Більш важливим стає не сама праця, а можливість перерозподілу благ, результатів цієї праці. Але знецінена праця породжує вже чисто психологічні проблеми, пов'язані з відношенням до праці й плануванням свого розвитку як справжнього трудівника або як "завзятливого" ледаря-визискувача [27, c. 93].
В.А. Поляков у своїй відомій книзі "Технологія кар'єри" виділяв дві головні цілі при побудові "успішної" кар’єри: перша - "добитися високого положення в суспільстві", і друга - добитися "високого доходу" [18, c. 5].
Звичайно, елітарні орієнтації в професійному самовизначенні припускають не тільки "престиж" і "високий заробіток", але й дійсно творчої побудови у своєму житті, орієнтацію на вищі людські ідеали й цінності. Проблема лише в тому, як розібратися, де справжні цінності, а де уявні, де еліта, а де - псевдоеліта.
Самооцінка, як і будь-який психічний утвір, формується за життя, і розглядати її потрібно у віковому аспекті.
Саме слово "самооцінка" допомагає нам зрозуміти його значення.
У професійному самовизначенні особистості самооцінка - оцінка, яку людина дає самому собі, своїм можливостям, що відповідають або не відповідним до специфіки професії [3, с. 34].
Об'єктивно й повно оцінити себе старшокласники не в змозі. У їх самооцінці немає єдиної тенденції: одні схильні переоцінювати себе, інші навпаки. Тому не праві ті, хто вважає, що старшокласники тільки переоцінюють себе, а також ті, хто допомагає, що вони себе недооцінюють. Їм властиво й перше, і друге.
Старшокласники на відміну від підлітків відчувають потребу в самооцінці, хоча об'єктивно до неї не готові.
Внутрішня потреба в самооцінці - застава успішного її формування при відповідних умовах.
У старшокласників самооцінка служить двом цілям:
- самовихованню;
- прогнозуванню майбутньої професії.
Вибираючи професію старші школярі в більшості випадків орієнтуються на рівень виразності в собі, в першу чергу, морально-вольових, інтелектуальних і тільки потім організаторських якостей [21, с. 9].
Для старшокласників - випускників вибір професії - серйозний крок. Але проблема в тому, що вони слабко орієнтуються в наукових основах професійного самовизначення.
У більшості юнаків і дівчат не вистачає загальних знань особистості, їм важко розібратися у своїх інтересах, здібностях, якостях і рисах характеру. Їхняуява про особистість часто залишається на рівні життєвих, побутових суджень. Усе це надає право затверджувати, що психологічна освіта як умова формування об’єктивної самооцінки, як умова правильного вибору професії дуже потрібна нашим старшокласникам [8, с. 24].
Адекватна самооцінка доступна незначному числу учнів. В основному вони схильні або до переоцінки себе, або до недооцінки. При переоцінці рівень домагань нижче наявних можливостей. Зроблений на такій основі вибір професії зрештою приводить до розчарування.
Занижена самооцінка також несприятливо позначається на виборі професії й на розвитку особистості.
Е.А.Климов зазначає 3 рівня адекватності самооцінки:
- високий рівень властивий тим учням, у яких самооцінка інтересів, здібностей, особистих якостей повністю збігається з оцінкою вчителів і батьків.
Це підтверджується діяльністю з досягнутими успіхами учня в різних видах занять.
- середній рівень спостерігається в тому випадку, коли учні частково переоцінюють або недооцінюють свої можливості в порівнянні з оцінкою дорослих.
Професію школярі вибирають на основі пізнавального інтересу до шкільних предметів без обліку своєї придатності.
- низький рівень має місце тоді, коли помітна різка переоцінка або недооцінка своїх інтересів, здібностей, особистих якостей у порівнянні з оцінкою вчителів, батьків.
По суті, вибір професії на даному рівні самооцінки відбувається необґрунтовано [14, с. 106].
Самооцінка як феномен самопізнання не дається людині від природи. Вона формується в процесі розвитку особистості й має різний ступінь об'єктивності й повноти. Формування самооцінки, її повноти й адекватності - одне із завдань професійної орієнтації.
В 9-11 класах предметом уваги учнів повинні бути професійно значимі якості. Необхідно практикувати в школі активні форми й методи роботи, які підвищили б рівень знань і уявлень учнів про особистість, про те, що таке здібності, інтереси, потреби, темперамент, риси характеру [22, c. 97].
Озброєння учнів необхідним обсягом профорієнтаційних знань, активізація інтересу до вивчення й розумінню людини як суб'єкта праці, самопізнанню й перевірці своїх можливостей - усе це буде сприяти формуванню об'єктивної самооцінки [18, с. 93].
Поляков В.А. виділяє групи задач професійного самовизначення:
- інформаційно-довідкові, просвітницькі;
- діагностичні, за допомогою самопізнання;
- морально-емоційна підтримка;
- допомога у виборі, прийнятті рішення [18, c. 90].
