Министерство образования и науки Украины
Краматорский экономико-гуманитарный институт
Константиновский филиал
Научно-исследовательвкая работа на тему:
«Причины неуспеваемости учеников и пути их разрешения»
«Причини неуспішності учнів та шляхи їх розв’язання»
Курсовая работа
по курсу "Дидактика"
студентка группы ПН-05-2з
Бабак Е.С.
Специальность "Начальное обучение"
Руководитель: Борисова С.В.
Константиновка 2007 г.
Зміст
1. Вступ
2. Структура проблемного навчання
2.1. Пояснювально-ілюстративний метод навчання
2.2. Репродуктивний метод навчання
2.3. Практичні методи
3. Уміння —діяльність учня
3.1. Розгляд учіння на основі сприймання
3.2. Діяльнісний характер учіння
4. Підтримання і розвиток пізнавального
інтересу до навчання
5. Принцип зв'язку теорії з практикою
5.1. Принципи єдності навчання, виховання і розвитку
6. Знання — як категорія вираження цілей навчання
6.1. Відчуття
6.1.1. Зорові відчуття
6.1.2. Слухові відчуття
6.1.3. Нюхові відчуття
6.1.4. Вібраційні відчуття
6.1.5. Смакові відчуття
6.2. Сприймання
6.3. Уявлення
6.4. Поняття
6.4.1. Конкретні й абстрактні поняття
6.5. Умовиводи
6.6. Теорія.
7. Уміння і навички як категорії вираження цілей навчання
7.1. Уміння
7.2. Навички
7.2.1. Формування навичок
7.3. Знання
8. Характеристики особистості як категорії вираження
цілей навчання
8.1. Особистість і її структура
8.2. Характеристики особистості
9. Підсумок
10. Література
1. Вступ.
Сьогодні педагоги і вчителі зустрічаються з проблемою вихованням дітей. Проблема полягає в тому, що один матеріал, діти розуміють по-різному.
Процес навчання — єдиний, цілісний процес. У центрі цього цілого стоїть особистість учня, його активна, пізнавальна діяльність. У ході навчання вучнів відбувається перебудова раніше сформованого досвіду, розвиток його пізнавальних сил, формування і розвиток особистості в цілому, забезпечується єдність освіти, виховання і розвитку.
Розглядаючи учіння як діяльність, треба знати: в учінні відбуваються два процеси: перший — власне учіння, як діяльність і виконання дії; другий — процес перетворення досвіду суб'єкта учіння. Виконання дії, що пов'язане з перетворенням деякого об'єкта певної конкретної предметної галузі дійсності, а процес засвоєння полягає у перетворенні суб'єкта учіння, як такого, який цією дією не володів у суб'єкта, який нею володіє.
Зв'язок "дидактична система — учень" означає, що середовище вимагає індивідуалізувати систему навчання. Ця вимога зауважена у принципі врахування індивідуальних особливостей учнів, їхніх вікових відмінностей та закономірностей розвитку та у принципі систематичності і послідовності.
Зв'язок "учень — учитель" передбачає постійне отримання учителем об'єктивної інформації про навчальні досягнення учня, на основі досягнення цілей навчання. Керування навчальним процесом на основі оцінки ступеня досягнення мети навчання є необхідним атрибутом навчального процесу як з погляду учителя, так і з погляду та в інтересах учня. Цей принцип навчання має назву принципу контролю і корекції знань учнів.
Принцип єдності навчання і самонавчання, виховання і самовиховання, розвитку і саморозвитку охоплює такі вимоги:
1. Ніякої роботи ніколи не виконувати за учня, якщо він може виконати її сам.
2. Учитель повинен оволодіти умінням планувати та організовувати самостійну роботу учнів.
3. Учитель повинен вчити учнів самостійно визначати цілі діяльності, розробляти способи діяльності.
4. Учитель повинен дуже вимогливо ставитися до визначення обсягу домашніх завдань.
5. Учитель повинен стимулювати пробудження в учнів до самоаналізу та самопізнання
Метою пізнання світу є його перетворення відповідно до потреб людини. Розвиток продуктивних сил був і є рушієм наукового прогресу. Водночас при вивченні низки предметів є можливість показати такий стан розвитку науки, коли теоретична думка у своєму розвитку випереджає практику, створити добру основу для формування глибокого інтересу до навчання, до свого предмета як запоруки і необхідної умови ефективного навчання. В цьому і полягає роль, функція і значення принципу зв'язку навчання з практикою.
Але повноцінне засвоєння матеріалу передбачає вміння оперувати ним під час розв'язування різноманітних теоретичних і практичних завдань. Для досягнення цього є певні види вправ у розв'язуванні завдань із застосуванням знань, що веде до формування відповідних умінь і навичок, а також до глибшого осмислення знань. Ця робота і спрямована на оволодіння матеріалом.
Особистість — це результат біологічного і соціального розвитку людини в їх єдності.
