МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КРИВОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ФАКУЛЬТЕТ УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОЛОГІЇ
КАФЕДРА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
КУРСОВА РОБОТА З ТЕМИ:
РЕДАГУВАННЯ ЯК ЗАСІБ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПИСЕМНОГО МОВЛЕННЯ УЧНІВ
Кривий Ріг - 2010
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ПИСЕМНОГО МОВЛЕННЯ УЧНІВ
1.1 Навчальне редагування в науковій літературі
1.2 Методика формування вмінь та навичок редагувати текст
1.3 Вимоги до мовлення. Види мовленнєвих помилок у письмових роботах учнів
РОЗДІЛ 2. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ВДОСКОНАЛЕННЯ ПИСЕМНОГО МОВЛЕННЯ УЧНІВ 7 КЛАСУ
2.1 Аналіз чинних програм і підручників в аспекті досліджуваної проблеми
2.2 Система вправ з навчального редагування для 7 класу
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Додаток А
Додаток Б
ВСТУП
Актуальність теми. На сучасному етапі розвитку методичної науки проблема розвитку та вдосконалення писемного мовлення учнів є однією з найважливіших умов навчання мови. Удосконалення грамотності учнів – одне з найголовніших завдань курсу рідної мови в 5-11 класах, вирішення якого безпосередньо пов’язане з реалізацією основної мети вичення української мови в загальноосвітніх навчальних закладах України. Автори чинної програми мету навчання української мови визначають як: « формування національно-свідомої, духовно багатої мовної особистості, яка володіє вміннями і навичками вільно, комунікативно виправдано користуватися засобами рідної мови – її стилями, типами, жанрами в усіх видах мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо)» [20, с.3]. Мовна особистість – це людина, що виявляє високий рівень мовної і мовленнєвої компетенції, людина, здатна представити себе в суспільстві засобами мови.
В ідеалі уроки рідної мови мають втілитися у вищу якість – уроки словесності, на яких рідне слово повною мірою виконуватиме свою просвітницьку, культуроносну функцію й водночас слугуватиме засобом підвищення мовленнєвої культури учнів [ 14, с.39].
Розвиток та вдосконалення мовлення учнів відбувається, як відомо, у процесі активної мовленнєвої діяльності, під час виконання різних вправ, за умови детального вивчення основних правил вживання та правопису різних частин мови.
Вчителі повинні ознайомити учнів з комунікативними якостями мовлення (змістовність, чистота, логічність, точність, виразність тощо), які виявляються тільки у процесі мовлення, отже потребують постійної уваги до мовленнєвої діяльності. Робота над удосконаленням писемного мовлення учнів, формування вмінь і навичок редагування власних і почутих текстів потребує більшої уваги, та постійної розробки.
Мета дослідження полягає в тому, щоб виробити методичні рекомендації щодо вдосконалення писемного мовлення учнів засобами редагування. Розробити систему завдань з редагування текстів.
Завдання дослідження:
- розробити методичні рекомендації щодо формування навичок вдосконалювати писемне мовлення
- визначити дидактичні умови формування вмінь та навичок редагувати тексти
- проаналізувати чинні програми і підручники
- розробити систему завдань з редагування текстів
Гіпотеза: формування умінь і навичок редагування текстів буде ефективним за таких умов:
- ознайомлення учнів з видами мовленнєвих помилок
- формування вмінь знаходити і виправляти помилки
- урахування вікових особливостей учнів
- вироблення навичок роботи з власними письмовими висловлюваннями.
Предмет дослідження – система роботи, спрямована на формування в учнів 7 класу умінь і навичок редагувати тексти.
Об’єкт дослідження – процес розвитку та вдосконалення писемного мовлення учнів.
Науково-теоретичною основою дослідження стали наукові праці мовознавців та методистів (Д. Бондар, Н. Бондаренко, Р. Іванченко, В. Коваленко, П. Куляс, О. Кучерук, В.Я. Мельничайко, С. Омельчук, М. Пентилюк, Н. Пленкин, О. Рудницька, Н. Сулименко, Я. Остаф, А. Ярмолюк) та ін. науковців, що досліджували проблему вдосконалення писемного мовлення учнів.
Для перевірки гіпотези та вирішення поставлених завдань буловикористано теоретичнийаналіз і синтез, який застосували під час вивчення психологічної, лінгвістичної, лінгводидактичної літератури, програм і підручників, методичних рекомендацій і посібників з обраної теми, а також при відборі принципів, методів, прийомів навчання мови, під час розробки системи вправ, узагальнення результатів роботи.
Практична значущість роботи полягає в тому, що основні положення та висновки курсової роботи можуть бути використані вчителями - предметниками на уроках української мови, факультативах, на спецкурсах або семінарах, а також студентами-філологами під час підготовки до практичних і лабораторних занять з методики навчання української мови.
