У загальній психології інтерес характеризується як "прагнення", "переживання", "ставлення", "увага", "спрямованість", "вторинна потреба" та ін. - усього понад п'ятдесят визначень. Смислові відтінки, які вносяться кожним дослідником і були зазначені вище, дають можливість краще висвітлити категорію інтересу, глибше зрозуміти цю особистісну якість.
Н.Г. Морозова, виділяючи інтерес з-поміж інших психічних утворень близьких до інтересу (любов, повага, визнання, захоплення), вказує ознаки, які, на її думку, властиві тільки інтересу: пізнавальне ставлення, забарвлене інтелектуальними емоціями; безпосередній мотив, який йде від самої діяльності.
Л.І. Божович визначає інтерес як "потребу в знанні, яка орієнтує людину в дійсності й виражається в особливому емоційному стані".
Розглядаючи психічні процеси, перебіг яких зумовлений пізнавальним інтересом (інтелектуальну активність, емоційні прояви, вольові зусилля), ряд авторів вважають емоції основою пізнавального інтересу (В.Г. Лежнєв, А.В. Петровський), інші підкреслюють важливість вольових зусиль (С.Л. Рубінштейн, М.Ф. Бєляєв).
Якщо розглядати структуру інтересу як складний комплекс властивостей, пов'язаних зі спрямованістю особистості, то багато авторів розглядають інтерес як відносно незалежний, самостійний компонент особистості, що впливає на інші. Розуміння автономності інтересу продемонстрував Стронг, порівнюючи здібності з мотором корабля, а інтереси — з рулем.
Відрізняючи пізнавальний інтерес від інших мотивів навчання, дослідники вказують на такі його особливості:
- раніше і швидше за інші усвідомлюється дитиною;
- активізує інші мотиви;
- створює внутрішнє середовище розвитку;
- суттєво змінює пізнавальну діяльність, впливаючи на її характер, протікання і результат.
Педагогічні аспекти вивчення сутності пізнавального інтересу найповніше повстають у теоретико-експериментальних роботах Г.І. Щукіної.
Відокремлюючи пізнавальний інтерес від загального, вона вказує, що пізнавальний інтерес пов'язаний з ядром пізнавальної діяльності, із значущою властивістю людини - пізнавати навколишній світ не тільки з метою біологічної та соціальної орієнтації, а й з прагненням проникати в різноманітність світу, відбивати у свідомості суттєві сторони, причинно-наслідкові зв'язки, закономірності, суперечності. На цьому ґрунтується визначення інтересу як вибіркової спрямованості особистості, яка звернена до пізнання, його предметної сторони і самого процесу оволодіння знаннями.
Принципово важливою ознакою пізнавального інтересу вважається не накопичення інформації в процесі вибіркової діяльності особистості, а активні дії суб'єкта в її переробці. Тому ініціативність пошуку, самостійність у здобутті знань є найхарактернішими проявами пізнавального інтересу. Він не тільки впливає на всі психічні процеси зумовлюючи результативність навчання, а й визначає вплив навчання на особистість учня. Ця обставина дозволяє розглядати пізнавальний інтерес як "центральний мотив" навчання, значущу частину загальної спрямованості особистості (В.Г. Леонтьєва показано, як функціонуючий в навчанні інтерес, взаємодіючи зі стійкими способами поведінки, закріплюючись, стає рисою особистості, мотивом, який зумовлює вчинки і дії).
У результаті експериментальних пошуків визначено якісні особливості становлення інтересу, від елементарного, безпосереднього інтересу до нових фактів і цікавих явищ він переростає в інтерес до пізнання суттєвих властивостей предметів і явищ, до встановлення причинно-наслідкових зв'язків, закономірностей. У процесі розвитку інтересу підвищується його стійкість. Із ситуативного, випадкового, обмеженого окремими емоційними реакціями на конкретну ситуацію, він стає стабільним, безпосередньо не пов'язаним із зовнішніми стимулами.
Для глибшого розуміння сутності досліджуваної якості важливо представити інтерес у поєднанні з фундаментальною діяльністю (навчання та учіння), якій, як свідчать дослідники (Г.Т.Щукіна, О.К.Дусавицький, В.Ф.Морун та ін.), пізнавальний інтерес постає в різноманітних модифікаціях: як засіб навчання, мотив навчальної діяльності, стійка якість особистості.
Як мотив навчальної діяльності пізнавальний інтерес має ряд переваг перед іншими мотивами (обов'язку тощо), він проявляється тоді, коли учень проявляє готовність, прагнення вдосконалювати свою пізнавальну діяльність. Взаємозв'язок мотивацій та пізнавального інтересу - явище складне і багато аспектне. Насамперед у структурі мотивації він може грати провідну роль і може підпорядковуватись іншим мотивам, пізнавальний інтерес усвідомлюється учнем раніше від інших мотивів; пізнавальний інтерес як мотив легший для розпізнавання у школяра; має меншу ситуативну залежність.
