Гносеологічно навчальна діяльність базується на вивченні ряду фактів, явищ, їхньому порівнянні, зіставленні, аналізу, співвіднесенні з раніше відомими. Тут відбувається виділення області невідомого, постановка пізнавальної проблеми. Свідоме й міцне оволодіння навчальним матеріалом - рішення пізнавальної задачі - можливе тільки на основі побудови узагальнень, тобто раскриття внутрішніх зв’зків й закономірностей.
Ціль навчальної діяльності - опанувати навчальний зміст до рівня уміння застосовувати отримані узагальнення до реальної дійсності. Свідоме співвіднесення абстрактного й конкретного необхідно на всіх етапах навчальної діяльності. Недотримання цеї вимоги приводить до того, що учні заучують навчальний матеріал без розуміння його значення для практики, завантажують пам'ять й увага, не виробляючи корисних умінь, не розвиваючи самосвідомість й пізнавальну потребу.
З позицій сучасної фізіології центральним моментом пізнавальної діяльності визнається процес відрахування - невідємна частина будь-якої діяльності людини. Шляхом звірення здійснюється регуляція діяльності, тобто співвідношення інформації, що надходить, з тим Досвідом (знаннями), яким уже володіє людина і з тим планом діяльності, який попередньо їм намічений.
Узагальнюючи й конкретизуючи положення діяльності особистісного підходу сучасної психології, а також принципи дидактики, раскриваючі значення активності, самостійності й усвідомленості в навчальній діяльності кожного навчаючогося, ми повинні підкреслити, що стосовно вищої школи (а особливо вищої технічної школи) головним компонентом навчального процесу є активна, цілеспрямована, самокерована пізнавальна діяльність навчаючихся, тобто самостійне вивчення навчаючимися змісту кожної навчальної дисципліни: понять, теоретичних положень, методів рішення типових задач, методів оцінювання вірогідності й точності рішень, а також оволодіння технікою застосування цих знань у тій або іншій області навчальної й практичної діяльності.
Поряд з цим методичні дослідження й педагогічна практика показують, що навчальна діяльність студентів не може бути в достатньому ступені ефективна* якщо вона не забезпечується, не організується, не керується й не контролюється викладачем. Таким чином, процес навчання у вузі необхідно розглядати як багатогранну й взаємообумовлену діяльність студентів й викладачів, спрямовану на:
а) добір, систематизацію й представлення навчальної інформації викладачем;
б) сприйняття, усвідомлення, переробку й оволодіння цією інформацією студентами;
в) організацію викладачем самостійної, свідомої, раціональної, активної, цілеспрямованої й результативної діяльності кожного студента по оволодінню навчальною інформацією й її використанню.
Зі сказаного випливає, що тільки комплексний, системний облік усіх сторін процесу навчання дозволить правильно поставити й намітити шляхи рішення головної задачі теорії й практики вищої школи - підвищення ефективності навчання й якості підготовки молодих фахівців.
Тут насамперед слід зазначити виняткове значення педагогічної й методичної кваліфікації викладача, що визначає правильне й всебічне розуміння викладачем сутності процесу навчання й дозволяє йому опанувати методи забезпечення й організації цього процесу. Радянська педагогіка виділяє у процесі педагогічної діяльності викладача четири ланки: конкретизацію викладачем цілей й задач навчання, планування й розробку засобів навчання, організацію діяльності навчаючихся й контроль якості досягнення поставлених цілей.
Таким чином, раціональна організація пізнавальної діяльності тих, що навчаються вимагає насамперед виділити основну мету засвоєння даного навчального матеріалу, тобто кінцеву мету діяльності, до якої повинні прийти студенти.
Іншими словами, викладачеві необхідно вибрати й обґрунтувати мету навчання, врахувати дидактичні особливості різних видів навчальної діяльності студентів й вибрати адекватні методи викладання й методи навчальної работи студентів, визначити способи контролю ступеня (якості) досягнення цілей, організувати свою діяльність й діяльність студентів на разних видах навчальних занять.
Здатність викладача виконати усі ці вимоги при підготовці, організації й контролі навчальної діяльності студентів визначає його педагогічну й методичну (ди-дакто-методичну) кваліфікацію.
Відправною крапкою в педагогічних знаннях викладача, що визначають його дидакто-методичну кваліфікацію, являются уявлення про фундаментальні поняття педагогіки: знань, умінь, рівні оволодіння знаннями й уміннями, навчальної діяльності, педагогічному процесі, дидактичної системи, ефективності процесу навчання.
Далі ми будемо користуватися наступними визначеннями, що є узагальненням сучасних уявлень педагогіки й педагогічної психології про зміст й форми процесу навчання у вищій школі.
