На другій стадії відбувається засвоєння метолів роботи, правильних способів розв'язання поставленого завдання. При цьому навичка закріплюється через збіг конкретного продукту з його ідеальним зразком. Ним є літера, слово, написані вчителем або побачені в підручнику.
Поступово, із засвоєнням способу написання, іррадіація збудження обмежується кількома центрами. Нейрофізіологічний конфлікт згладжується, а потім переборюється, після чого виникає координація збуджень у кількох нервових центрах. На цій стадії збудження концентруються в небагатьох нервових центрах кори головного мозку.
Зовнішньо ця стадія проявляється визначеністю, однозначністю поведінки, чіткими, швидкими й економними рухами, напруженість уваги зменшується.
На третій стадії вироблення навички, яку називають стадією автоматизації, вона стає динамічним стереотипом. Що це означає? Координація умовних рефлексів на стадії їх автоматизації стає максимально стабільною, що виявляється в істотних особливостях. Так, участь кори великих півкуль у реалізації умовних рефлексів різко обмежується, за нею залишаються тільки функції контролю й оцінки.
Зорові та інші дистантні подразники тепер не відіграють провідної ролі, а вирішального значення набувають кінестетичні подразники Психічна діяльність концентрується на результатах діяльності. На стадії автоматизації навичка стає дуже економною формою діяльності у разі затрат не тільки м'язової, а й нервової енергії.
Тепер система рефлексів приводиться в дію без участі всіх тих спеціальних подразників, які раніше були необхідними передумовами для вироблення кожного окремого рефлексу. Вона відразу включається за наявності лише першого подразника даної системи.
7.3. Знання.
Знання — продукт людської діяльності, і в ньому, як і вбудь-якому іншому, втілена та діяльність, яка привела до появи цих знань. Таким чином, засвоєння виробленого старшим поколінням забезпечує не тільки володіння певною фактологією, певною інформацію, а й забезпечує зберігання цієї інформації в пам'яті людини.
Оволодіння способами її отримання дає надійний спосіб зберігання знань, адже в будь-який момент їх можна отримати знову, здійснивши всю діяльність з одержання знань.
8. Характеристики особистості як категорії вираження цілей навчання.
8.1. Особистість і її структура.
Навчання — один із шляхів освіти людини, і воно передбачає не тільки передачу досвіду, накопиченого попередніми поколіннями у вигляді знань, умінь, навичок, досвіду творчої діяльності та емоційно-оцінних норм. Навчання - один із шляхів формування особистості. Очевидно, що навчання пов'язане з особистісними характеристиками..
Особистість — це результат біологічного і соціального розвитку людини в їх єдності. Основу особистості становить її структура, тобто відносно стабільний зв'язок і взаємодія всіх боків особистості як цілісного утворення. Як провідний компонент структури особистості виділяють спрямованість. Це складне особистісне утворення, воно визначає всю поведінку особистості, ставлення до себе й оточення. Спрямованість виявляється у потребах, інтересах, ідеалах, переконаннях, домінуючих мотивах діяльності та поведінки, і у світогляді.
Другою складовою структури особистості є знання, уміння і навички, які накопичуються у процесі життя і пізнавальної діяльності. Третя складова - індивідуально-типологічні особливості, які проявляються у темпераменті, характері, здібностях. Названі вище компоненти складають систему, а особистість є системною властивістю цієї системи.
8.2. Характеристики особистості.
Як впливає з викладеного вище, цілі навчання виражаються також у таких поняттях: потреби, інтереси, ідеали, переконання, мотиви, світогляд, темперамент, характер. Навчання як шлях зміни особистості, як розвиток та виховання, зводиться до змін компонентів структури особистості, кожного окремо або всіх разом та до зміни зв'язків між ними.
Мотив - те, що спонукає людину до діяльності і надає їй осмисленості.
Темперамент - сукупність індивідуальних особливостей особистості, які характеризують динамічний та емоційний боки її діяльності і поведінки. Виділяють такі типи темпераменту: флегматик, холерик, меланхолік, сангвінік. Основними компонентами темпераменту є загальна психічна активність, моторика, емоційність.
Темперамент накладає відбиток на темп і ритм діяльності та поведінки, інтенсивність психічних процесів, на швидкість їхнього виникнення і на стабільність. Властивості темпераменту, як і властивості нервової системи, не є абсолютно незмінними, вони проявляються не з моменту народження, а розвиваються в певній послідовності.
До конкретних властивостей темпераменту вчені відносять особливості емоційно-вольової сфери: активність, стриманість, емоційне збудження, швидкість виникнення і зміни почуттів, особливості настрою, швидкість включення у нову діяльність, особливості уваги, працездатність та ін.
Якщо у характері особистість розкривається з боку її змісту, то у темпераменті — з боку своїх динамічних проявів.
Характер — індивідуальне поєднання стабільних особливостей людини, які зумовлюють типовий для даної особистості спосіб поведінки у певних життєвих умовах і обставинах. Характер пов'язаний з темпераментом, який виражає його зовнішній бік, накладаючи своєрідні вимоги на ті або інші його прояви. Характер виникає і формується у суспільстві. Знання характеру людини дає змогу передбачити, як вона буде діяти в тих чи інших ситуаціях.