Темперамент накладає відбиток на темп і ритм діяльності та поведінки, інтенсивність психічних процесів, Властивості темпераменту, як і властивості нервової системи, не є абсолютно незмінними, вони проявляються не з моменту народження, а розвиваються в певній послідовності.
Темперамент - сукупність індивідуальних особливостей особистості, які характеризують динамічний та емоційний боки її діяльності і поведінки. Виділяють такі типи темпераменту: флегматик, холерик, меланхолік, сангвінік. Основними компонентами темпераменту є загальна психічна активність, моторика, емоційність.
2. Структура проблемного навчання.
Висока ефективність проблемного навчання ні в кого з науковців та учителів сучасної школи не викликає сумніву, однак його використання в шкільній практиці — явище не таке вже й часте. Однією з причин цього є порівняно складна технологія його реалізації. Треба зазначити, що у педагогічній літературі проблемне навчання називають видом навчання, в основі якого лежить метод проблемного вивчення матеріалу. Отже, розкрити суть проблемного навчання — це в першу чергу розкрити особливості методу проблемного вивчення матеріалу.
Структура методу проблемного вивчення матеріалу включає в себе такі етапи:
1. створення проблемної ситуації;
2. формулювання проблеми;
3. висунення гіпотез;
4. перевірка висунутих гіпотез;
5. аналіз результатів перевірки гіпотез;
6. висновок і узагальнення;
7. повернення до проблемної ситуації.
Проблемне вивчення матеріалу розпочинається зі створення проблемної ситуації. Чому саме з проблемної ситуації, а не з формулювання проблеми? Якби навчання розпочинати відразу з формулювання проблеми, то учні сприйняли б цю проблему як не "свою" і напевне дехто з них подумав би: учитель її сформулював, то ж учитель нехай її і розв'язує. Виникає, таким чином, необхідність здійснити такі кроки, які б наблизили проблему до учня, тобто такі кроки, після яких учень проблему сприйняв би як свою власну. Отже, проблемна ситуація - це своєрідна драбина, користуючись якою можна вийти на формулювання проблеми, це засіб для формування інтересу учнів до даного питання. Але це тільки один аспект проблемної ситуації.
Проблемна ситуація — це ускладнення або завдання, яке може вивести учня на формулювання проблеми. Йдеться про те, що це, очевидно, таке ускладнення (завдання), коли пошук шляхів виходу з нього призводить до формулювання проблеми.
Проблемна ситуація характеризується уявною несумісністю двох інформацій. Поєднання двох несумісних інформацій, яке породжує проблему, називають інформаційно-познавальною суперечністю.
Структуру її можна подати у вигляді поєднання однієї інформації з їй несумісною другою інформацією, об'єднаних за допомогою логічного сполучника "і". Необхідно підкреслити, що проблемну, ситуацію не можна створювати на незнанні учнями якого-небудь матеріалу, вона завжди створюється на знанні, але на суперечливому знанні.
Після створення проблемної ситуації здійснюється формулювання проблеми.
Проблема — це об'єктивне питання, яке виникає в ході пізнання або цілий комплекс питань, розв'язання яких становить значний практичний чи теоретичний інтерес.
Як же підвести учнів до формулювання проблеми? Зазначимо, що уміння бачити проблему там, де вона є, не менш важливе від уміння її вирішити. До того ж, розв'язання проблем, виявлених самими учнями, відбувається на вищому рівні розумової активності.
Побачити проблему — це означає усвідомити те питання, яке випливе з поєднання несумісних, на перший погляд, інформацій. Уявна несумісність цих суперечливих інформацій і веде до виникнення питання, до формулювання проблеми.
Думка людини спрямована на те, щоб не допустити логічної суперечності, але це можна зробити тільки через постановку проблемного питання.
Отже, щоб сформулювати проблему, яка випливає з даної проблемної ситуації, необхідно чітко визначити одну і другу суперечливі інформації. Здійснюючи операцію порівняння, встановити між ними різницю чи їх тотожність і розв'язати цей "розумовий конфлікт", сформулювавши проблему, або, як інколи кажуть, проблемне запитання. Запитання "чому?", яке виникає унаслідок проблемної ситуації, є лише першим і необхідним кроком до формулювання проблеми, а для її остаточного формулювання необхідно всебічно і глибоко проаналізувати саму проблемну ситуацію.
Третім етапом у реалізації технології проблемного навчання є висунення гіпотез щодо шляхів розв'язання сформульованої проблеми. Гіпотеза — це своєрідна стратегія вирішення проблеми. її створення можливе тільки тоді, коли учні дуже глибоко вникнуть у суть самої проблеми, усвідомлять її глибину.
Взагалі кажучи, у ході уроку учні разом з учителем можуть висунути декілька гіпотез вирішення поставленої проблеми. Кожну з гіпотез треба перевірити. Отже, наступний етап технології проблемного вивчення матеріалу — перевірка висунутих гіпотез.