В основному запропоновані моделі гри відрізнялися умовами ігрової ситуації – «робота для себе» чи «робота для іншого». І саме це домінувало в ігрових взаєминах. Хоча в другому із наведених варіантів нерідко спостерігалося й зневажливе ставлення до тих, хто відстає: «Давай я допоможу, а то через тебе вся команда може програти». Виходячи з цього і маючи за мету перенесення зовнішніх моральних проявів у внутрішню, особистісно значущу сферу, з подальшим їх адекватним використанням, для наступного етапу дослідно-експериментальної роботи були визначені такі завдання:
- розвивати у дітей здатність розуміти стан, настрій іншої людини (за виразом обличчя, інтонацією, рухами тощо);
- стимулювати прояв емоцій, за допомогою яких висловлюються почуття, ставлення до людей, тварин, довкілля;
- формувати прийоми емоційної та практичної допомоги.
Розв’язання цих завдань здійснювалося через включення необхідних моральних проявів до основного змісту ігор. Адже, як зазначає В. Абраменкова, «можна скільки завгодно пояснювати дитині, «що добре», а «що погано», та тільки під час гри через емоційне співпереживання, через уміння поставити себе на місце іншого, можна навчити її діяти і чинити відповідно до правових вимог» [5, с.16].
Орієнтування на відтворення емоційно-моральних взаємин людей досягалося за рахунок введення відповідних проявів до атрибутивних ознак ролі. Робота в цьому напрямі здійснювалася на різних рівнях. Так, для підсилення емоційно-морального змісту гри, проводилися бесіди, читання й обговорення творів художньої літератури, реальних ситуацій, які є типовими для життєдіяльності молодших школярів. Російський психолог Л. Виготський зазначав, що в процесі виховання у людини має «сформуватися те, що з самого початку існує вже у вигляді певної ідеальної форми в оточуючому людину середовищі». І моральне виховання не є виключенням із правил. «Воно також передбачає засвоєння суспільних норм і моральних принципів, які подаються не тільки у вигляді… словесних вимог, а й існують у наявних у даному середовищі традиціях, у поведінці оточуючих дитину людей, у їхніх особистісних якостях, у персонажах художніх творів тощо» [4].
Відомо, що всі діти досить гостро сприймають свої успіхи і невдачі. Розглянемо таку ситуацію. Для проведення гри молодші школярі були розділені на команди по 3 учні в кожній. Якщо до команди входив учень, який краще і швидше за інших міг виконати якісь дії, то, обираючи за мотив необхідність виграшу, він захоплював усію ініціативу, позбавляючи інших змоги брати активну участь у грі. За таких умов у членів команди виникало незадоволення один одним, створювалося підґрунтя для формування негативних ставлень. Введення до ігрової діяльності моральних правил, які ставали свого роду критеріями для оцінки всієї діяльності, докорінно змінило і зміст, і емоційне забарвлення взаємостосунків гравців, а також спрямованість їхніх переживань. Згідно з новими правилами переможець визначався не тільки за підрахунками балів, які виставлялися за безпосереднє виконання певних дій, а й за тим, наскільки активними були всі члени команди. При цьому було введене ще одне правило: нарахування додаткових балів (або їх скасування) залежало від того, як взаємодіяли між собою члени команди в процесі гри – допомагали, підтримували один одного чи навпаки. Тепер можна було спостерігати, як діти заохочують, підтримують один одного. Кожний переживав не тільки за себе, а й за всю команду. Тут ідеться про виникнення так званого «ефекту кооперації» (Є. Бондарчук), який виявляється в бажанні спільно розв’язувати завдання, підвищенні довіри один до одного, особливому хвилюванні за те, що відбувається, іншому сприйнятті оточуючого, емпатії у ставленні до партнерів.
Отже, у ході дослідно-експериментальної роботи ми дійшли висновку, що з метою актуалізації емоційно-ціннісного ставлення молодших школярів до себе як до суб’єктів моральних відносин і переживань треба намагатися організувати їхній практичний досвід таким чином, щоб:
- активність кожного учня ставала об’єктом оцінки з одного боку інших дітей і водночас джерелом його моральних переживань;
- школяр прагнув порівняти себе в моральному відношенні з іншими учнями;
- створювалися сприятливі психологічні умови, для оцінювання дітьми власних вчинків.
Розв’язання цих завдань викликало певні труднощі й потребувало спеціальної уваги. Тому на перших етапах введення ігрових методик з метою формування у молодших школярів відповідних особистісних якостей їм надавалася допомога у формі керівництва їхніми діями, навчання способів прояву адекватних емоційних почуттів, спрямування їх до правильної, моральної поведінки.
