Регулярна робота над начерками давала можливість швидше оволодіти мистецтвом малюнка. Учні дізналися, що нема такого художника, який не носив би з собою альбом для начерків. Знамениті художники минулого надавали щоденній роботі дуже велике значення. У житті ми ніколи не зустрінемо людину, абсолютно схожого на іншу. Завдання художника й полягає в тому, щоб вловити індивідуальні особливості, помітити, що є найхарактернішим для даної людини. Тому слід більше спостерігати, більше малювати з натури, постійно робити начерки. Уміння передавати в малюнку життя, рух і експресію людської особи для художника-реаліста украй необхідно.
В системі навчання малюнку голови роботі над начерками приділялася значна увага. Начерки і короткі зарисовки впритул підводили учня до творчої діяльності. Вони привчали його до самостійності і оригінального вирішення образотворчих завдань.
Малювання живої голови людини є хорошою школою для художника. Багатство і виразність форм під час руху живого людського обличчя дає можливість помітити і уловити найхарактерніші риси людини, підійти до створення художнього образу. Спостерігаючи за швидкими змінами пластики обличчя, художник починає шукати й відповідні засоби для передачі форми в малюнку. До аналітичної діяльності мимовільно приєднується і емоційна художньо-мистецька діяльність. У цей момент народжується і формується художник, активізується його творчий підхід до справи. Вдало вирішені навчальні завдання підтримують захоплення мистецтвом малюнка, а згодом прагнення оволодіти мистецтвом портрета.
Добре засвоївши принципи зображення людської голови з натури, учні переходили до вирішення складнішого завдання — створення портрета. Опановувати мистецтвом портрета виявилося найкраще із зображення автопортрета. Малюючи себе самого, учень зможе позувати стільки, скільки йому потрібно для завершення роботи. Робота над автопортретом допомагала закріпити одержані знання і навики, дозволяла працювати більш зосереджено, не відволікаючись, оскільки тут художник залишається наодинці з собою.
Виконання малюнка починалося з композиційного розміщення зображення на аркуші паперу, але тут підхід до вирішення композиційного завдання був іншим. В автопортреті художник вже не може обмежуватися тільки зовнішньою схожістю, як це було при зображенні живої голови за навчальною програмою. Тут глядач чекає від художника психологічної характеристики образу. Отже, композиція повинна допомагати художнику познайомити глядача з автором і з тим, в якому вигляді художник хотів би з'явитися перед глядачем.
Композиційне вирішення автопортрета не повинно бути випадковим, художник наперед повинен продумати: буде зображена тільки голова, буде поясний портрет або портрет з аксесуарами. Відкидаючи подробиці і зосереджуючи увагу на композиційному центрі, художник повинен чітко змоделювати форму головного. Таке цілеспрямоване сприйняття і зображення загострює відчуття форми, наближує художника до успішного вирішення композиційного завдання.
При роботі над автопортретом треба мати на увазі, що вирішення композиційного завдання не обмежується тільки розташуванням зображення на аркуші. Потрібно знайти (виділити) композиційний центр. Композиційним центром в портреті можуть бути очі, ніс і губи, або губи і підборіддя. Щоб успішно вирішити це завдання, художнику треба всі засоби побудови форми підпорядкувати цьому центру — тут і лінія, і тон повинні допомагати художнику виділити головне.
Подумавши ідейний зміст і композиційне рішення автопортрета, можна приступати до його виконання на основі засвоєних правил і законів. Опрацьовування деталей голови повинно слідувати строгій методичній послідовності побудови зображення від простого до складного, особливо при роботі над автопортретом.
Завершуючи малюнок, не слід прагнути до зайвого опрацьовування дрібних деталей. Якщо в лаконічному трактуванні форми вловлена портретна схожість і присутня виразність, малювання слід припинити.
Уміння художника передати в портреті схожість завжди цінувалося дуже високо. Кожен, хто міг взнати в зображенні вигляд знайомої людини, відчував позитивні емоції і відповідно оцінював роботу художника, віддаючи належне його здібностям і майстерності. Особливо цінувалися з якнайдавніших часів портрети з реалістичним трактуванням форм, з підвищеною виразністю зображення [75, 37]. Такі портрети представляють велику цінність не тільки для сучасників, але і для нащадків, які можуть по цих портретах ознайомитися з виглядом людей минулого.
Завдання малюнка, пов'язані з передачею змінних станів людського обличчя, вимагають знань і умінь помітити в певний момент часу найхарактерніше, чому повинен навчитися художник в період навчання.