Головна (ідеальна) мета професійного самовизначення – поступово сформувати у суб’єкта внутрішню готовність самостійно та пізнано планувати, корегувати та реалізовувати перспективи свого розвитку (професійного, життєвого, особистісного) [33, c. 47].
Ідеальною ця мета названа тому, що досягти її вдається дуже рідко, але ідеали, як відомо, існують не для того, щоб їх досягати, а для того, щоб вказувати напрям своїх стрімлень. Поступово формування означає, що швидко такі складні питання не вирішуються.
Профконсультація пропонує не тільки традиційне "планування" , але й своєчасне корегування своїх планів. Реалізація професійних перспектив пропонує хоча б моральне одухотворення суб’єкта для перших кроків на шляху до своєї мети, а також початковий контроль за успіхом цих кроків.
Професійний розвиток повинен обов’язково розглядатися в контексті всього життя і в контексті особистого становлення.
Для теорії й практики професійного самовизначення важливо виділити ті "простори вибору", у яких нерідко виявляються люди, що самовизначаються, які не завжди самі можуть усвідомлювати "що" і "із чого" вони взагалі вибирають.
Е.А. Климов вважав, що професійне самовизначення повинне розглядатися не "в егоїстичному змісті, а в прилученні до суспільства, до цивілізації, до культури" [15,c. 55].
Таким чином, часто людина вибирає не тільки дану професію, але щось більш важливе (те, що дана професія дає йому для більш повного відчуття свого життя).
Цікавими, хоча й нетрадиційними для теорії й практики профконсультування є виділені ще К.Г. Юнгом архітипи.
Сам "архітип" визначається - як колективне несвідоме.
К.Г. Юнг виділяв свідомість, особисте несвідоме й колективне несвідоме [36, c. 57].
"Прорив несвідомого (зокрема, колективного несвідомого) може розширити можливості самовизначення людину у світі, але може й ускладнити для нього життя".
Ще в Петровську епоху відомий державний діяч Росії В.Н. Татищев класифікував усі "науки" (види праці) за критерієм "добра й зла для людини":
- "необхідні" науки (економіка, медицина, право);
- "корисні" науки (риторика, граматика, "математика" - арифметика, механіка, астрономія);
- "франтівські, або звеселяючі" (поезія, танцювання, живопис, "вольтежирование"-гарцювання на коні), службовці більше для одержання положення в суспільстві, чому для справи;
- "аматорські або пошукові" (астрологія, фізіогноміка, алхімія);
- "шкідливі" науки (чаклунство, ворожіння) [31, с. 27].
В 20-ті рр. XIX сторіччя С.П. Струмилін запропонував класифікувати професії по ступеням самостійності людину в праці:
- автоматична рефлекторна праця (наприклад, вертельник ручки віялки, ручного млина і т.д.);
- напівавтоматична звична праця (наприклад, праця друкарки, телеграфіста);
- шаблонно-виконавська праця - по вказівці (наприклад, робота на верстаті, робота тапера, конторника, рахівника);
- самостійна праця в межах завдання (наприклад, робота інженера, учителі, лікаря, журналіста);
- вільна творча праця (наприклад, робота в області мистецтва, робота вченого, організатора господарства, політичного діяча) [29, с. 215].
У сучасній Росії та Україні найбільш відома типологія професій, запропонована Е.А. Климовим, де в якості критерію виступає відношення людини (суб’єкта праці) до предмета праці.
Усі професії співвідносяться з 5 основними групами:
- людина - природа;
- людина - техніка;
- людина - людина;
- людина - знакова система;
- людина - художній образ [14, c. 115].
Ще в 1922 р. Є. Шпрангер у своїй роботі "Основні ідеальні типи індивідуальності" виділив наступні цікаві для профконсультанта типи відповідно до переважних установок людей:
1) теоретична людина;
2) економічна людина;
3) естетичний;
4) соціальний;
5) політичний;
6) релігійний [34, c. 55-59].
При порівнянні різних типологій стає помітно, що в основі них лежить не тільки позиція автора, але й те культурно-історичне середовище, те суспільство, яке й визначає часта наявність різних типів людей, що реалізують себе в конкретній трудовій і суспільній діяльності.
Таким чином, типології професійної діяльності й відповідно простору самовизначення багато в чому залежать від культурно-історичного середовища.
Виникає цікаве питання: на які типології спиратися профконсультанту в умовах нестабільності загальної соціально-економічної (і духовної) ситуації, наприклад в умовах України "перехідного періоду"?
Складність питання в тому, що застарілі типології вітчизняних авторів уже багато в чому не відповідають даній ситуації, а побудова нових типологій може суттєво відстати від самого процесу змін у країні.
Відомі закордонні типології тим більше часто не враховують специфіку нашої країни. У цих умовах можливим виходом є або побудова якоїсь "універсальної" типології, застосованої для різних країн, народів і епох, або спроби все-таки усвідомити, що відбувається в країні за назвою Україна, тим більше, що "перехідний період" до "світлого життя" сильно затягнувся.