Основна задача використання слухової наочності - сприяти розвитку умінь слухати і розуміти усне мовлення, усвідомлюючи звукові його особливості. В процесі використання слухової наочності розвивається фонематичний слух (здатність розрізняти і правильно відображати звуки української мови в мовному потоці), необхідний для усвідомлення фонетико-графічного, фонетико-орфографічного, граматико-орфографічного матеріалів на подальших етапах навчання [34; 68].
При використанні зорової мовної наочності сприйняття мовного матеріалу здійснюється через зорові канали. Засоби зорової наочності поділяються на зорово-предметні і зорово-мовленнєві. Зорово-предметна наочність - це предмети і явища навколишньої дійсності. Цей вид наочності пов’язаний з демонстрацією предметів, ознак і дій. Використовується він при вирішенні конкретних мовних завдань - введенні нових слів, активізації мовленнєвих дій. Така наочність особливо важлива при семантизації нових слів і мовної їх актуалізації. Чим вища якість відібраного наочно-предметного матеріалу, чим більше в ньому враховуються вікові особливості учнів, тим ефективніший процес семантизації нових слів, продукування мовлення. Цей вид наочності особливо необхідний в умовах шкіл з мовою навчання національних меншин: через картинку асоціюються різні звукові комплекси слів в російській і українській мовах. Корисно в таких випадках робити під картинками відповідні підписи українською.
Зорово-мовленнєві засоби наочності - це спеціально підібрані зразки письмового мовлення з наочно виділеними явищами, що вивчаються, з графічними і умовними способами їх зображення (схеми, графіки, зразки мовних конструкцій тощо). Матеріал зорової безпосередньо мовної наочності частіше за все оформляється в навчальній таблиці.
За своїм змістом навчальні таблиці в початкових класах можуть бути [34]:
фонетичними;
морфологічними;
синтаксичними;
орфографічними;
пунктуаційними;
лексичними.
Проте така класифікація є умовною, оскільки на таблицях можуть фіксуватися фонетико-графічні (м’який знак для позначення м’якості приголосних звуків на письмі), морфолого-орфографічні явища (відмінкові закінчення іменників) і інші факти мови.
Навчальна таблиця звичайно містить заголовний текст і ілюстративний матеріал, що належить до нього. Як ілюстративний матеріал можуть бути використані зв’язний текст, речення, словосполучення, слова.
Чим молодші школярі, тим більше значення мають ілюстрації, малюнки на навчальних таблицях, що сприяють усвідомленню явища, яке вивчається, ілюструючи його суть (див. додаток В).
У практиці навчання нерідко використовуються навчальні таблиці, на яких розміщується правило як висновок з аналізу дидактичного матеріалу (див. додаток Г).
В інших навчальних таблицях міститься керівництво (алгоритм) до використання правила або до розрізнення мовних фактів, що вивчаються (див. додаток Ґ).
Навчальна таблиця може бути побудована як довідкова наочна допомога. (див. додаток Д).
У ряді випадків доцільно користуватися таблицями з накладною або відокремленою частинами, які можуть містити відмінкові закінчення іменників, прикметників, закінчення дієслів і т.п. Шляхом підстановки відокремленої частини таблиці можна переконати школярів в подібності зміни, наприклад, прикметників чоловічого і середнього роду, дієслів I дієвідміни (або II) і т.д.
На уроках української мови в початкових класах використовуються також демонстраційні таблиці з умовними графічними позначеннями (різні способи наочного виділення мовних явищ) (див. додаток Е).
Дидактичний матеріал таблиць повинен бути змістовним. Необхідно також, щоб мовні елементи, що виділяються (за допомогою підкреслень, особливим шрифтом або кольором), не були одиничними, щоб їх було достатньо для узагальнення, порівняння, зіставлення, висновків.
Таблиці можуть бути присвячені одному правилу або бути узагальнюючими, змістом яких є не одне правило, а декілька правил і тем. Такі таблиці використовуються для повторення великих розділів програми.
Відповідно до завдань програми існують таблиці і з розвитку мовлення, у тому числі з культури мовлення.
Правильне оформлення і використання класної дошки як засобу наочності значною мірою сприяє успіху у викладанні. Виконувані на дошці записи, схеми, таблиці, що розташовуються в певній послідовності, супроводжуються відповідним аналізом або повідомленнями. Іноді вчитель заповнює потрібний дидактичний матеріал на дошці одночасно з поясненням, аналізом. Це підсилює активність навчання.
Засобом наочності є і спеціальний роздатковий матеріал, що є у кожного учня, наприклад, алфавітні набори, каси букв тощо.
Використання наочності на уроці повинне бути доцільним і методично виправданим. А це вимагає серйозного підходу до її вибору.
