самостійне читання дітьми тексту або його частини вголос (ланцюжком або за викликом);
відтворення тексту за допомогою ілюстрацій або аплікацій на дошці, інших дидактичних ілюстративних засобів, заучування напам’ять цікавих словосполучень, виразів, римованих рядків за бажанням учнів;
бесіда-дискусія за проблемним запитанням, яке ставить учитель або пізніше - діти;
творчі роботи різноманітного характеру.
Така організація дітей до роботи з текстом на всіх уроках читання є продуктивною, суттєво допомагає при навчанні молодших школярів читанню.
Формуючи у дітей уміння читати, необхідно дотримуватися головної умови - постійно тренувати учнів у читанні та цілеспрямовано удосконалювати їх читацькі вміння по роботі з текстом. Виховні можливості уроків читання, як правило, визначаються виховним потенціалом художнього твору, який діти читають. К.Д. Ушинський з цього приводу писав: "На моральне почуття повинен впливати безпосередньо сам літературний твір, і цей вплив літературних творів на моральність дуже великий: той літературний твір моральний, який спонукає дитину полюбити моральний вчинок, моральне почуття, моральну думку, що виражені в цьому творі". Водночас урок читання не може бути ізольований від загальної системи шкільного виховання. Він повинен взаємодіяти з іншими навчальними предметами - українською мовою, природознавством, музикою, образотворчим мистецтвом, позакласними заходами. Урок читання, як і будь-який урок рідної мови, в першу чергу повинен задавати високий рівень мовленнєвої культури і забезпечувати дитині мовленнєве середовище. В його структурі обов’язково передбачається робота з розвитку мовлення дітей, причому всіх видів - слухання, говоріння, читання і письма.
Безпосередня читацька діяльність дітей з текстом повинна становити орієнтовно 2/3 уроку. Використання різноманітних методичних прийомів на уроках читання не повинно ставати самоціллю, а повинно узгоджуватися з етапами роботи над твором, його літературними особливостями, з навчально-пізнавальними та розвивальними завданнями. Тоді робота з текстом художнього або науково-пізнавального твору сприятиме активізації розумової діяльності дітей: вчитиме спостерігати за фактами та подіями твору, зіставляти їх, узагальнювати, тобто виконувати аналітичні та синтетичні операції. Звідси, завданнями сучасного уроку читання є:
Удосконалення навички читання: цілеспрямована робота над правильністю, швидкістю, свідомістю і виразністю читання.
Формування читацьких умінь по роботі з текстом; активізація "вдумливого читача", тобто уміння думати над твором до читання, під час читання і після завершення читання.
Проведення літературознавчої пропедевтики і формування літературознавчих знань.
Забезпечення морального і естетичного виховання дітей.
Формування у дітей сучасного світосприйняття, яке не протирічить науковим досягненням у різних сферах знань.
Розвиток мовлення, образного і логічного мислення, творчої уяви дітей.
Тут слід зазначити, що для виконання всіх цих завдань вчителю потрібно використовувати різноманітні засоби і форми навчання, від заздалегідь розроблених та напрацьованих впродовж років, до нових, використання яких ще недостатньо вивчено на теоретичному рівні, або не застосованих в практиці.
Уроки читання класифікують за такими параметрами:
за навчальною метою;
за провідною діяльністю учнів;
за типом навчального матеріалу.
Сучасний урок читання, з одного боку, повинен мати обов’язкові компоненти, оскільки базується на конкретному навчальному матеріалі, втілює конкретний задум учителя, враховує психологічні особливості дітей, з іншого - йому притаманні гнучкість структурних елементів, тому що він пронизується імпровізацією вчителя, який миттєво реагує на читацькі враження дітей.
Предмети "Трудове навчання" та "Образотворче мистецтво" мають неабиякі можливості для розвитку уяви дітей молодшого шкільного віку. Тому слід звернути увагу на методичну систему цих предметів, засоби, що забезпечують якнайкраще сприймання навчального матеріалу.
Спільними для всіх видів мистецтв є естетичне відображення в художніх образах закономірностей людського буття, що зумовлює єдину тематичну структуру програм предметів художньо-естетичного циклу, логіку об’єднання навчального матеріалу в цілісні блоки. Ставлення особистості до себе, та до інших людей, до світу природи та культури - провідні цінності, які стають базовими у моделюванні змісту загальної початкової мистецької освіти.
Ефективному опануванню специфіки художньо-образної мови кожного з видів мистецтва і розумінню його цілісності сприяє також інтеграція елементів змісту на основі єдності універсальних художньо-естетичних понять.
Обсяг і особливості споріднених тематичних і художньо-мовних елементів змісту зумовлюють; процес застосування інтегративних художньо-педагогічних технологій.
