Відповідно до програми з рідної мови, розвиток зв'язного мовлення пов’язаний із формуванням у молодших школярів уміння логічно і граматично правильно, з елементами виразності усно передавати почуте, побачене, пережите, прочитане. Щоб сформувати у дітей певні елементарні рівні монологічного та діалогічного мовлення, передбачається проводити значну роботу спочатку над умінням дітей відповідати на запитання і ставити їх перед однокласниками, учителем, правильно, емоційно сприймати мовлення дорослих і однолітків. Слід також навчати дітей використовувати в діалогічному мовленні виразні засоби: жести, міміку, інтонації запитання, відповіді, захоплення, подиву, прохання, суму, страху чи задоволення.
Систематичність в розвитку мовлення забезпечується відповідними умовами, зокрема: послідовністю вправ, їх перспективністю, різноманітністю вправ (і розумінням конкретної, вузької мети кожного типу вправ), а також умінням підкорити різноманітні види вправ загальній меті. Відповідно робота з розвитку мовлення молодших школярів включає в себе такі основні напрямки: вимовний (фонетико-орфоепічний), лексичний, морфологічний, синтаксичний і рівень зв'язного мовлення – тексту. На уроках розвитку зв'язного мовлення необхідна попередня робота по з'ясуванню змісту тексту, аналізу запропонованого зразка, розбору словосполучень і речень, які входять в текст, конструювання словосполучень і речень.
Важливим засобом розвитку зв’язного мовлення у початкових класах є вивчення теми „Прислівник”. Програма з рідної мови для початкових класів передбачає вивчення прислівника як частини мови у 4 класі. Учні ознайомлюються з такими основними ознаками прислівника: поняття про прислівник як частину мови (значення, питання, роль у реченні, зв’язок з дієсловами); прислівники, близькі і протилежні за значенням, поширення речень (тексту) прислівниками, побудова речень з однорідними членами, вираженими прислівниками; спостереження за роллю прислівників у тексті; вибір з поданих прислівників тих, які найбільше відповідають меті та типу висловлювання; вживання прислівників під час побудови текстів. В результаті вивчення прислівника в учнів повинні сформуватися практичні уміння розрізняти серед поданих слів прислівники, ставити до них питання; будувати сполучення слів з прислівниками.
Завдання вчителя під час формування поняття «прислівник» полягає в тому, щоб досягти практичного усвідомлення прислівника як лексико-граматичної групи слів; навчити розпізнавати прислівники серед відомих дітям частин мови; сформувати вміння вживати цю групу слів у практиці усного й писемного мовлення; домогтися, щоб учні практично оволоділи навичками правопису найпоширеніших груп прислівників, передбачених програмою. Під час формування граматичного поняття прислівника слід учити школярів абстрагуватися від лексичного значення конкретних слів, узагальнювати те спільне, що властиве певній мовній категорії. Кінцевою метою є формування уміння застосовувати набуті граматичні знання безпосередньо з метою спілкування. Для цього проводиться робота з розвитку мовлення, спрямована на формування в учнів умінь вживати прислівники в усному і писемному мовленні.
Робота над розвитком мовлення в молодших класах при вивченні прислівника спрямовується головним чином на усвідомлення учнями значеннєвих відтінків, переносних значень, емоційного забарвлення, зображувальної ролі слова, що дає змогу не тільки збагатити, а й уточнити та активізувати словник молодших школярів. Процес збагачення словника молодших школярів прислівниками ми умовно поділили на три етапи: пропедевтичний (збагачення словника прислівниками); аналітико-синтетичний (конструк-тивний) — включення слів у вправи та мовленнєві ситуації; комунікативний (вживання прислівників у власних висловлюваннях).
Для успішної реалізації навчальних завдань у процесі вивчення теми «Прислівник» потрібно запроваджувати наявні активні методи навчання, що стимулюють позитивну мотивацію роботи та забезпечують розумову і мовленнєву активність. Оптимальними з цього погляду є навчальні вправи чотирьох типів: на збагачення й активізацію словникового запасу; на засвоєння граматичної категорії прислівника; на визначення синтаксичної ролі прислівника; вправи і завдання трансформаційного характеру.
Експериментальне дослідження проводилось у три етапи. На констатуючому етапі проводилось анкетування вчителів, опитування учнів, вимірювання рівнів сформованості умінь вживати прислівники у власному мовленні у молодших школярів та їх порівняння в контрольному та експериментальному класах, формулювалися завдання для реалізації поставленої мети. Під час формуючого етапу експерименту у процес навчання рідної мови впроваджувалися комунікативно орієнтовані вправи, пов’язані з опрацюванням прислівника, проводилось експериментальне дослідження. На підсумковому етапі узагальнювалися результати експериментального дослідження, проводилося опитування учнів, здійснювався кількісний та якісний аналіз результатів дослідження, формулювалися висновки.
