ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ АПН УКРАЇНИ
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата педагогічних наук
РОЗВИТОК НЕДІЛЬНИХ ШКІЛ В УКРАЇНІ
(ДРУГА ПОЛОВИНА XIX - ПОЧАТОК XXСТ.)
Коляда Наталія Миколаївна
Нові умови для становлення і розвитку системи позашкільної освіти та освіти дорослих виникли у часи УНР (1917 - 1920 pp.). Особливо вагомий внесок у цю справу зроблено урядом Центральної Ради: на основі І Універсалу Центральної Ради (червень 1917 р.) створено департамент позашкільної освіти (на чолі з С. Русовою) Генерального секретаріату народної освіти, який планував відкриття освітніх закладів для дорослих різних типів - від недільних шкіл та вечірніх класів для неписьменних до народних університетів.
У ролі засновників українських недільних шкіл другої половини XIX - початку XXст. виступали приватні особи, урядові організації, міські управи, Громади, земства, різноманітні товариства, зокрема, Харківське товариство поширення в народі грамотності, Київське, Петербурзьке та Московське товариства грамотності, Російське технічне товариство, "Просвіти", місцеві відділення благодійних товариств (попечительства жіночою освітою, народною тверезістю), комісії народних читань і т.д.
Відповідно до статусу засновників в Україні діяли такі типи недільних шкіл:
1)громадсько-приватні - засновані представниками громадсько-приватної ініціативи -різноманітними товариствами, об'єднаннями, земствами та приватними особами;
2)державні - засновані Міністерством народної освіти, Св. Синодом, військовим міністерством та іншими відомствами, урядовими організаціями, міськими управами, державними службовцями і т. п.;
3) напівдержавні - засновані громадсько-приватною ініціативою за підтримки уряду, освітнього та інших відомств.
Велику роль у справі популяризації недільних шкіл відіграли особливі комісії (зокрема, Комісія (Довідкове бюро) з недільних шкіл при Московському Комітеті Грамотності), комітети, координуючі ради, товариства діячів недільних шкіл (діяли у Києві, Полтаві, Харкові та інших містах України), освітянські з'їзди (зокрема, 2-й з'їзд російських діячів з технічної та професійної освіти), вітчизняні (у Нижньому Новгороді, Харкові, Москві) та зарубіжні (у Парижі, Антверпені, Брюсселі, Чикаго) виставки, спеціальні збірники, періодичні видання та праці відомих діячів недільних шкіл (Я. Абрамова, Х. Алчевської, В. Вахтєрова, Е. Вахтєрової, М. Корфа, П. Казанцева, О. Кайданової, С. Миропольського, М. Салтикової та ін.).
Недільні школи України другої половини XIX - початку XX ст. у своєму розвитку пройшли 4 етапи:
1) початковий етап (1859 - 1862 pp.);
2) перехідний етап (1862 р. - перша половина 1888 p.);
3) інтенсивний етап (друга половина 1888 р. -1905 p.);
4) національно-креативний етап (1905 - 1920 pp.).
Як показує проведений аналіз, динаміка недільного руху другої половини XIX - початку XX ст. мала різноплановий характер: в одних губерніях (Харківській, Катеринославській) кількість недільних шкіл збільшувалася, в інших (Полтавській, Чернігівській) - зменшувалася. До революції 1917 р. в Україні діяло 112 недільних шкіл. Проте поширення таких нетрадиційних народно-просвітницьких закладів для дітей та дорослих (незважаючи на їхню мізерну кількість, порівняно з іншими країнами світу) відіграло значну роль у вирішенні національно-освітнього питання означеного періоду.
У другому розділі - „Недільні школи як нетрадиційна форма освітнього закладу в Україні (друга половина XIX - початок XX ст.)" - розкрито, систематизовано та узагальнено організаційні засади, принципи, завдання, зміст, форми, методи освітньої діяльності та висвітлено систему методичної роботи українських недільних шкіл означеного періоду.
Внутрішня організація більшості недільних шкіл характеризувалася відсутністю суворих регламентацій. Відповідно до правил внутрішнього розпорядку заняття у недільних школах відбувалися виключно в неділю (для осіб єврейської національності - в суботу) та святкові дні. Поступово організатори недільних повторювально-додаткових шкіл почали вводити додаткові навчальні дні. Термін навчання визначався чинним освітнім законодавством та статутом кожної недільної школи - в середньому 2-3 роки (у більшості ж випадків цей термін не підлягав будь-яким регламентаціям). Навчальний рік зазвичай тривав з вересня по червень; деякі школи були відкриті і влітку. Кількість навчальних днів протягом року в середньому становила 25-35 (40). Навчальний день тривав 3-4 год. (в основному з 10 до 14 год.).
Для управління внутрішнім життям недільної школи створювалася рада (загальні збори), до складу якої входили засновники, а також попечителі і розпорядники, які обиралися засновниками та затверджувалися повітовою і губернською училищними радами.