Найважливішою вимогою до наочної допомоги є виховуючий і розвивальний її характер. Наочність, яку використовує вчитель, повинна:
сприяти активізації пізнавальних здібностей дітей, розвитку їх мислення і мовлення, стійкої уваги, пам’яті, спостережливості;
удосконалювати аналітико-синтетичні вміння порівнювати, узагальнювати, доводити, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, проводити аналогію;
формувати творчі здібності, самостійність і навички самоконтролю тощо.
Знання всіх розглянутих вимог до наочності допоможе усунути недоліки, які часто зустрічаються при використанні її на уроках. Правильно підібрана наочність допоможе молодшому школяреві, мислення якого ще відрізняється конкретно-образним характером, засвоїти мовні явища і факти [34].
Школа володіє найрізноманітнішими засобами мовного виховання, зокрема і такими, як навчальний фільм, телебачення, звукозапис. Ці засоби навчання щоденно прищеплюють учням норми літературної мови, яка є могутнім знаряддям виховання і культурного розвитку людини.
Ось тому великого значення надається оснащенню шкіл сучасним обладнанням, особливо технічними засобами, які, відкриваючи широкі можливості для запровадження пошуково-дослідницького методу, вносять суттєві зміни і в процес навчання. Педагогічно виправданий добір того чи іншого аудіовізуального посібника та правильне його застосування збагачує чуттєвий досвід учня, дає можливість наочно показати найскладніші взаємозв’язки між окремими предметами і явищами.
Обчислювальна та мікропроцесорна техніка займає належне місце у навчально-виховному процесі школи, стане надійним помічником учителя і учня, оскільки відкриває великі можливості у поліпшенні викладання всіх предметів, а отже, й у підготовці майбутніх висококваліфікованих спеціалістів в усіх галузях народного господарства. Поєднання обчислювальної і мікропроцесорної техніки з іншими технічними засобами підвищить ефективність навчання з урахуванням вимог реформи школи і науково-технічного прогресу.
Останнім часом у педагогічній науці підвищився інтерес до визначення ролі і місця того чи іншого засобу навчання у найтісніших взаємозв’язках з іншою наочністю. Врахування конкретних умов із специфіки предмета, зв’язків екрана і звукозапису з іншими компонентами у загальній системі засобів навчання приведе до бажаних наслідків у роботі з ними - поліпшення знань і продуктивності праці учнів.
Екранна і звукова наочність нині розглядається як складова частина загальної системи засобів навчання, у якій ведуча роль належить підручнику. Саме „підручник у цьому комплексі посібників виступає і як засіб передачі учням інформації, і як засіб, що організовує використання аудіовізуальних засобів, теле- і радіопередач, словників і довідників у процесі навчання в школі і дома” [102; 47].
Оскільки радіо, кіно і телебачення не тільки розширили рамки одержання різного роду інформації, а й внесли певні корективи у її сприймання та засвоєння, то й учитель мови вже не може обмежитися на уроці тільки підручником. Він має бути добре обізнаним з іншими суміжними видами мистецтва, технічними засобами, щоб зробити їх на уроці надійними спільниками, важливими засобами навчання у вирішенні поставлених завдань.
Однак бувають випадки, коли вчителі користуються екранними та звуковими засобами без урахування їх специфіки. А вони суттєво різняться як між собою, так і від іншої наочності своїми можливостями подачі навчальної звукової та зорової інформації і впливу її на учнів. Адже кожен із екранних та звукових посібників має тільки їм властиві структурно-мовні та інтонаційні параметри. Якщо мова радіо і телепередач, звукозапису та кінофільму відповідає вимогам зручності звукового сприймання, то мова статичних засобів навчання (діафільму, діапозитиву, транспарантів до графопроектора), де діє графічне оформлення, усталене на письмі (фонетичне, синтаксичне, морфологічне), відповідає вимогам зручності зорового сприймання. Треба знати їх специфіку і особливості сприймання екранної та звукової інформації учнями. Адже сучасні аудіовізуальні засоби, як джерело знань, як носії певних ідей, уявлень та образів, якими збагачується безпосередній досвід учня, дають відповідні знання з певної теми, формують погляди, виробляють відповідні ціннісні уявлення, прищеплюють навички самостійно добувати знання, виховують самоконтроль.
На нинішньому етапі, особливо в останнє десятиліття, коли в умовах науково-технічного прогресу зросла і зміцніла матеріально-технічна база шкіл, з’явилося ряд нових прийомів роботи над розвитком мови учнів. І не тільки у формі писемного мовлення, а й усного. Так, радіо, кіно і телебачення посилили вплив звукової мови на учнів і разом з тим змінили розуміння цього терміну - звукова мова (воно раніше зводилося тільки до мови вчителя, сім’ї, товаришів, мови навчальної книги і т.п.). Тому значна увага приділяється вивченню усного мовлення, оскільки „у зв’язку з прискореним технічним прогресом потреба в усній формі мовлення не тільки не знижується, а й помітно зростає" [84; 6].