У процесі вивчення прислівників ми перевіряли сформованість в учнів експериментального і контрольного класів таких умінь: розрізняти серед поданих слів прислівники, знати їх основну граматичну ознаку; ставити до прислівників питання; зв'язувати прислівники з дієсловами в словосполучення; вводити прислівники у речення; поширювати речення найуживанішими прислівниками; добирати до поданого прислівника синоніми й антонім; будувати речення з однорідними прислівниками; пояснювати значення прислівників у тексті; вибирати з-поміж поданих прислівник, який найбільше відповідає змісту речення, тексту. За сформованістю даних умінь визначено три рівні умінь школярів виконувати вправи на матеріалі прислівника: високий, середній і низький.
Як показали результати експерименту, відповідні уміння, сформовані на основі використання комунікативно орієнтованих вправ при вивченні прислівника, краще розвинені в учнів експериментального класу, ніж в контрольного. Таким чином, цілеспрямоване і систематичне використання пропонованих вправ і завдань, пов’язаних з опрацюванням прислівника, здатне забезпечити розвиток мовлення у молодших школярів.
Список використаної літератури
1. Бадер В.І. Удосконалення мовленнєвого розвитку молодших школярів // Педагогіка і психологія. – 1998. – №4. – С. 31-36.
2. Безпояско О.К. та ін. Граматика української мови: Морфологія: Підручник. – К.: Либідь, 1993.
3. Біденко В. Творча робота школярів на уроках мови // Початкова школа. — 1997. - № 7. - С. 48-51.
4. Білецька М.А. Українська мова в 2 класі чотирирічної початкової школи. – К.: Основи, 1997. – 127 с.
5. Богун М.І. Методика навчання української мови у дошкільних закладах. – К.: Вища школа, 1993. – 328 с.
6. Бондаренко Г. Уроки читання і мови як засіб розумового виховання молодших школярів // Початкова школа – 1999.– № 5 – с. 51-53
7. Варемус К.І. Пізнавальні завдання для учнів початкових класів // Початкова школа – 1999.– № 8.– с. 53-56
8. Варзацька Л.О. Активізація мовленнєвої діяльності учнів // Початкова школа. – 1991. – №2. – С. 28-31.
9. Варзацька Л.О. У пошуках концепції початкового курсу рідної мови // Початкова школа. - 1990. - № 9. - С. 12-15.
10. Вашуленко М. Навчання української мови в 2 класі // Початкова школа. – 2003. – №1. – С. 42–46.
11. Вашуленко М. С. Державний освітній стандарт з української мови (початкова ланка) // Початкова школа. — 1997. - № 2. - С.2-5.
12. Вашуленко М.С. До вивчення української мови у 3 класі // Початкова школа. - 1988. - № 6. - С. 9-14.
13. Вашуленко М.С. Орфоепія і орфографія в 1-3 класах. – К.: Рад. школа, 1982. – 104 с.
14. Вивчення української мови у 2-3 класах: Збірник статтей / Упор. О.І.Мельничайко. – К.: Рад.школа. - 1984. – 104с.
15. Вихованець І.Р. Теоретична морфологія української мови. – К.: Пульсари, 2004. – 398 с.
16. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. – К.: Либідь, 1989. – 236 с.
17. Вікова та педагогічна психологія: Навч. посіб. / О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін. – К.: Просвіта, 2001. - 416 с.
18. Волох О.Т. та ін. Сучасна українська літературна мова. Морфологія. Синтаксис. – 2-е видання, перероблене і доповнене: Підручник / Волох О.Т., Чемерисов М.Т., Чернов С.І. – К.: Вища школа, 1989.
19. Воскресенська Н.О. та ін. Українська мова у 4 класі чотирирічної початкової школи. – К.: Основи, 1994. – 368 с.
20. Выготский Л.С. Избранные педагогические исследования. – М.: АПН РСФСР, 1956. – 380 с.
21. Гільбух Ю.З., Пенькова О.І. Психологічні аспекти словникового розви-тку молодших школярів // Початкова школа. – 1979. – №12. – С. 66-69.
22. Гольдберг А.М. Особливості оволодіння учнями молодших класів лексикою рідної мови. – К.: Рад. школа, 1959. – 240 с.
23. Горбунцова Т.Ю.Цікаві вправи та ігри на уроках української мови у початкових класах. – К.: Рад. школа, 1996. – 120с.
24. Грищенко А. Частини мови у структурі словосполучення і речення // Українська мова і література в школі. – 1986. – №7. – С. 39–45.
25. Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ ст.). – К.: Райдуга, 1994. – 61 с.
26. Доленко М.Т., Дацюк І.І., Кващук А.Г. Сучасна українська мова. – К.: Радянська школа, 1964. – 336 с.
27. Дорошенко С.І. Розвиток мовлення молодших школярів. – К.: Освіта, 1987. – 124 с.
28. Дорошенко С.І. та ін. Методика викладання української мови: Навч. пос. – К.: Вища школа, 1992. – 380 с.
29. Ільїна З.І. Вивчення розділу “Частини мови” у 4 класі // Вивчення української мови у 2-3 класі. – К., 1984. – С. 72-83.
30. Канакина В.П. Особенности лексики младших школьников // Началь-ная школа. – 1997. – №6. – С. 72-77.
31. Кацюк Л.В. Усвідомлення поняття „прислівник” // Початкова школа. – 1993. – №2. – С. 25-29.