Таким чином, інтеграція мистецьких знань та уявлень учнів здійснюватиметься на таких рівнях:
духовно-світоглядному (через спільний тематизм, що відбиває фундаментальний зв’язок усіх видів мистецтва з життям);
естетико-мистецтвознавчому (через спільність або спорідненість мистецьких понять; універсальність естетичних категорій);
психолого-педагогічному (через технології інтегрованих уроків різного типу).
Зміст програм мистецького циклу включає такі умовно виділені наскрізні компоненти:
1) сприймання; аналіз-інтерпретація та оцінювання творів мистецтва;
2) практична художньо-творча діяльність учнів;
3) естетико-мистецтвознавча пропедевтика (засвоєння понять і термінів).
Коротка характеристика методичної системи показує загальні дидактичні підходи та специфіку навчальних предметів мистецького циклу, їх зміст і методику викладання спрямовано на формування комплексу базових компетентностей, які умовно можна поділити на такі основні групи:
1) особистісні: загальнокультурні (світоглядні уявлення, ціннісні орієнтації) та спеціальні (мистецький тезаурус, медальний естетичний досвід, художньо-творчі здібності, художньо-образне мислення);
2) соціальні: комунікативні (здатність до спілкування, взаєморозуміння) та соціально-практичні (здатність до співпраці, роботи в команді);
3) функціональні: предметні знання та вміння (музичні, образотворчі, театральні тощо); міжпредметні, галузеві; загально навчальні; інформаційно-пізнавальні (здатність до пошуку та оперування інформацією) тощо.
Методична система, що забезпечує реалізацію закладених у змісті програм ідей, спрямовується на розвиток таких якостей учнів як активність, самостійність, креативність, критичність. Для цього застосовуються ігрові, інтерактивні, проблемно-евристичні технології.
Важливого значення набувають методи й прийоми стимулювання асоціативно-образного мислення, спрямовані на розвиток уяви та фантазії учнів початкових класів.
Програма з музики ґрунтується на таких принципах музичної педагогіки:
• орієнтації на духовний розвиток особистості засобами музичного мистецтва;
• зв’язку музики з життям;
• опори на три типи музики - пісню, танець, марш;
• активізації музичного мислення;
• єдності емоційного і свідомого, художнього і технічного;
• взаємодії мистецтв;
• особистісно-діяльністного підходу, визнання самобутності й самоцінності особистості учня.
З огляду на вищенаведені принципи можна констатувати, що уроки музики мають величезний потенціал для розвитку багатьох видів сприймання, зокрема, цікавлячи нас, уяви та фантазії.
Усі уроки мають бути пройняті думкою, що музична творчість українського народу - нев’януча окраса його духовної культури. Нехай народна музика увійде до свідомості учнів як безпосередньо живе, хвилююче мистецтво, а не як романтична спадщина, якій слід лише вклонятися.
Підхід до музичного сприймання як основи музичної освіти учнів виводить на перший план завдання аналізу й інтерпретації музичних творів. Поглиблення сприймання у власне музичну сферу має відбуватися природним шляхом - від комплексного враження до диференційованого сприймання музичних творів. Музичне сприймання як основа всіх інших видів музичної діяльності, у цій діяльності й розвивається, забезпечуючи загальний музичний розвиток учнів.
Отже, ми ознайомилися із найзагальнішими аспектами розвитку уяви дітей. Ми побачили, наскільки важлива ця функція для загального розвитку дитини, для становлення його особистості, формування життєвого досвіду. У силу важливості й значимості уяви для дитини необхідно всіляко допомагати її розвитку й, одночасно, використовувати його для оптимізації навчальної діяльності.
Формування уяви в молодшому шкільному віці відбувається як зміна природженої активності дитини в активність перетворюючу. Вирішальним фактором при цьому є потреба в нових враженнях і спілкування з дорослими.
Розвиток уяви не є результатом прямого навчання. Воно обумовлено зростаючою перетворюючою активністю дитини й механізмами саморозвитку уяви: протилежною спрямованістю варіювання й моделювання елементів досвіду, схематизації й деталізації образів.
1. Суботіна Л.Ю. Розвиток уяви в дітей: Популярний посібник для батьків і педагогів. - Київ: Академія, 1997. - 140 с., іл.
2. Наумчук М.М. Сучасний урок української мови у початковій школі. - Тернопіль - Астон - 2003 р. - 542 с.
3. Савченко О.Я. Дидактика початкової школи: Підручник для студентів педагогічних факультетів. - К.: Абрис, 1997.
4. Підласий І.П. Як підготувати ефективний урок. - К., 1989.
5. Педагогіка / За ред. М.П. Ярмаченка. - К., 1986.
6. Методика вивчення української мови в школі / За ред. О.М. Біляєвої, В.Я. Мельничайка, М.І. Пентилюка та ін. - К.: Радянська школа, 1987.
7. Мельник Ю. Формування уяви молодших школярів засобами предметів // Наукові записи ТНПУ ім. В. Гнатюка. Педагогіка. - Тернопіль. - 2002. - С.50-55.