Величезна корпорація учителів мала досить різноманітний склад відносно віку, суспільного становища, роду занять, рівня освітньої підготовки та професійної майстерності. Підбір кандидатів на посади учителів здійснювали засновники або утримувачі недільних шкіл з дозволу інспектора народних училищ (у випадку нестачі учителів до викладання тимчасово допускалися особи, які не мали свідоцтва на звання учителя); викладання Закону Божого здійснювали особи священного сану та ті, хто закінчив повний курс духовної семінарії за умови визнання їхньої здібності та благонадійності. Учителі недільних шкіл, як правило, працювали без будь-якої винагороди, крім деяких, зокрема земських.
Недільні школи - безплатні народно-просвітницькі заклади - були відкриті для усіх бажаючих, незалежно від віку (згодом вік учнів став визначатися відповідними законодавчими документами та адміністративними розпорядженнями, зокрема, циркулярами Міністерства народної освіти від 28 червня 1874 p., 25 квітня 1908 p.), статі, суспільного становища, національності, соціального походження та віросповідання. Після закінчення недільних шкіл їхні учні, як правило, не отримували ніяких посвідчень.
Недільні школи другої половини XIX - початку XXст. - це відкриті народно-просвітницькі заклади, принципи, завдання та зміст навчання і виховання яких були спрямовані, насамперед, на задоволення освітніх потреб та запитів народу. їхня діяльність базувалася на таких організаційних засадах, як відсутність суворих внутрішніх регламентацій, громадський підхід до управління та планування педагогічного процесу, дотримання основного принципу діяльності - „школа для учнів", створення особливих попечительств з метою турботи про учнів, особлива атмосфера взаємин між членами шкільного колективу, гуманне ставлення до вихованців, спільність інтересів учителя й учня та ін.
Аналіз та узагальнення досвіду роботи українських недільних шкіл дозволив виділити принципи їхньої діяльності, серед яких чільне місце займають такі:
1)гуманізму - створення умов для формування кращих якостей і здібностей учнів, гуманізація взаємин між педагогом і вихованцями, основаних на повазі, довірі, розумінні запитів, інтересів, гідності особистості (правилами внутрішнього розпорядку недільних шкіл суворо заборонялися фізичні покарання);
2)демократизму - відсутність суворої регламентації внутрішньої організації недільної школи, самостійне опрацювання освітніх програм, колективне вирішення усіх проблем на засіданнях загальних шкільних та педагогічних рад (зборів) із залученням до обговорення учнів, усунення авторитарного стилю виховання, сприйняття особистості вихованця як вищої соціальної цінності;
3) природовідповідності, індивідуалізації та диференціації - врахування вікових, індивідуальних та інших особливостей учнів шляхом поділу учнів на групи відповідно до віку (діти, підлітки, дорослі), рівня освітньої підготовки (грамотні, малограмотні, напівграмотні, неграмотні); використання індивідуальних та групових форм організації навчальної діяльності.
Над теоретичним опрацюванням, обґрунтуванням та узагальненням змісту недільного навчання працювали представники вітчизняної суспільно-освітньої думки, педагогічні пошуки яких випереджали зарубіжні - Х. Алчевська, В. Вахтеров, Е. Вахтєрова, В. Водовозов, М. Драгоманов, П. Казанцев, (Х. Кайданова, М. Корф, В. Лобода, Т. Лубенець, С. Миропольський, В. Науменко, Д. Пильчиков, М. Пирогов, О. Потебня, С. Русова, В. Стоюнін, О. Стронін, К. Ушинський та ін. Педагогічний пошук та ініціатива учителів недільних шкіл були спрямовані на збагачення змісту освіти, його забезпечення інтересам людини, потребам економічного і соціально-політичного розвитку країни.
Програми для недільних шкіл розробляли учителі-практики, педагоги-теоретики позашкільної освіти, члени комісій недільних шкіл, земських рад, освітніх комісій різних товариств (зокрема, Шкільної комісії Київського товариства грамотності) та інші представники педагогічної громадськості України і Росії. Укладачі програм дотримувалися демократичного принципу вибору навчальних предметів - рекомендували вивчення обов'язкового мінімуму, стимулюючи тим самим ініціативу розширення та поглиблення змісту освіти на місцях.
На основі аналізу джерелознавчих матеріалів з даної проблеми ми виділили основні принципи побудови змісту освітніх програм недільних шкіл: концентричний спосіб розміщення навчального матеріалу; співвідношення загальноосвітніх та додаткових знань; використання міжпредметних зв'язків; практичний зміст навчального матеріалу.
Теоретики та практики недільного навчання не ставили перед собою завдання запровадження систематичних знань. Вони мали на меті розширення загального освітньо-культурного рівня народу, зацікавлення та підготовку учнів до самостійного
навчання, апелювали до самодіяльності та самоорганізації особистості, до її прагнення самоосвіти, самовиховання та саморозвитку. Мета недільної школи полягала у прагненні зацікавити та підготувати учнів настільки, щоб вони самі за сприятливих умов змогли учитися самостійно.