Робити акцент на роз'яснення учням найбільш суттєвих елементів теми, що важко засвоюються учнями.
Поступово нарощувати темп навчання, складність завдань, ширше впроваджувати елементи проблемного навчання.
Обов'язково перевіряти у процесі уроку ступінь розуміння учнями основних елементів викладаємого матеріалу.
Стимулювати питання з боку учнів, що виникають у них при складності засвоєння ними навчального матеріалу.
Застосовувати різноманітні засоби підтримки зацікавленості школярів до засвоєння знань, умінь та навичок.
Під час самостійної роботи учнів:
Підбирати для самостійної роботи завдання з найбільш суттєвих, важких та складних розділів, намагаючись домогтися більшого навчального ефекту.
Включати в зміст самостійної роботи вправи по усуненню помилок, що були допущені учнями при відповідях та під час письмових робіт.
Частіше застосовувати проблемні завдання для самостійної роботи.
Не допускати надмірної опіки під час виконання учнями самостійних робіт.
Під час організації позакласної самостійної роботи:
Спеціально підбирати найбільш раціональну для слабко встигаючих учнів систему вправі, а не механічно збільшувати кількість однотипних завдань.
Більш детально пояснювати порядок виконання завдання, попереджувати при можливі складності у роботі.
Давати картки-консультації, які спрямовують роботу учнів на виконання певних завдань.
Давати завдання на повторення матеріалу, що необхідний для засвоєння нової теми.
В необхідних випадках допомагати складати план ліквідації прогалин у знаннях, в яких вказувати зміст завдань, номера і послідовність вправ, строки їх виконання.
Для вчителів.
1. Вчити прийомам навчальної діяльності. Щоб засвоїти прочитане потрібно використовувати такі раціональні прийоми смислової обробки: групування матеріалу, виділення опорних пунктів, складання плану, тез, логічної схеми прочитаного, формування головної думки.
2. Якщо надавати учню можливість достатньо довго переживати радість від успішної діяльності, то в нього виникає потреба в цій діяльності, стійкий мотив до заняття нею. Пред'являти учню посильні вимоги. Схвалювати учня на успішне виконання нескладних завдань до тих пір, поки в школяра не з'явиться впевненість в своїх здібностях. Закріпивши це досягнення успіху поступово ускладнювати завдання.
Для батьків.
1. Виховувати риси характеру вольової людини:
а) написати план, де конкретно вказати чого і як збираєшся досягти;
б) обов'язково виробити критерій успіху і невдач, а також форму їх реєстрації;
в) підібрати вправи, які б допомагали виробляти навички саморегуляції і самовиховання.
2. Розвитку розумових здібностей допоможуть ігри в шахи, шамати, доміно, розв'язок ребусів, головоломок, кросвордів.
При розгляді поняття неблагополуччя дуже часто згадуються терміни "недолік", "відхилення", "труднощі". Деякі автори розглядають їх як синоніми.
На думку Ю.З. Гильбуха дані поняття носять різне значення. Під недоліками він розуміє відсутність чого-небудь корисного, потрібного.
Під відхиленнями - відсутність бажаного і наявність шкідливих якостей. Ю.З. Гильбух пропонує наступні типи відхилень:
1) загальне відставання в навчанні;
2) специфічне відставання по мові;
3) специфічне відставання по математиці;
4) відхилення від індивідуального оптимуму учбової діяльності.
Неуспішність, на його думку, можна підрозділити на загальну і специфічну. Під загальною неуспішністю він має на увазі стійке, відносно тривале відставання учня по обох основних предметах навчальної програми: мові і математиці. Специфічне ж відставання зачіпає лише один з цих предметів при задовільній або навіть хорошій успішності по решті предметів шкільного курсу. При загальному і специфічному відставанні визначається круг причинних чинників, які є предметом аналізу в процесі визначення причин труднощів. Нерідко спостерігаються і різного роду відхилення від індивідуального оптимуму учбової діяльності. Здібності цих дітей постійно не знаходять повної реалізації, їх розумовий розвиток удосконалюється повільніше, ніж це могло б бути в умовах покласової диференціації.
Під труднощами учбової діяльності С.Н. Костроміна розуміє:
пропуски букв в письмових роботах;
орфографічні помилки, при хорошому знанні правил;
неуважність;
труднощі при рішенні математичних задач;
труднощі в переказі тексту;
непосидючість;
труднощі в засвоєнні нових знань;
постійний бруд в зошиті;
погане знання таблиці складання (множення);
труднощі у виконанні завдань для самостійної роботи.
Більшою мірою вказані труднощі відносяться до дітей з відхиленнями від індивідуального оптимуму учбової діяльності.
В даній роботі використовуватимуться терміни "трудності" і "неуспішність" як синоніми.