Пізнавальний інтерес як стійка якість особистості проявляється в найрізноманітніших ситуаціях. Так, люди одержимі переборюють всі перепони на шляху до наукових відкриттів, творять навіть усупереч різноманітним обставинам. Пізнавальний інтерес у даному випадку визначає пошуковий, творчий характер будь-якого виду діяльності.
Пізнавальний інтерес - це якість, що формується. Він має чіткі ознаки, що зумовлюють можливість його виміру і керування процесом розвитку.
Процес виникнення пізнавального інтересу як мотиву навчальної діяльності, його спрямованість і характер перебігу експериментально досліджували психологи і педагоги: Л.І.Божович, М.Ф,Морозов, М.Г.Морозова, Г.І Щукіна та ін. Було виявлено основні етапи процесу формування пізнавального інтересу:
1) створення умов для появи пізнавального інтересу, які сприяють виникненню потреби в даних знаннях;
2) формування позитивного ставлення до предмета і до діяльності, надання можливості переживати успіх, радіти від продуктивної діяльності тощо;
3) організація діяльності, в умовах якої формується справжній пізнавальний інтерес.
Спеціальні дослідження, присвячені проблемі формування пізнавального інтересу, показують, що інтерес у всіх його видах і на всіх етапах розвитку характеризується наступними моментами.
- позитивною емоцією по відношенню до діяльності;
- наявністю пізнавальної сторони цієї емоції;
- наявністю безпосереднього мотиву, що йде від самої діяльності;
- зрілістю цілей (вміння ставити цілі);
- смислом навчання кожного школяра (певні ідеали, ціннісні орієнтації).
Саме співвідношення цих сторін мотиваційної сфери проявляється у вигляді інтересів школярів. Тому інтерес виступає як важлива особистісна характеристика, як пізнавально-емоційне ставлення школяра до навчання. Адже допитливість, зацікавленість, готовність і прагнення до пізнавальної діяльності, спрага до знань - все це різні вираження пізнавальної спрямованості особистості, в основі якої лежить пізнавальний інтерес, що визначає активне ставлення до світу і процесу його пізнання. Постійно функціонуючи в діяльності школяра пізнавальний інтерес, взаємодіючи з мотивами, стійкими способами поведінки, все більше і більше укріплюючись, стає в результаті стійкою рисою характеру людини. Стаючи стійкою рисою особистості школяра, пізнавальний інтерес визначає його активність у навчанні, ініціативу при визначенні пізнавальних цілей, поряд з тим, які становить учитель. Діяльність, зігріта радістю пізнання, досягнень, насичена активною думкою і пошуком, стає продуктивною, успішною, творчою. Все це формує почуття власної гідності школяра, підвищує його статус у колективі однолітків і серед дорослих.
Інтерес є відображенням складних процесів, що відбуваються в діяльності та її мотиваційній сфері. Таке розуміння інтересу витікає із психологічного аналізу наукових джерел. Зробити навчальний предмет цікавим, писав О.М.Леонтьєв, - це означає зробити дієвим або створити знову певний мотив, а також сформувати відповідні цілі у школярів. Процес формування інтересів, як відмічає Г.І.Щукіна, відбувається в діяльності, структура якої складає об'єктивну основу розвитку пізнавальних інтересів. В одному із досліджень вікових можливостей учнів початкових класів було показано, що у процесі формування у молодших школярів повноцінної учбової діяльності, становлення теоретичного мислення складаються і чітко проявляються навчально-пізнавальні мотиви. І такі інтереси у них можуть стати, як свідчать факти, достатньо стійкими і особистісно значимими. Більшість зрілих пізнавальних мотивів веде й до більшого усвідомлення соціальних мотивів відповідальності, підвищує суспільну спрямованість особистості школяра. Навчально-пізнавальний інтерес поступово стає таким же узагальненим, може розповсюджуватись на кілька навчальних предметів.
В ряді психолого-педагогічних дослідженнях була показана можливість прискореного загального розвитку молодших школярів через організацію у них діяльності спостереження, мислительської діяльності, практичної дії. Відмічається, що в цих умовах навчання школярів у них формується внутрішній стимул до навчання. Школярі вчаться вже не заради хорошої оцінки, а через прагнення до знань. Зокрема, Л.В.Занков писав, що такі діти відчувають задоволення від інтенсивної розумової роботи, раді виконувати важкі завдання, прагнучи до нових знань. Але це прагнення треба постійно підтримувати. Адже з самого початку навчання орієнтація на засвоєння знань зумовлена не пізнавальним інтересом, а значущістю для учнів шкільного життя. Це, так би мовити, орієнтація соціальна. Про школу тлумачили батьки, дитячий садок, телевізор. "Школа, як загадковий інститут знань, пройшовши крізь який, можна задовольнити дитячі мрії: стати кимось - важливим і потрібним. А також страх залишатися незрозумілим, неграмотним, бути гіршим за інших".