К.Д. Ушинський так визначав необхідність суспільної спрямованості виховання: чим повніше й розумніше школа буде організовувати і здійснювати свою роботу на основах народності, тим ближчою стане вона до життя свого народу і буде краще виконувати своє завдання — виховувати патріотів. Виховання повинно мати суспільний характер і відповідати узагальненому взірцю суспільного ідеалу.
Цілі, завдання, зміст і характер виховання визначаються державою. Наприклад, таким документом щодо організації та проведення виховної роботи в освітніх закладах є Концепція безперервного національного виховання.
Основні вимоги принципу суспільної спрямованості, зв'язку із життям:
— широке ознайомлення вихованців з повсякденним життям і діяльністю українського народу та народів світу;
— чітка орієнтованість всієї виховної роботи на реалізацію вимог щодо розбудови незалежної України та всебічний і гармонійний розвиток особистості українського громадянина;
— впровадження у виховний процес кращих традицій, ідеалів і звичаїв виховання українського народу;
— неухильне проведення державної політики в усіх виховних заходах, їх тісний зв'язок з життям держави та суспільства, конкретних закладів;
— формування у вихованців інтересу до подій у державі та широке залучення до участі в суспільному житті;
— спрямованість виховання на подолання апатії, інертності та соціальної відчуженості молоді від тих процесів, які відбуваються у трудових, навчальних та інших колективах;
— провідною ідеєю цього принципу має бути прищеплення вихованцям почуття громадянства Української держави.
Принцип виховання в праці.
«Не для школи — для життя» — таке гасло існувало у давньоримських школах. Античні педагоги усвідомлювали необхідність виховання молоді в безпосередній практичній діяльності. На думку В. О. Сухомлинського, кожний учень уже в дитинстві, а особливо в отроцтві і юності, повинен мати свою улюблену навчальну дисципліну, улюблену працю, виявляти індивідуальні нахили, здібності, постійно розвивати їх. Із гуманістичних переконань він стверджував, що «виховання виходить з такого дуже важливого принципу людяності: немає людини, в якій не було б закладено задатків і можливостей для того, щоб вона проявила себе в житті, насамперед у творчій праці, неповторно, самобутньою красою, талантом».
Формування, розвиток, вдосконалення й само-актуалізація особистості відбуваються в суспільно корисній змістовній діяльності. Тому характер і особливості навчально-пізнавальної та конкретної професійної діяльності мають значні виховні аспекти, створюють надзвичайно сприятливі умови для здійснення виховних заходів, більшість з яких позитивно впливає на загартування та розвиток емоційно-вольової, пізнавальної та мотиваційної сфери особистості вихованця.
Основні вимоги цього принципу:
— формування у вихованців шанобливого ставлення до будь-якої суспільно корисної діяльності: «Далеко не кожен стане ученим, письменником, артистом, далеко не кожному призначено відкрити порох, але майстром у своїй праці повинен стати кожний — це дуже важлива умова всебічного розвитку особистості»;
— поєднання практичної діяльності вихованців з виховними впливами на них;
— досягнення свідомого ставлення вихованців до опанування свого фаху й виконання конкретного виробничого завдання;
— широке застосування на заняттях та інших виховних заходах місцевого краєзнавчого матеріалу;
— формування у вихованців почуття відповідальності за наслідки власної діяльності, шанування результатів праці інших;
— заохочення дитячої активності в різних видах діяльності в школі і дома (активність — це природна форма розвитку дитини);
— оптимальна та якісна організація життєдіяльності колективу, його широке залучення до розв'язання внутрішніх господарчих проблем тощо.
Принцип виховання в колективі та через колектив.
Колектив — могутній важіль виховання, провідні риси особистості формуються тільки в колективі у процесі спілкування й активної спільної діяльності. Про вплив соціального оточення на особистість говорить народна мудрість: «З ким поведешся, від того і наберешся», «Скажи мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти». Виховна сила колективу полягає у тому, що, будучи об'єктом виховних впливів суб'єктів виховання, він водночас виконує функції суб'єкта виховання щодо своїх членів.
Будь-який колектив — це місце для самовираження і самоутвердження особистості. Основними характеристиками колективу, який ефективно здійснює виховні функції, є здоровий морально-психологічний клімат, згуртованість, творча активність, постійна спрямованість на успіх, висока вимогливість, творча співпраця, потенційна ефективність діяльності тощо.
Виховна сила колективу полягає, першою чергою, в тому, що він об'єднує всіх своїх членів спільною діяльністю, формує у них найкращі риси характеру, необхідні для цілеспрямованої та ефективної спільної діяльності, розкриває суспільну значущість і необхідність цієї діяльності.