Згідно Л.С. Виготському, з початком навчання мислення висувається в центр свідомої діяльності дитини. Розвиток словесно-логічного, міркуючого мислення, що відбувається в ході засвоєння наукових знань, перебудовує і всі інші пізнавальні процеси: “пам'ять в цьому віці стає мислячою, а сприйняття - думаючим” (Эльконин Д.Б., 1989, з.56).
Від чого залежить трудність учбової роботи? З одного боку, від особливостей учбового матеріалу, з іншою - від можливостей самого учня, від індивідуальних і вікових особливостей його пам'яті, увага, мислення і, звичайно, - від майстерності вчителя.
Трудність виділення головного, істотного виразно виявляється в одному з основних видів учбової діяльності. Психолог А.И. Ліпкина, що дослідила особливості усного переказу у молодших школярів, помітила, що короткий переказ дається дітям набагато важче, ніж докладний. Розказати коротко - це, значить виділити основне, відділити його від деталей, а саме цього діти не уміють.
Відзначені особливості розумової діяльності є причинами неуспішності певної частини тих що навчаються. Невміння подолати виникаючі при цьому труднощі в навчанні приводять іноді до відмови від активної розумової роботи. Учні починають використовувати різні неадекватні прийоми і способи виконання учбових завдань, які психологи називають “обхідними шляхами”. До їх числа відноситься механічне заучування матеріалу без його розуміння. Діти відтворюють текст майже напам'ять, дослівно, але при цьому не можуть відповісти на питання по тексту. Ще один обхідний шлях - виконання нового завдання тим же способом, яким виконувалося яке-небудь завдання раніше. Крім цього, що вчаться з недоліками розумового процесу при усній відповіді користуються підказкою, прагнуть списати у товаришів і т.д.
Невміння і небажання активно мислити - це відмітні особливості даної групи неуспішних дітей, іноді званих “інтелектуально пасивними" (Л.С. Славіна). Психологи розглядають інтелектуальну пасивність як наслідок неправильного виховання і навчання, коли дитина не пройшла протягом життя певний шлях розумового розвитку, не навчився необхідним інтелектуальним навикам і умінням.
Існує 3 чинники, які можуть викликати дефекти пізнавальної діяльності і тим самим впливати на успішність тих що навчаються:
1. несформованість прийомів учбової діяльності;
2. недоліки розвитку психічних процесів;
3. неадекватне використовування тими що вчаться своїх стійких індивідуально-психологічних особливостей.
Чому неуспішні діти - це вічна проблема? Педагоги-учені бачать основну причину неуспішності, перш за все в недосконалості методів викладання. З цим не можна не згодитися. Досвід роботи педагогів-новаторів В.Н. Шаталова, С.Н. Лисенкової і інших підтверджує вірність такої точки зору. Тим часом багато вчителів схильні пояснювати слабку успішність недоліком вольових і деяких етичних якостей дітей, відсутністю старанності і старанності. Звідси часто вживані по відношенню до відстаючих школярів такі репресивні заходи, як “опрацьовування”, виклик батьків і т.д. (І.В. Дубровіна).
Щоб не спрощувати проблему неуспішності тих що навчаються, необхідно помітити, що в її основі лежить не одна причина, а декілька, і досить часто вони діють в комплексі. Буває і так, що на первинну причину неуспішності нашаровуються нові, вторинні причини як наслідок відставання в навчанні. Ці причини також можуть бути різноманітними, тому що ті що навчаються не однаково реагують на свою неуспішність.
На перших етапах навчання в допитливість, безпосередній інтерес до оточуючого, з одного боку, і прагнення виконати суспільно значущу діяльність - з іншою, визначають позитивне відношення до навчання і пов'язані з цим емоційні переживання з приводу одержаних оцінок. Відставання в навчанні, погані оцінки частіше за все переживаються гостро, до сліз.
Крім того, відношення до оцінки залежить від особових особливостей, таких як мотивація, взаємостосунки з викладаючими, батьками, характеру самооцінки і т.д.
Не уміючи достатньо добре диференціювати причини неуспішності, вчителі звичайно використовують вельми мізерний і далекий від досконалості набір засобів допомоги відстаючим учням. Всі види педагогічної допомоги практично можна звести до двох: організація додаткових занять, на яких застосовуються традиційні (такі ж, як на уроці) методи навчання, і надання різних заходів тиску на тих хто навчається. Всі ці засоби не тільки малоефективні, але нерідко виявляються і шкідливі, оскільки не впливають на причину і дозволяють запустити “хворобу” неуспішності.
Психологічні причини, що лежать в основі неуспішності, И.В. Дубровина і інші психологи об'єднали в дві групи, до першої з яких віднесли недоліки пізнавальної діяльності в широкому значенні слова, а до другої - недоліки в розвитку мотиваційної сфери дітей.