Особливо ефективною є робота щодо активізації словника на уроках написання творів за власними спостереженнями, творів за малюнками.
ІV. Усунення нелітературних слів: діалектизмів, жаргонізмів, просторічних і знижених за значенням слів. Літературна вимога повинна простежуватись на усіх уроках, але особливо слід звертати увагу на практичність вживання слів на уроках розвитку зв’язного мовлення.
Учні, які часто вживають нелітературні слова допускають помилки при написання переказів, творів, а також і в усному мовленні. Потрібно у навчанні учнів привчати їх до вживання як на письмі, так і в усному мовленні літературних слів, які прикрашають та збагачують мовлення. В процесі систематичної роботи над закріпленням навичок літературної мови діалектизми, жаргонізми, просторічні слова повністю викорінюються з активного словника школярів [2, 5].
Усі вище перераховані напрямки роботи на лексичному рівні є взаємопов’язані і, постійно взаємодіючи, доповнюють один одного. Збагачення словника учнів, розширення, активація словника і усунння нелітературних слів в початкових класах можливе лише на практичній основі, без теоретичних даних і, як правило, без вживання термінів.
3. Граматичний рівень
Граматичний рівень в розвитку мовлення пов’язаний з роботою над реченням, а також як вивчення тих чи інших частин мови сприяє правильному оформленню усної та письмової мови.
З перших днів приходу до школи учні вчаться висловлювати думки, відповідати на питання за допомогою речень.
Починаючи вивчати граматику школярі ознайомлюються з будовою речення (ІІ-ІV класи), і вчитель, на основі граматичних правил вчить дітей пов’язувати слова в реченні з допомогою питань.
При вивченні прийменників в другомк, а потім і в старших класах треба навчити учнів правильно будувати речення з прийменниками і засвоїти їх значення. (Брат працює на заводі. Я ходжу до школи. Ми живемо в селі).
Особливо багато працюють учні над будовою речення у зв’язку з вивченням іменників, прикметників, дієслів (ІІІ-ІV класи) та правопису їх закінчень. Вони вчаться граматичні знання застосовувати на практиці.
Щоб поставити слово у тій чи іншій формі (відмінку) або пов’язати іменник з прикметником, учень мусить вдуматись в значення кожного слова, в речення в цілому. Замінюючи одну граматичу форму іншою (минулий час теперішнім, першу особу другу чи третьою і т.і.), учні переробляють відповідно до завдання речення і тим самим практикуються в його будові. Застосовується також прийом поширення речення і, навпаки, звуження його (висловити думку стисло, коротко) [1].
Цікава і ціна робота проводиться з деформованим текстом. Учитель дає слова: в, риба, нашому, водиться, велика, ставку. Учні будують речення з даних слів, розставляючи слова у належному порядку (В нашому ставку водиться велика риба).
Складніші види роботи проводяться з деформованим текстом в ІІІ і ІV класах. Для складання речення всі слова даються в початковій формі, а учні самі повинні змінити форму слів і пов’язати ці слова між собою, розташувавши в потрібному порядку (суспільне, піонери, поводитись, з, ощадливо, майно – Піонери ощадливо поводяться з суспільним майном).
Правильної будови речення учні вчаться при переказі прочитаного. Вчитель повинен уважно стежити, як учень передає зміст тексту, як він будує кожне речення при переказі. Невдалі вирази, звороти учня вчителеві треба виправляти або домагатися, щоб учень сам виправив свою помилку [1, 5].
Значну роботу над реченням ми проводимо на уроках при складанні переказу і твору.
Визначивши спеціально підібрані слова, які треба використати в даному переказі, вчитель опрацьовує з учнями окремі речення. Треба, як кажуть, відшліфувати кожне речення, підібрати найпотрібніші слова, вміло розташувати їх, побудувати речення так, щоб не повторювались зайві слова в наступних реченнях, допомогти учням урізноманітнити вирази. Так, коли в переказі чи творі йдеться мова про якихось дійових осіб, то учні в кожному реченні вживають імена цих осіб. Треба скерувати увагу учнів і навчити чергувати іменники з особовими займенниками, але в той же час домагатись, щоб це чергування не зводилось до надмірного зловживання займенниками (а він йому). Учні часто вживають зайві слова (потім, тоді), вживають без потреби сполучник але, навіть тоді, коли немає протиставлення думок.