Знання - узагальнений й присвоєний особистості фрагмент колективного Досвіду, що включає інформацію про загальні й специфічні, значущі й другорядні властивості й речей й явищ про адекватні способи діяльності як у процесуальному, так й в оцінному аспектах.
Досвід (знання) може стосуватися різних сторін явищ дійсності й способів діяльності. Людина може засвоїти зміст тільки термінів й понять у тій або іншій навчальній дисципліні або ж опанувати теорії й методології певних видів діяльності в рамках цьої дисципліни. У цьому смислі виділяють знання наукових фактів, визначень, правил, законів, методів, пристроїв, способів провірки вірогідності й точності розрахунків і т.п. Окремо розглядають емоційний Досвід й оцінюючі знання. В будь-якому випадку знання людини служать їй орієнтирами при визначенні направлення своєї практичної або теоретичної діяльності й базою для формування свого відношення до навколишнього світу й до себе самого.
З погляду підготовки - формування й виховання - сучасного інженера, знання, які він повинен опанувати у вищій школі, доцільно насамперед розглядати як засоби й умови, необхідні для здійснення майбутнім інженером професійної (практичної й теоретичної) діяльності відповідно до визначеної кваліфікаційної характеристики. У цьому смислі природньо оцінювати ступінь, або рівень оволодіння знаннями по результативній здатності студента користуватися ними у своїй навчальній діяльності й у процесі контрольно-залікових робіт. Маючи на увазі, що процес пізнання студентами даного навчального матеріалу обов'язково містить у собі сприйняття, усвідомлення, переробку, утримання (запам'ятовування) студентами інформації про явища, факти, закони, теорії, об‘єкти й способи діяльності, введемо наступні рівні результативних здатностей користуватися набутими знаннями - рівні оволодіння знаннями:
1)здатність дізнаватися, пам'ятати й відтворювати (расповсюджувати, відокремлювати) інформацію, необхідну для підготовки до рішення й при рішенні задач або для відповіді на питання;
2) здатність самостійно виконувати певні осмислені дії, спрямовані на рішення певного кола варіацій типових задач, відповідно до раніше усвоєних зразків;
3) здатність свідомо використовувати інформацію про об‘єкти й способи діяльності в ситуаціях, подібних з навчальними, або в нових ситуаціях, тобто творчо.
Здатність тих, що навчаються застосовувати знання ми будемо розглядати як уміння. Уміння характеризуються здатністю робити добір знань, необхідних для рішення задачі; виділяти орієнтири для побудови плану рішення, складати програму дій, перетворень, що ведуть до рішення задачі; успішно здійснювати самі перетворення; здійснювати контроль результатів відповідно до поставлених метою й коректувати на цій основі весь описаний процес. Усі зти дії в різному ступені виявляються в навчальній діяльності студентів, сутність й характеристики якої мьі розглянемо нижче.
Однак діяльність студентів організується, направляється й забезпечується діяльністю викладача, що у свою чергу залежить від змісту, спрямованості й очікуваних результатів педагогічного процесу. Педагогічний процесе ми розглядаємо як процес взаємообумовленої й взаємозалежної діяльності викладача й студентів, направлений на забезпечення ефективного й результативного оволодіння студентами визначеною системою знань, умінь й навиків (автоматиззованих умінь) й на формування й розвиток таких властивостей й якості особистості кожного хто навчається, які сприялиб його становленню як громадянина свого суспільства.
Педагогічний процесе й, отже, процес навчання як складова частина педагогічного процесу, будується на базі дидактичної системи, що є результатом дидакто-методичної діяльності викладача.
Дидактична система тут розуміється як сукупність засобів й методів, що дозволяють викладачеві ціленаправлено здійснювати результативний навчальний процес.
Психолого-педагогічні теорії й практика організації процесу навчання, як було відзначено вище, насамперед розглядають процес навчання як систему керування. У кібернетиці (див.: Криницкий Я. А Алгоритми й роботи.М., 1983. С.15) розглядається структура системи керування, представлена на мал.1. Система змінює стан ближнього середовища за допомогою вихідних впливів, виробляючихся на основі інформації про стан ближнього середовища, що надходить на вхід даної системи. У системі мається пам'ять, що містить зведення про те, яке стан ближньої серед бажано реалізувати, яке стан характеризовало це середовище на попередньому етапі керування, які дії й з яким ефектом реалізують процес керування в сучасний момент.
Застосовуючи кібернетичний підхід до вивчення процесу навчання, ми можемо виділити в організації цього процесу три системи керування:
а) керування (або самоврядування) діяльністю викладача по створенню дидактичної системи, тобто системм засобів й методів мотивації, предіявле-ния навчальної інформації, організації, керування й контролю за навчально-пізнавальною діяльністю студентів;