Згадаємо, що грамоти художниця ніде не навчалася, тому майже не використовувала розділових знаків, лише іноді в кінці тексту ставила крапку. Навіть імена і власні назви писала з маленької букви. Щоправда, досить чітко виділяла в тексті абзаци.
Учитель. Ось такий цей світ Катерини Білокур. Чарівний, незвичайний і нерозкритий. А в дечому і незбагненний нам, простим людям. У Григорія Сковороди є такий вислів: «Світ ловив мене, та не впіймав». Мабуть, саме ці слова стосуються і життя та творчості цієї незвичайної жінки, ім'я якій Катерина Білокур...
Висновки
Отже, народне декоративно-прикладне мистецтво є важливим чинником вирішення завдань художнього та особистісного розвитку, громадського і духовного становлення молодших школярів. Будучи однією з форм суспільної свідомості і суспільної діяльності, народне мистецтво створювалось у сфері колективного матеріального домашнього виробництва. Народне декоративне мистецтво України розвивалось у формі домашнього художнього ремесла та організованих художніх промислів.
Катерина Василівна Білокур – майстер народного декоративного живопису, яка втілила у картинах поезію, філософію й відчуття краси українського народу, непересічної особистості й творчої долі. Народившись у селі і не одержавши навіть початкової освіти, вона все своє життя провела в колі одвічних буденних турбот. Малярство Катерини Білокур розквітало з життєдайного джерела народної творчості. За підвалину йому слугували пісні, казки, легенди, народне мистецтво. Вона захоплювалась орнаментами на предметах селянського побуту, на українських строях, рушниках, але найбільше її зачаровували квіти. Простежити шлях народження Генія нам сьогодні допомагають видатні картини та власні листи й спогади сучасників.
Катерина Білокур довела своїм життям і творчістю, наскільки живучою по наших селах є традиційна культура українців. Споглядаючи її витвори, ми неначе перебуваємо над часом, не замислюючись над тим, коли були намальовані ці божественні творіння. Талант Катерини Білокур формувався без сторонніх впливів і майже стихійно. Лише в зрілому віці освоїла деякі обов’язкові закони художньої творчості. Проте й досі вражає безпомилкова мистецька інтуїція, яка допомагала в кожній роботі добирати барви і створювати композиції, що її можна назвати справжньою майстринею колориту. У доробку Катерини Білокур є пейзажі, натюрморти, й портрети близьких людей. Проте найбільшу частину її доробку становлять квіти. Сьогодні чимало мистецьких творів Катерини Білокур є відомими широкій громадськості.
Катерина Білокур зуміла завдяки своєму величезному талантові й дивовижній наполегливості сягнути вершин успіху і прославити українське мистецтво на цілий світ. Їй довелося пережити осуд і нерозуміння односельців, які вбачали в її заняттях малюванням спробу ухилитися від роботи. Вона зустріла нерозуміння матері, що вважала її малювання безглуздим, і все-таки, подолавши непрості в сільському житті перешкоди, вона самотужки, крок за кроком відкривала для себе таємниці живопису. Не маючи коштів на фарби й пензлі, готувала їх сама з рослин та щетини; не маючи спеціальної художньої освіти, альбомів та книжок, навчалася у природи. Мистецтвознавці й досі не можуть нічого певного сказати щодо визначення її мистецького доробку – професійний це живопис чи народний. Його неможливо вписати в ці загальноприйняті рамки, оскільки ані вітчизняне, ані світове мистецтво не знало нічого подібного. Свого часу її звинувачували в тематичній вузькості, проте жодна критика не змогла принизити її творчих досягнень.
Художня манера Білокур сформувалася ще на початку 30-х років ХХ століття і майже незмінною залишалася в усі творчі роки. Пензлики сприяли делікатному письму. Суголосся барв на палітрі нагадувало соковитий рослинний килим, на якому виділяються голівки квітів з яскравими листочками, що зросли на благодатній українській землі. Царює в композиціях гармонійний лад, де є місце кожній квіточці, усякій травинці, найменшому зеленому листочку і де усе згадане виповнюється буттям природи, вивершується уявленням про земну довершеність.
Творчість Катерини Білокур належить до найкращих надбань української культури ХХ століття, вона стала предметом вивчення й дослідження мистецтвознавців. Усі дослідники її творчості одностайно визнають високу філософську наснаженість їх, глибоке осмислення життя. На більшості з полотен Катерини Білокур стоїть авторський напис. Їй було присвоєно звання народного художника України, і вона стала відомою в Україні й поза її межами. Однак поцінування званням народної художниці України майже нічого не змінило в щоденних життєвих ситуаціях.
Зображені на її полотнах квіти, овочі, предмети побуту осяяні її незвичайним чуттям кольору, оживлені її майстерністю й сприймаються як величальний гімн природі, людині. Проте переважно Катерина Білокур – автор пейзажів і портретів (наскільки, зрозуміло, придатна до її унікальної творчості стара і жорстка система жанрів).
Перед тим, як почати роботу над картиною, художниця довго виношувала задум, вивчала природу, нюанси сонячного освітлення. Катерина Білокур ніколи не робила попередніх ескізів, а, опрацювавши задум в уяві, швидко, немов на одному диханні, виконувала його на полотні. Саме тому її квіти зворушують своєю ліричністю й співзвучні з мелодійністю народних пісень.