Важливого значення в роботі з розвитку зв’язного мовлення на граматичному рівні займає посилена підготовка в словотворенні. Діти з’ясовують способи творення слів, їх словотвірного значення в усному і писемному мовленні. Словотворення – це утворення слів з новим лексичним значенням з допомогою префіксів, суфіксів. Ці слова активно використовуються учнями при написанні творів, переказів (усних чи письмових). Вивчаючи префікс, суфікс у слові школярі усвідомлюють різноманітність, багатозначність засобів творення нових слів, що збагачує їх власне мовлення (дід – прадід, вода – водяний тощо). Чимало суфіксів надають мові милозвучності, емоційності – тобто вносять емоційно-почуттєвий відтінок: малий – малесенький, тихий – тихесенький, круглий – круглесенький тощо.
Уміння будувати усні висловлення, оформлення мови на письмі з допомогою граматичних категорій неможливе без їх використання на уроках розвитку зв’язного мовлення.
4. Усні та письмові перекази, твори
У діяльності вчителя і учнів, спрямованій на опанування уміннями відтворювати (усно, письмово) тексти різних типів, стилів, можна виділити декілька етапів [2]:
І. Попередня роззосереджена підготовка до переказу. Підготовку до сприймання і творчого відтворення тексту треба розпочинати заздалегідь. Для попередньої, роззосередженої підготовки підбирають матеріал, для розуміння якого не потрібен контекст. Для підготовки вибіркових, стислих, творчих переказів слід включати вправи на відпрацювання окремих структурно-композиційних і інформаційно-змістових умінь.
ІІ. Постановка завдань. Мотивація мовлення, сприймання тексту. Учні працюватимуть активно, з інтересом, якщо вчитель чітко визначить мету, конкретні завдання. Важливо ввести дітей в атмосферу твору. З цією метою вчитель використовує: загадки, аналіз приказок, прослуховування музики, проблемне завдання.
Залежно від виду переказу і підготовки учнів обирають спосіб сприймання тексту:
1) читання вчителем;
2) читання учнем мовчки;
3) паралельне прослуховування тексту і читання мовчки
ІІІ. Аналіз тексту у єдності змісту, мови і композиції. Складання плану та робочих матеріалів. Повторне читання тексту. Самостійним може вважатися переказ, який опирається на цілісне сприймання твору, на усвідомлення композиції, логічних зв’язків, засобів виразності. Тому провідним прийомом підготовки до переказу будь-якого виду є аналіз вихідного тексту у єдності змісту, структури та мовного оформлення. Учні мають не лише побачити авторську позицію, але й визначити й обґрунтувати своє ставлення до зображеного.
Аналіз вихідного тексту в процесі підготовки до кожного із видів переказу має своє специфічне спрямування. Для переказу, близького до тексту, аналіз зв’язується насамперед з відповіддю на запитання – які мовні засоби і чому обрані автором. Для переказів з додатковим завданням, крім того, важливо визначити, яке стилістичне забарвлення слід надати доповненню, щоб не порушити художньої єдності твору.
У ході бесіди за проблемними завданнями колективно складається план переказу і робочі матеріали, у які включаються слова, словосполучення, які необхідні для висловлення думок. Повторно читається текст, щоб відтворити цілісне сприймання твору.
ІV. Виконання першого варіанту переказу. Редагування роботи. Створення удосконаленого варіанту переказу. Праця з чернеткою привчає “думати з пером у руках”. Учень шукає найбільш влучне, виразне, комунікативно доцільне написання переказу. Редагування першого варіанта переказу буде ефективним, якщо його провести задеякий час після його написання.
V. Аналіз учнівських переказів. Це завершальний етап в роботі над переказом. Організуючі аналіз переказів, учитель у першу чергу відзначає досягнення, удачі, творчі знахідки дітей. Акцентує на успіхах у оволодінні практичними навичками і вміннями, в порівнянні з попередньою роботою. Заслуховуються 2-3 кращих роботи. У процесі колективного аналізу учні з’ясовують, що їм найбільше