За С. Рубінштейном, суть тих "внутрішніх умов", через які заломлюються всі зовнішні впливи, і створює індивідуальність особистості. Формування характеру розпочинається з дитинства і залежить від того мікросередовища, з яким дитина вступає у взаємозв'язок. Великого значення для формування позитивних рис характеру має система вимог, яка постійно ускладнюється з боку дорослих.
Здібності - індивідуальні особливості особистості, які забезпечують успіх у діяльності і легкість володіння нею. Задатки - це генетичні анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, які є індивідуально-природною передумовою формування і розвитку здібностей.
Світогляд - система поглядів на світ, характеризується науковістю, системністю, логічною послідовністю, доказовістю, ступенем узгодженості і конкретності, зв'язком з діяльністю і поведінкою.
Переконання — важливий осмислений мотив поведінки, який надає всій діяльності людини особливу значущість і спрямованість. Це система усталених принципів.
Ідеал - це образ, яким керується особистість у даний час і який визначає план її самовиховання.
9. Підсумок.
Поділ цілей навчання зумовлений тими видами, в яких відбувається передача соціального досвіду від покоління до покоління. Наприклад: виробнича діяльність, діяльність із здобування знань, діяльність із самовдосконалення людини, діяльність із виховання.
Відповідно до цього цілі навчання поділяють на такі групи: політехнічну, освітню (навчальну), розвивальну, виховну.
Учіння - діяльність учня. Як кінцевий продукт оволодіння знаннями виступають сприймання, розуміння, осмислення, запам'ятовування і застосування. Учіння є різновидом пізнання.
Метою пізнання світу є його перетворення відповідно до потреб людини. Розвиток продуктивних сил був і є рушієм наукового прогресу. Водночас при вивченні низки предметів є можливість показати такий стан розвитку науки, коли теоретична думка у своєму розвитку випереджає практику, створити добру основу для формування глибокого інтересу до навчання, до свого предмета як запоруки і необхідної умови ефективного навчання. В цьому і полягає роль, функція і значення принципу зв'язку навчання з практикою.
Однією з категорій, в якій виражаються цілі навчання, є знання. У свою чергу знання можна виразити через відчуття, сприймання, уявлення, поняття, судження, теорію, наукову картину світу. Знання не є їхньою сумою, це система означених вище категорій.
Уміння, як і знання, є однією з категорій вираження цілей навчання. Уміння - це знання в дії, це заснована на знаннях готовність людини виконувати ту чи іншу діяльність. Навички - це автоматизовані уміння, вони здійснюються без участі свідомості але під її контролем.
10. Література.
1. Амонашвили Ш.А. Единство цели: Пос. для учителя.. - М.: Просвеще-ние, 1987.-208 с.
2. Белозерцев Е.П. Образ и смисл русской школы. – Волгоград, 2000.
3. Беспалько В.П. Основы теории педагогических систем. - Издательство Воронежского ун-та, 1977. - 304 с.
4. Гершунский Б.С. Философия образования для ХХІ века, - М., 1998.
5. Гончаренко СУ. Державний стандарт змісту шкільної освіти (дидактична концепція) К., 1999. -С. 29 - 37.
6. ДавьідовВ.В. Проблеми развивающего обучения. - М, 1986.
7. Державний стандарт загальної середньої освіти в Україні. Галузь "Природознавство". - К.: Генеза, 1997.
8. Загвязшский В. И. Теория обучения: Современная интерпретация: Учебное пособие для студентов вьюш. пед.учеб.заведений, обучающ. - М: Академия, 2001. - 188 с.
9. Закон України "Про освіту" / Голос України. - 1996. - 25 квітня.
10. Клингберга Л. Теорія учіння. – М., 1999.
11. Краевский В.В. Проблеми научного обоснования обучения: Методоло-гический анализ. - М., 1977. — 264 с.
12. Куписевич Ч. Основы общей дидактики. – М., 1996.
13. Леднев В. С. Содержание общего среднего образования: Проблеми структури. - М.: Педагогика, 1980. - 264 с.
14. Лернер И.Я. Качества знаний учащихся: какими они должни быть -М., 1978.-48 с.
15. Лихачев Б.Т. Методологічні основи педагогіки. – С.: 1998.
16. Малафіїк І.В. Урок в сучасній школі: питання теорії і практики: Кн. для вчителя. - Рівне, 1997. - 175 с.
17. Малафіїк І.В. Системно-розвиваюче навчання: суть, досвід, проблеми / Нова педагогічна думка. - №2, 1999.
18. Марев И. Методологические основы дидактики, - М., 2000.
19. Оконь В. Введение в общую дидактику. – М., 1990.
20. Петровський А.В. Новое педагогическое мышление - М : Педагогика, 1989. - 280 с.
21. Паламарчук В.Ф. Школа учит мислить. - М., 1980. - 208 с.
22. Перминоева Л. М, Дидактика. — Курск, 1992.