Значний виховний вплив на членів колективу мають такі його соціально-психологічні прояви, як колективний настрій, громадська думка та колективні традиції.
Досвід вдалого залучення колективу до виховання своїх членів представлений А. С. Макаренком, який обґрунтував методику виховання у колективі та через колектив. Він сформулював закон життя колективу: рух — форма життя колективу, зупинка — форма його смерті; визначив принципи розвитку колективу: гласності, відповідальної залежності, перспективних ліній, паралельних дій; обґрунтував динаміку розвитку колективу.
На думку В.О. Сухомлинського, колектив — це «складна духовна спільність людей, що стоять на різних ступенях інтелектуального, ідейного, морального, громадського, трудового, естетичного розвитку».
Особливу увагу педагог звертав на гуманізм взаємин людини і колективу. На його погляд, — це діалектична єдність двох взаємопов'язаних і взаємозумовлених сторін, єдність, що постійно розвивається і вдосконалюється. З одного боку, піклування й відповідальність людини за людину і за колектив: «Відповідальність людини за людину для життя колективу — це те ж саме, що цементний розчин для будівництва будинку з цегли: немає розчину — не будується будинок, немає відповідальності людини за людину — немає і колективу». З іншого боку — відповідальність і піклування всього колективу «...про ровесника, про молодшого товариша, про старого і немічного, про людину, яка потребує повсякденної допомоги».
Отже, колектив як різновид малої соціальної групи, щодо своїх членів виконує певні функції, у тому числі й виховні. Основні виховні функції колективу— світоглядна, адаптаційна, перевиховна, суспільно-господарча, культурна. Основні вимоги цього принципу:
— висування перед колективом чітких перспектив, постановка конкретних змістовних завдань і залучення всіх його членів до їх якісного виконання: перед кожним колективом повинна бути поставлена загальна колективна ціль, підкреслював А. С. Макаренко, не перед окремим класом, а обов'язково перед цілою школою;
— вміле керування розвитком колективу, своєчасне розв'язання проблем, які можуть виникати у процесі його розвитку: «Виховувати колектив, створювати його внутрішні інтелектуальні, моральні, емоційні сили — гармонійну єдність виховних впливів на особистість — це означає передусім виховувати розум, моральні почуття, естетичні погляди і уподобання кожної особистості — кожної людини»;
— забезпечення гармонії взаємин між особистістю і колективом: «Колектив як виховна сила є тоді, коли є гармонія духовного життя особистості. Це надзвичайно тонка і багатогранна річ — гармонія особистості... Відточування, шліфування граней кожної особистості — це перша й найголовніша турбота про гармонію духовного життя колективу»;
— створення активу серед вихованців;
— всіляка підтримка і заохочення, з одного боку, розумної ініціативи колективу та її закріплення як традиції, з іншого — «не слід робити колектив знаряддям дисциплінарного впливу на його членів. Чим менше колектив займається розглядом багатьох конфліктів, тим більшою силою він володіє»13;
— тісний зв'язок життя колективу з життям школи та держави;
— вміння обережно зачіпати і водночас не втручатися в крихку й тендітну сферу стосунків між вихованцями у колективі14 тощо.
Отже, колектив був, є і буде важливим інструментом реалізації виховних завдань у суспільстві, бо життя кожного проходить у соціальному середовищі, тобто в колективі. Соціальне оточення мало, має і буде мати вирішальний вплив на процес соціалізації особистості вихованця та на її самоактуалізацію.
Принцип суб'єкт-суб'єктного характеру виховних взаємин.
Перетворення вихованців в активних і зацікавлених суб'єктів власного самовдосконалення, стимулювання внутрішньої активності вихованців у формуванні та постійному самовихованні особистості має стати наріжним каменем виховання. А.М. Бойко ці взаємини вважає основою гуманістичної парадигми виховання в національній системі виховання.
На думку В.О. Сухомлинського, природа міжособистісних стосунків досить складна, тому одним із головних завдань навчально-виховного процесу є наповнення цих взаємин реальним змістом, метою і спільною діяльністю. Вихователів і вихованців повинна об'єднувати «духовна єдність». Для цього особа вихователя має приваблювати, захоплювати, одухотворяти вихованців цілісністю, красою ідейно-життєвих поглядів, морально-етичних засад. «Якщо ви хочете бути могутньою силою, що впливає на колектив, будьте для своїх вихованців, за висловом Тараса Шевченка, апостолом правди і науки, совістю народу».