Тому вчителям особливу увагу слід приділяти розвитку усного і писемного мовлення, Для цього треба постійно розширювати життєвий досвід учнів: вчити їх спостерігати, уявляти, мислити й відчувати, оцінювати і узагальнювати, а потім передавати словом усе побачене, почуте, пережите.
Основна мета курсу української мови — забезпечити розвиток, удосконалення умінь і навичок усного мовлення ( слухання-розуміння, говоріння); навчити дітей читати і писати, працювати з дитячою книжкою, будувати зв’язні писемні висловлювання; сформувати певне коло знань про мову і мовні уміння; забезпечити мотивацію вивчення рідної мови.
Відповідно до освітньої галузі « Мова і література» Державного стандарту початкової загальної освіти галузь (навчальний предмет) українська мова будується за такими змістовими лініями: мовленнєвою, мовною, соціокультурною.
Мовленнєва змістова лінія, яка є основною, передбачає розвиток усного і писемного мовлення учнів, їхнє вміння користуватися мовою як засобом спілкування, пізнання, впливу. З цією метою розвиваються, удосконалюються усні види мовленнєвої діяльності, якими учні певною мірою оволоділи у дошкільному віці(слухання-розуміння; діалогічне, монологічне мовлення), а також формуються, удосконалюються види мовленнєвої діяльності, які пов’язані з писемним мовленням (читання вголос і мовчки, робота з дитячою книжкою, письмові види робіт).
Програми передбачають набуття учнями елементарних знань про мовлення: усне і писемне, діалогічне і монологічне; про особливості висловлювань, обумовленні їх комунікативними завданнями, ситуацією спілкування. Однак основну увагу в навчанні слід приділяти розвитку умінь здійснювати всі види мовленнєвої діяльності: аудіювання, говоріння, читання, письмо. З цією метою необхідно використовувати спеціальні види роботи, забезпечувати постійний контроль за сформованістю відповідних умінь.
Читання – один з основних компонентів розвитку мовленнєвої діяльності школярів, один із важливих засобів формування особистості. Тому так важливо в початкових класах сформувати в учнів технічну сторону читання, уміння працювати з різними видами текстів, забезпечити максимальний вплив твору на школяра.
Читанню у початкових класах належить провідна роль у художній. Суспільно-історичній освіті, громадському, моральному, естетичному вихованні, у закладанні основ самовиховання, саморозвитку, духовності, національної свідомості.
Як наголошує Л. С. Виготський, у процесі читання художніх текстів відбувається не просто засвоєння прочитаного, а усвідомлення свого ставлення до творів мистецтва або формування нових знань через своєрідний діалог між автором і читачем на основі тексту. Тому, опрацьовуючи будь-який жанр художнього тексту на уроці, вчитель, виходячи з рівня розвитку дітей класу, спонукає їх знаходити через форму слова позицію автора, формулювати етичні та естетичні оцінки дійових осіб, ставити себе на місце того чи іншого персонажа, уявно діяти за нього і передавати головний сенс його діяльності через творчу розповідь.
Методика навчання на уроках читання і його зміст повинні бути підпорядковані розв’язанню завдань, визначених шкільною програмою: пізнавальних(засвоєння інформації, що міститься в творах); виховних, у тому числі і завдань розвивального навчання (морально-естетичне, трудове; розвиток мовлення, спостережливості, пам’яті, культури слухання, аналітико-синтетичних умінь – зіставлення, порівняння, узагальнення, доведення, проведення аналогії, стійкої уваги, витримки, терпіння, самостійності, творчих здібностей, навичок самоконтролю і т. ін.); спеціально-навчальних: удосконалення техніки читання (розширення поля читання, кореляція темпу, удосконалення правильних прийомів читання, навичок виразного читання, розвиток мовленнєвого апарату і промовляння, вміння інтонувати речення і т.ін.); розвиток навичок зв’язного мовлення у зв’язку з прочитаним текстом(відповіді на запитання;репродуктивний, вибірковий, стислий і творчий перекази і т.ін.) [63, с.130].
Звідси, метою даної роботи є вивчення можливостей використання різних видів вправ на уроках читання як засобу мовленнєвої діяльності молодших школярів у практиці шкіл.
Мета роботи визначила конкретні завдання:
1) проаналізувати педагогічну та методичну літературу з проблеми дослідження;
2) виявити сутність та етапи розвитку мовленнєвої діяльності молодших школярів;
3) визначити можливості уроків читання у розвитку мовленнєвої діяльності;
4) експериментально перевірити ефективність запропонованих вправ з розвитку мовлення молодших школярів на уроках читання.
Об’єкт дослідження — процес мовленнєвого розвитку молодших школярів на уроках читання.