Душевні стани людини, що відображаються на обличчі, завжди цікавили художників, і вони прагнули встановити їх закономірності. Прилучаючись до мистецтва портрета, треба пам'ятати, що виразність портрета багато в чому залежить від вирішення композиційного завдання, від зорового охоплення всього вигляду портретованого [74, 103]. Тому, перш ніж почати малюнок, слід продумати, як краще зобразити цю людину. Одна образна характеристика портретованого вимагає зображення самої голови; інша — зображення голови з плечовим поясом; третя — вимагає поясного або поколінного зображення; четверта — людини на повний зріст.
При вирішенні композиції портрета необхідно строго продумувати свій задум і мету [79, 207]. Недоцільно змінювати композиційну ідею в процесі роботи над портретом. Деякі учні, задумавши виконати портрет на нейтральному фоні, раптом в процесі роботи починали домальовувати шию з плечовим поясом і навіть руку. В результаті з'явилася маса грубих помилок в пропорціях і конструктивно-анатомічній злагодженості.
У портреті глядач повинен побачити і ясно уявити собі весь вигляд портретованого, його психічні, етичні і фізичні риси.
Використовуючи в малюнку портрета аксесуари, треба весь час стежити, щоб моделювання форми і передача матеріальності не відволікали глядача від головного в портреті. Погано, якщо художник добре промальовує комірець сорочки, мереживо на блузі портретованої, а форму голови і деталей обличчя не промальовує належною мірою, залишивши все в начерковому стані — портрета не буде, буде портрет костюма, а не людини. Аксесуари в портреті повинні бути невеликим доповненням до характеристики образу.
При вирішенні композиції портрета на повний зріст людини виявилося необхідним вибрати потрібну точку і рівень зору, знайти загальний силует фігури, характерну людини позу, поставу, манеру тримати голову, руки. Вирішення подібного завдання вимагало великої кількості композиційних начерків, пошуків найбільш вдалого вирішення поставленого завдання.
Починаючи малюнок із емоційно-виразного начерку, де головним завданням є уловлення портретної схожості, виходити потрібно з анатомічної структури форми голови, але не взагалі, а конкретної голови. Проте методика роботи в тривалому малюнку над портретом залишалася колишньою — малюнок наноситься спочатку дуже легко, не натискаючи олівцем на папір. Тут треба мати на увазі, що, уловлюючи якісь моменти характеристик портретованого, перше емоційне враження може бути помилковим, у подальшому все може виявитися далеким від дійсності.
Працюючи над портретом, ми не забували, що художнійобраз виникає поступово, формуючись в процесі тривалого вивчення людини. Тому те, що вдалося вірно помітити в трактуванні образу, можна затвердити і закріпити не дуже сильним натиском олівця на папір, а те, що не відповідало дійсності, виправити.
2.2 Організація і зміст експериментального дослідження, аналіз його результатів
З метою перевірки наведених теоретичних положень ми провели експериментальне дослідження особливостей формування естетичного ставлення молодших школярів до творів портретного жанру на уроках образотворчого мистецтва. Практичному проведенню експерименту передував теоретичний етап (2007/08 н. р.), у процесі якого була визначена сфера дослідження, наукова проблема, вивчалась педагогічна і навчально-методична література з даного питання, досвід роботи вчителів початкових класів з проблем формування естетичного ставлення молодших школярів до творів живопису, формулювалася гіпотеза і завдання дослідження.
Практичний етап експериментального дослідження (2008/09 н. р.) був пов’язаний із розробкою шляхів реалізації гіпотези і розв’язанням завдань експерименту, проведенням формуючого експерименту у 2, 3, 4 класах з метою виявлення динаміки естетичного ставлення молодших школярів до творів портретного жанру під впливом експериментальної методики. На кінцевому етапі проводився аналіз та узагальнення експериментальних даних, оформлялася дипломна робота та з’ясовувалися подальші перспективи експериментальної методики формування естетичного ставлення молодших школярів до творів портретного жанру у процесі образотворчої діяльності.
Експериментальне дослідження проводилося на базі 2-4-х класів початкової школи „Світанок” м. Львова. Формуючим експериментом було охоплено 59 учнів. Спочатку в цих класах проводилося формування в учнів уявлень про портретний жанр за вищеописаною методикою, а далі виявлялася її ефективність та аналізувалася динаміка естетичного сприймання творів портретного жанру молодшими школярами.
У процесі проведення експериментального дослідження враховувалося, що твори живопису, у т. ч. портретний жанр, є одним із засобів ознайомлення учнів з життям. Вони допомагають їм краще зрозуміти його. Звертаючись до педагогів, художник С.В.Герасимов підкреслював цю особливість творів живопису. Він говорив, що треба ознайомлювати дітей з картинами художників, звертаючи їх увагу на реалістичність мистецтва, на майстерність художника, який за допомогою пензля і фарб уміло передає найтонші відтінки явищ природи, найглибші настрої і переживання людини.