Джерелами практичної педагогіки за певних умов можуть бути художні твори про дитинство, школу, вчителів, що належать класикам літератури.
У 80-х роках XX століття в Радянському Союзі широко відомими стали книжки педагогів-новаторів В.Ф. Шаталова, М.П. Щетиніпа, С.М. Лисенкової, Є.В. Ілліна та інших. В них викладено передовий педагогічний досвід. Є три види узагальнення і поширення досвіду кращих педагогів: педагогічна інформація, педагогічне вибіркове та масове поширення досвіду.
1.2 Предмет педагогіки
Для визначення поняття «педагогіка» необхідно насамперед розмежувати поняття «об'єкт» і «предмет». Об'єкт науки— це те, що існує як реальність поза самим вивченням. Кожен об'єкт може вивчатися різними науками. Так, людина вивчається психологією, соціологією, антропологією, медициною, фізіологією та іншими науками. Водночас кожна наука в цьому об'єкті має власний предмет. Предмет науки —це те, що кожна наука вивчає в об'єкті. Якщо, наприклад, предметом психології є внутрішній психічний світ людини та його загальні закономірності виникнення, розвитку й функціонування, предметом педагогічної психології — механізми та закономірності засвоєння людиною соціокультурного досвіду, то предметом педагогіки є процес спрямованого розвитку і формування особистості в умовах її виховання, навчання, самовдосконалення.
Є низка підходів до визначення поняття «педагогіка», наприклад: М. М. Фіцули — «Педагогіка — це сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси виховання, навчання і розвитку особистості людини»; С. У. Гончаренка — «Педагогіка —...наука про навчання і виховання підростаючих поколінь»; І.П. Підласого — Найкоротше, загальне і разом з тим відносно точне визначеним сучасної педагогіки — це наука про виховання людини Поняття «виховання» тут використовується у найширшому смислі, включаючи освіту, навчання, розвиток».
Отже, закономірності виховання зумовлені закономірностями розвитку і формування людини як соціальної істоти; законами її діяльності (принципами і правилами виховної діяльності); специфічними законами процесу виховання, що криються в його структурі, співвідношенні компонентів, зовнішніх і внутрішніх факторів.
Педагогіка як наука містить базові наукові знання про закони й закономірності виховання, що відображають об'єктивні та суттєві його основи. Ці знання мають загальний характер для всіх країн і народів. Наприклад, закономірні зв'язки педагогічного процесу із суспільними вимогами й умовами; зв'язки між вихованням і розвитком особистості; взаємозв'язок між цілями, засобами, умовами і результатами педагогічного процесу тощо. В цьому розумінні педагогіка є наукою загальнолюдською. Проте виховання здійснюється в конкретній країні відповідно до мети, завдань і методів виховання, які віддзеркалюють її історичні, етнічні та регіональні особливості. В такому разі воно набуває національного характеру й отримує назву «національне виховання».
Терміном «педагогіка» позначають дві сфери людської діяльності, спрямовані на виховання людини — педагогічну науку і педагогічну практику. Об'єктом педагогічної практики є реальна взаємодія учасників педагогічного процесу, а предметом — закономірності, прийоми, способи, методи та засоби цієї взаємодії, зумовлені його цілями, завданнями та змістом.
Закономірності педагогічної науки і практики теж взаємозв'язані, взаємозумовлені, але водночас принципово різні: перші стосуються вивчення педагогічних процесів, другі — їх технології. Всі вони дійсно слугують удосконаленню свого предмета тільки тоді, коли взаємодоповнюються, тобто поєднують ідею та її реалізацію. Педагогічна теорія пізнає закони та закономірності виховання, обґрунтовує його теоретико-методологічні основи, озброює педагогів професійними знаннями про цілі, завдання, зміст, технологію, особливості виховання, навчання, розвитку людей різних вікових груп, уміння прогнозувати, проектувати і здійснювати педагогічний процес.
Педагогічна практика, спираючись на педагогічну теорію, наповнює її конкретним змістом. З цієї точки зору практичну виховну діяльність розглядають як мистецтво.
На необхідність співвідношення теоретичних знань і педагогічного мистецтва у вихованні вказував ще П.П. Блонський. Він зазначав, що для практичної виховної діяльності однаково потрібні вміння, талант і теоретичні знання. Вміння виробляються особистим досвідом, талант удосконалюється в процесі виховної практики, теоретичні знання формуються в результаті глибокого осягнення суті розвитку та виховання людини і передаються у вигляді ідей. Лише ідею, а не техніку і талант, може повідомляти одна особа іншій, і тому лише у вигляді теоретичної науки може існувати педагогіка, — підкреслював він.