Предмет — методичне забезпечення процесу мовленнєвого розвитку на уроках читання.
Гіпотеза дослідження—якщо забезпечувати мовленнєву діяльність молодших школярів на уроках читання у початковій школі відповідно до психолого-педагогічних та методичних вимог, то це призведе до уточнення, збагачення і активізації словникового запасу молодших школярів.
При написанні роботи були використані такі методи педагогічного дослідження:
а) аналіз тематичної літератури;
б ) спостереження;
в) бесіди;
г) психолого-педагогічний експеримент;
д) теоретичне узагальнення.
Методологічними засадами дослідження виступає положення про роль мови у розвитку мовлення особистості(О.О.Леонтьєв, Л.Мацько, Л. Паламар та ін.); зона найближчого розвитку дитини( Л. Виготський); лінгводидактичні погляди на розвиток комунікативних умінь і навичок молодших школярів (М. Вашуленко, О. Хорошковська, М. Орап та ін.)
Експериментальна база. Дослідження проводилося у НВК школа-садок №94 м. Львова та Львівській середній школі № 38.
Практична значимість дипломної роботи. Матеріали дослідження можуть використовувати учителі початкової школи для ефективної реалізації розвивального потенціалу уроків класного та позакласного читання як засобів розвитку мовленнєвої діяльності учнів початкових класів а також студенти ВНЗ I- IV рівнів акредитації при підготовці до семінарсько-практичних занять з методики викладання української мови та під час проходження педагогічної практики.
Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати дипломної роботи доповідалися на педагогічній раді навчально-виховного комплексу школи-садка №94 м. Львова у грудні та січні 2008-2009 н. р., на засіданні кафедри рідної мови та методики її викладання у квітні-травні 2009 року, а також у виступах на науково-практичних конференціях ТНПУ ім. В. Гнатюка в 2008-2009н. роках та у виступах на педагогічних читаннях у м. Львові в 2007-2009рр.
Розділ 1. Розвиток мовленнєвої діяльності молодших школярів на уроках читання
1.1. Сутність та розвиток мовленнєвої діяльності молодших школярів
Кожна людина користується рідною мовою, щоб передати свої думки і розуміння думок, висловлених іншими. Дитина, яка народилася, застає в готовому вигляді рідну мову. Але вона не тільки засвоює слова і граматичні форми рідної мови. Засвоюючи дуже рано різні слова, діти відносять їх саме до того змісту, який є значенням слова, закріпленого за ним у рідній мові всім процесом історичного розвитку народу.
Проте на кожному етапі свого розвитку дитина розуміє зміст слова по-різному. Адже слово завжди означає щось, якийсь факт, явище, предмет, ознаку або відносини, що є насправді. Глибина, повнота і правильність відображення таких фактів, ознак або зв'язків змінюються в процесі розвитку дитини. Тому дворічна дитина, вимовляючи слово «мама», відносить його лише до своєї матері; старший дошкільник може віднести те саме слово до кішки-матері. І лише значно пізніше, тобто вже в школі, учень може зрозуміти вислів: «Мати - сира земля».
Слово дитина засвоює дуже рано разом з властивим йому значенням. А поняття, позначене цим словом, як узагальнений образ дійсності, зростає, розширюється і поглиблюється з розвитком дитини.
Отже, мовлення — це своєрідна форма пізнання людиною предметів і явищ дійсності і засіб спілкування людей між собою [1; С. 65]. На відміну від сприймання — процесу безпосереднього відображення речей — мовлення є формою опосередкованого пізнання дійсності, її відображенням за допомогою рідної мови.
Можна сказати, що мова — це загальне, а мовлення — індивідуальне користування мовою. Тому мовлення бідніше за мову, але водночас і багатше за неї [9; С. 24]. Адже людина в своїй практиці спілкування звичайно використовує лише незначну частину того словника і тих різноманітних граматичних структур, які становлять багатство її рідної мови. Водночас мовлення багатше за мову, бо людина, говорячи про щось, передає і своє ставлення до того, про що вона говорить, і до того, з ким говорить. її мовлення набуває інтонаційної виразності, змінюється його ритм, темп, характер. Тому людина в спілкуванні з іншими людьми може сказати більше, ніж означають ті слова, які вона зжила (підтекст мовлення). Але для того, щоб людина могла досить точно і тонко передавати свої думки іншій людині, причому так, щоб впливати на неї, щоб її правильно зрозуміли, вона повинна дуже добре володіти рідною мовою.
Розвиток мовлення в дитини — це процес оволодіння рідною мовою, умінням користуватися нею як засобом пізнання навколишнього світу, засвоєння досвіду, набутого людством, як засобом пізнання самої себе і саморегуляції, як могутнім засобом спілкування і взаємодії людей [5; С. 31].