Структура курсової роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури (25 найменувань) і додатків.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ПИСЕМНОГО МОВЛЕННЯ УЧНІВ
1.1 Навчальне редагування в науковій літературі
Концептуальні ідеї розробки методичної системи формування та розвитку навичок редагування в контексті шкільного курсу української мови спираються на досягнення науки, що описує теорію редагування повідомлень, так званої едитології. В основі цієї системи лежать теоретичні положення про функції і норми мови, стилі, типи, жанри мовлення, культуру мовлення, про загальне значення слова і його внутрішню форму, актуальне членування тексту, ідеї комп’ютерної лінгвістики тощо.
Редагування мовного матеріалу – складний процес, що включає аналіз, відбір мовних засобів, перебудову мовних одиниць. Ця робота може дати бажаний ефект лише за наявності певних передумов [6, с. 20].
Для того, щоб помітити неточність в утворенні граматичної форми, у побудові словосполучення, речення або у висловленні змісту, необхідно керуватися певними критеріями, мати у полі зору певний еталон, з яким можна було б зіставити оцінювані мовні засоби. Тим більше такі критерії потрібні для виправлення помічених похибок. Без цього намагання усунути недоліки може призвести до погіршення вислову. Нарешті, тільки опора на чіткі теоретичні знання дозволяє здійснювати в ході роботи самоконтроль і, якщо потрібно, самокорекцію способу виконання завдання.
Шкільне редагування – це один із видів роботи учнів над текстом з метою його вдосконалення. Важливо, щоб ця робота була внутрішньо мотивованою, відтак школярі мають усвідомити значення її для розвитку мовленнєвої компетенції. З огляду на сказане потрібно збагнути закономірності вдосконалення тексту:
- продукування тексту – складний творчий процес, у якому окреме місце (після виношування мовленнєвого задуму і написання відповідного тексту) займає редакторська правка;
- при нормативному редагуванні тексту слід урахувати жанрові особливості, форму (усну чи писемну) і відповідно шліфувати стиль;
- процес редагування має спиратися на знання з практичної стилістики, лінгвістики тексту, українського правопису, основ культури мовлення, а також на світоглядний і чуттєво-мовленнєвий досвід.
Проте виправлення помилок – не єдине завдання навчального редагування. Не менше важливі, ніж правильність, й інші позитивні якості мовлення – багатство і різноманітність мовних засобів, точність і виразність висловлювання, відповідність конкретним умовам мовної комунікації. Тому редагування може полягати в усуненні неточних, двозначних висловів, в урізноманітненні застосованих мовних засобів, в забезпеченні єдності стилю, у зміні стилістичного забарвлення висловлювання. Певних змін може вимагати композиція тексту, навіть його обсяг [8, с. 35].
Теоретичні відомості з мови є опорою для практики мовленнєвого розвитку. Розуміння учнями важливості для редагування (власного чи чужого тексту) таких понять як текст, його структура, способи і засоби міжфразного зв’язку, стилі і жанри мовлення, мовні норми, культура мовлення, свідчить про свідоме опанування мови і мовлення. Модель шкільного редагування, розроблена А. Ярмолюк.
Відредагований текст
Ця модель є опорою для проектування можливих навчальних ситуацій з метою формування предметних компетенцій на основі редагування тексту.
Зазвичай у школі редагування проводиться як саморедагування – самостійна перевірка і виправлення власного тексту (твору чи переказу), написаного на чернетці, зокрема виправлення орфографічних і пунктуаційних помилок, лексичних повторів, синонімічна заміна слів, удосконалення структури речень, будови тексту тощо. Йдеться про редагувально-рефлексивний механізм реалізації мовленнєвої компетенції, що передбачає поточне (у процесі складання тексту на інвективному (задум, розробка змісту), диспозитивному (композиція), елокутивному (мовне оформлення) етапах) і підсумкове редагування (після складання тексту). При цьому суттєву роль для продукування учнями ефективного мовлення відіграє вироблення вміння працювати з чернеткою [9, с. 5].
У лінгвометодиці рекомендується чернетку читати не менше двох разів. В. Мельничайко радить під час першого читання звертати увагу на повноту викладу змісту, стиль тексту, послідовність викладу думок. Якщо виявиться доцільним, потрібно внести в текст певні зміни, зокрема вставити пропущені фрагменти, вилучити зайве, невиправдані повтори, поміняти місцями окремі речення чи абзаци, усунути відхилення від обраного стилю викладу. Під час другого читання слід зосередитися на грамотності – перевірити, чи правильно вжиті слова і побудовані речення, чи вдало використано засоби міжфразного зв’язку, чи немає правописних помилок [9, с. 14].
Як зазначає В. Мельничайко, щоб помітити неточність у творенні граматичної форми, у побудові словосполучення чи речення або у висловленні змісту, необхідно керуватися певними критеріями, мати у полі зору певний еталон, з яким можна було б зіставити оцінювати мовні засоби. Тим більше такі критерії потрібні для виправлення помічених похибок. Без цього намагання усунути недоліки може призвести до погіршення вислову. Нарешті, тільки опора на чіткі теоретичні знання дозволяє здійснювати в ході роботи самоконтроль і, якщо потрібно, самокорекцію способу виконання завдання [13,с.165]