Катерина Білокур опановувала технічну сторону мистецтва сама. Писала вона вугіллям на полотні, фарбами власного виготовлення на картоні і фанері. Аквареллю і олівцем вона завжди працювала мало. Художницю найбільше приваблюють олійні фарби. Етимологія назв композицій Катерини Білокур відповідає образно-колористичному ладові полотна і підносить його програмне спрямування до його рівня сприйняття, коли кожен намальований предмет у картині має самодостатнє звучання, набуває символічних ознак, метафоричних рис. Картини створюють враження невгамовного, щедрого, буйного цвітіння, в його маєві закладено сутність сущого, яке не можна роз'єднати.
На даний час картини художниці експонуються в музеях України; поставили три пам'ятники на її рідній землі: відкрито в Яготині Картинну галерею, де експонуються її роботи і твори українських художників, присвячені її пам'яті; в Києві з'явилася вулиця Катерини Білокур; видано альбоми, книги, мистецтвознавчі дослідження: створено науково-документальні та художні фільми; засновано премію імені К.Білокур.
Список використаної літератури
1. Антонович Є. А., Проців В. І., Сенд С П. Художні техніки в школі. — К.: ІЗМН, 1997. – 312 с.
2. Антонович Є.А., Захарук-Чугай Р.В., Станкевич М.С. Декоративно-прикладне мистецтво. – Львів: Світ, 1992. - 271 с.
3. Барщ А.О. Наброски и зарисовки. – М.: Педагогика, 1970. – 112 с.
4. Беда Г.В. Живопись. - М.; Просвещение. 1986. - 190 с.
5. Беда Г.В. Основы изобразительной грамоты. – М.: Просвещение, 1981. - 240 с.
6. Беличко Ю.В. Український живопис. - К.: Мистецтво, 1989. - 191 с.
7. Беседы о живописи в школе. – М.: Искусство, 1966. – 96 с.
8. Білокур К. //Шаров І. 100 видатних імен України.- К., 1999.- С.33-37.
9. Білокур К. Про мистецький доробок художниці і внесок до скарбниці світової та національної культури: Альбом /Упоряд., ст. В.Нагая; Вступ. сл. О.Гончара.- К.: Мистецтво, 1975.- 23 с.
10. Білокур К. Я буду художником: Докум. оповідь у листах худож., розвідках М.Кагарлицького.- К.: Спалах, 1995.- 368 с.: ілюстр.
11. Білокур К.В. // Укр. рад. енцикл. слов.- К., 1986.- Т.1. - С. 175.
12. Брязгунова В. Диво-квітка України // Перемена.- 2000.- 6 декаб.- С.4.
13. Бугаєнко І. Століття Катерини Білокур // Образотв. мистец.- 2000.- № 3-4.- С. 2-3.
14. Бучинський С.Л. Основи грамоти з образотворчого мистецтва. – К.: Мистецтво, 1981. – 178 с.
15. Величко Ю.В. Український живопис. - К.: Мистецтво, 1989. - 191 с.
16. Верб В.А. Искусство и художественное развитие учащихся. – Л.: На-ука, 1977. – 116с.
17. Виноградова Г. Малювання з натури. – К.: Рад. школа, 1976. – 118 с.
18. Вільчинський В.М. Образотворче мистецтво. 1-2 класи. - К.: Рад. шк., 1991. - 128 с.
19. Вожлов В.М. Прекрасное в жизни, в искусстве.- М.: Знание, 1979. – 240 с.
20. Волков Н. Н. Мысли об искусстве. –М.: Педагогика, 1972. – 84 с.
21. Волков Н.Н. Цвет в живописи. - М.: Искусство, 1984. – 320 с.
22. Волкова Е.В. Произведения искусств в мире художественной куль-туры. – М.: Искусство, 1988. – 240 с.
23. Выготский Л.С. Психология искусства. - М.: Искусство, 1986. - 573 с.
24. Володько Р.Т. Твори народного мистецтва: Семантико-стилістичний аналіз. – К.: Мистецтво, 1999. – 226 с.
25. Гайдамака О. Календарне планування до програми “Мистецтво” // Поч. школа. – 2003. – №6. – С. 28-31.
26. Гандзій П.А., Левицький Ф.Д. Уроки малювання: Посібник для вчи-теля. – К.: Рад. школа, 1975. – 224 с.
27. Глинская И.П. Изобразительное искусство. Методика обучения в 1-3 классах. – К.: Педагогика, 1978. – 186 с.
28. Глухенька К. Пошуки неповторної краси // Образотворче мистецтво. – 1989. - №3. – С. 23-25.
29. Гончаренко Н.В. Художественное в эстетике и в искусстве. – К.: Просвещение, 1990. – 249с.
30. Гончаров И.Ф. Эстетическое воспитание школьников средствами искусства и действительности. – М.: Педагогика, 1986. – 126 с.
31. Демченко І. Творчий розвиток молодших школярів засобами образо-творчого мистецтва // Рідна школа. – 2002. – №6. – С. 62-64.
32. Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ ст.). – К.: Райдуга, 1994. – 61 с.