І ще одна невід’ємна умова ефективного впливу гри, досягнення необхідної мети – це активна позиція кожного її учасника. Мається на увазі не престижність чи непрестижність ролі, не її позитивний чи негативний зміст, а те, що кожен учень повинен відчувати себе повноцінною і незамінною дійовою особою ігрової ситуації, її творцем. Якщо кожна дитина дотримується цієї умови, то її поведінка стає не просто проявом «рольового образу», а свідченням ставлення до себе й до інших. Це породжується розумінням рольових вимог, внутрішнім їх прийняттям або перекрученням. Тобто, якщо гра передбачає не тільки дотримання певних правил поведінки, а й вияв того чи іншого емоційного ставлення (доброти, співчуття), то учень, входячи в ігровий образ, відчуває саме такі переживання. Він не просто виконує якусь роль, а відчуває себе персонажем.
Належна організація ігрової діяльності, природне введення її у виховний процес зумовлюють зміну позиції дитини. У грі вона виступає не в ролі того, кого оцінюють, хто допомагає або навчається. Тут вона є суб’єктом діяльності, активним її учасником, завдяки чому має можливість оволодіти новими знаннями і вміннями продуктивного їх застосування. Пояснюється це тим, що, взявши на себе певну роль, учень для досягнення ігрової мети повинен взаємодіяти з партнерами, співвідносити свої дії з діями інших дітей, вміти вислухати і зрозуміти іншого, висловлювати свою думку, враховувати побажання інших учасників гри. Ось чому, незалежно від позиції (лідер, виконавець, спостерігач), кожен учасник ігрових взаємин повинен бачити в іншому рівного співучасника творчої діяльності. У процесі такої взаємодії, діалогу відбувається обмін знаннями, вміннями, які є необхідними для досягнення ігрової та виховної мети, «обмін діяльністю» [5, с.20].
Таким чином, ігрові методики, зокрема сюжетно-рольова гра, можуть стати дієвим засобом формування моральних якостей молодших школярів. Однак було б неправомірним вважати, що саме тільки залучення учнів до гри допоможе розв’язати ці завдання. Тут необхідні добре продумана стратегія і особистісно зорієнтована тактика, спрямовані на формування в молодших школярів ігрових умінь з метою розвитку самої гри, зі збереженням її самобутності й творчого характеру, завдяки яким кожен учасник стає дійовою особою, активним суб’єктом ігрової діяльності. Лише у такий спосіб дитина зможе «привласнити» дії, вчинки і якості, які виявляє під час ігрових дій.
2.3 Загадки, скоромовки, чистомовки на уроках української мови
Дитячі ігри сприяють не тільки всебічному розвиткові, а й підносять інтерес до знань. Спонукання дітей до знань, виховання інтересу до шкільного предмета потрібні й у навчанні рідної мови.
Скоромовки – це жанр народної творчості. Діти охоче розважаються ними. Це корисні вправи, які сприяють виробленню виразної артикуляції, гарної дикції.
1. Їде Сашко по шосе, а шосе Сашка несе.
2. Росте липа біля Пилипа, Пилип біля липи очима глипа.
3. Семен сказав своїм синам:
– Сини-соколи, складіть сіно!
Сини сіно склали.
Семен сказав: – Спасибі!
4. Солома, полова й дишло
З-за хати вийшло.
5. Ішло дванадцять панів
Через дванадцять садів,
Один каже: – Добре просо!
Другий каже: – Добре просо!
6. Вибіг Гришка на доріжку,
На доріжці сидить кішка.
Взяв з доріжки Гришка кішку –
Хай спіймає кішка мишку.
Загадки – стислі поетичні запитання, які у «прихованій формі» зображають окремі предмети чи явища.
У загадках наявний елемент гри, а тому цим жанром захоплюються діти.
Загадки розвивають кмітливість, увагу, стимулюють уяву, допитливість.
Загадки можна використовувати майже на кожному уроці української мови, особливо на тому його етапі, коли діти втомились і потрібен невеличкий відпочинок.
На уроках під час вивчення теми «Іменник» варто використовувати загадки. Адже, майже всі відгадки – іменники. Тому граматичні завдання до ігрових хвилинок учитель може пропонувати на власний розсуд: записати відгадки, визначити рід, число, відмінок іменника, пояснити правопис.
Іменник
Відгадайте загадки, випишіть відгадки.
Визначте їхній рід, число, відмінок.
1. Два брати рідні: одного всі бачать, але не чують, другого всякий чує, але не бачить. (Блискавка і грім)
2. Срібний кинджал хвильку в хаті полежав – і зовсім розтав. (Бурулька крижана)
3. Червоний гість дерево їсть. (Вогонь)
4. Без рук, без ніг, а ворота відчиняє. (Вітер)
Прикметник
– З текстів загадок виписати прикметники зі словами, до яких вони відносяться
– Визначити їхній розряд за значенням, рід, число.
1. Біле – не сніг, зелене – не луг кучеряве – не людина. (Береза)
2. Червоний колір, а винний смак, кам’яне серце. Чому то так? (Вишня)
3. По краях гладенький, а всередині солоденький. (Кавун)
4. Червона, солодка, пахуча, росте низько, до землі близько. (Суниця)