1.3 Категорії педагогіки
Основу педагогічної теорії становлять базові категорії — найширші, провідні поняття педагогіки. Такими категоріями у педагогіці є виховання, навчання, освіта, педагогічний процес. Педагогіка також широко оперує загальнонауковими поняттями «розвиток» і «формування».
Поняття «виховання» вживається в широкому і вузькому соціальному значенні слова, а також у широкому і вузькому педагогічному розумінні.
У широкому соціальному значенні виховання — це передання соціального досвіду, накопиченого людством, від старших поколінь молодшим.
У вузькому — спрямований вплив на людину суспільних інститутів з метою передання їй певних знань, прищеплення навичок і вмінь гідної поведінки, формування наукових переконань, суспільних цінностей, моральних та політичних орієнтирів, життєвих настанов і перспектив.
У широкому педагогічному розумінні виховання — цілеспрямований, організований і планомірний вплив вихователів, певного організованого соціального середовища (наприклад навчально-виховних закладів) на вихованця з метою формування його особистості. Поняття «виховання» у такому разі охоплює весь навчально-виховний процес.
У вузькому — процес і результат виховної роботи, спрямованої на вирішення конкретних виховних завдань.
Зміст поняття «навчання» доцільно проаналізувати у контексті завдань європейської школи, які були визначені у доповіді Жака Делора Міжнародній комісії «Освіта XXI століття», — навчати навчатися, навчати працювати, навчати бути, навчати жити.
«Навчати навчатися — це формувати учнівські вміння оволодівати та оперувати найрізноманітнішою інформацією, які стверджують молоду особистість у ролі учня і, що не менш важливо, у ролі майбутнього вихователя. Адже коли свого часу сьогоднішні вихованці самі стануть батьками, вони мають передавати набуті ними знання та досвід своїм нащадкам та спадкоємцям.
Навчати працювати — це забезпечувати не тільки здатність ефективно оволодівати професійними навичками, а й вміння знаходити вихід у найнепередбачуваніших виробничих ситуаціях, вміти співпрацювати в колективі, співвідносити себе з конкретними фаховими ролями та ефективно їх виконувати.
Навчати жити — це утверджувати цілісний світогляд і світосприйняття, допомагати учням віднаходити особистісний сенс життя, досягати моральної та духовної зрілості, ставати відповідальними як за особисту долю, так і за долю загалу.
Навчати бути— це прищеплювати й розвивати талант до налагоджування соціальних, дружніх та родинних стосунків, виховувати здатність до емпатії, персоніфікованих взаємин з іншими людьми».
Теорія навчання зветься дидактикою.
Освіта — це водночас і процес, і результат завершеного навчання (наприклад середнього, вищого, підвищення кваліфікації).
«Освіта в Україні як демократичній державі повинна орієнтуватися насамперед не на потреби господарчі, а на потреби людські, враховуючи у такий спосіб і проблеми господарчі», — підкреслює І.А. Зязюн. «Смисл і ціль освіти — людина у постійному розвитку, її духовне становлення, гармонізація її відносин з собою та іншими людьми, зі світом....Система освіти створюється для людини, функціонує і розвивається в її інтересах, слугує повноцінному розвитку особистості і в ідеалі її призначення — щастя людини».
Педагогічний процес —це динамічна система, яка об'єднує процеси виховання, навчання, розвитку і самовдосконалення особистості вихованця.
Поняття «розвиток» має неоднозначний зміст. С.У. Гончаренко так його визначає: «Розвиток особистості — процес формування особистості як соціальної якості в результаті його соціалізації і виховання». За Г.С. Костюком, розвиток «не обмежується кількісними змінами, зростанням того, що вже є, а містить «перерви безперервності», тобто якісні зміни. Кількісні зміни зумовлюють виникнення нових якостей, тобто ознак, властивостей, які утворюються в ході самого розвитку, і зникнення старих. Розвиток є там, де народжується щось нове і водночас відживає старе».
Отже, розвиток — це процес і результат кількісних і якісних змін в організмі людини.
Формування — це надання певної форми, завершеності промесу становлення особистості, досягнення нею рівня зрілості та стабільності. Інакше кажучи, формування є проміном становлення людини як соціальної істоти під впливом різноманітних факторів, наприклад соціальних, економічних, ідеологічних, психологічних, педагогічних тощо. Процеси формування, розвитку і виховання особистості взаємозв'язані та взаємозумовлені.
До основних педагогічних категорій також відносять самовиховання, самоосвіту, саморозвиток, перевиховання.
Самовиховання— цілеспрямована робота людини щодо духовного, розумового, морального, вольового, естетичного, фізичного розвитку, вдосконалення й усунення негативних рис характеру.
Самоосвіта —це освіта, яка набувається в процесі самостійної роботи вихованця без проходження систематичною курсу навчання в стаціонарному навчальному закладі. Хочавона також є складовою частиною педагогічного процесу в стаціонарних навчальних закладах.