Водночас, цей вид діяльності, за умови його всебічної продуманості, може мати достатнє пізнавальне значення, стати джерелом корисної інформації для дітей.
Ось приклади таких творчих завдань:
• намалювати портрет загону;
• спорудити «Родинне дерево» із піску;
• намалювати листівку «Світ моїх прав»;
• створити карту закладу (регіону, України) на тему: «Тут потрібна наша допомога»;
• «зняти» відео-ролик «Сім'я майбутнього»;
• скласти екологічний кросворд;
• здійснити верстку плакату «Спасибі — чі»;
• підготувати пам'ятку одноліткам «Як жити і не помилятися»;
• розробити анкету «Вільний час дитини третього тисячоліття»;
• розробити «маркетинговий план» розвитку дитячого центру тощо.
Варто зазначити, що такого роду творчі завдання потребують обов'язкового підведення підсумків після завершення їх виконання: організація виставки творчих робіт, проведення анкетування, обмін пам'ятками і подарунками, складання колективних листів, послань та інше.
Велика творча діяльність реалізується у дитячому центрі на рівні загонових, дружинних та загальнотабірних справ.
Усе розмаїття дитячих справ можна вкласти у такі видові рамки:
Пізнавальні справи: '
— подорожі-знайомства («Світ моїх прав» — знайомство із Конвенцією ООН про права дитини; «Подвиги Котигорошка» — подорож у світ народної казки; «Мій край — зелена Україна» — подорож містами, регіонами, річками тощо; «Веселковими стежинами» — гра-експрес за програмами діяльності федерації дитячих організацій; «Я у незнайомому місті» — гра-експрес; «У бальному царстві» — знайомство, розучування і демонстрація бальних танців; «Козацькому роду нема переводу» — конкурсна програма на основі історичного матеріалу);
— вікторини («Україна — перлина Європи» — запитання, пізнавальні завдання після екскурсії містом; «Я і безпека» — практичні поради щодо дій у складних життєвих і надзвичайних ситуаціях);
— захист проектів;
— усні журнали – пізнавальні справи – огляди на зразок серії коротких виступів – сторінок різної тематики оточуючого і внутрішньо колективного життя.
Усний журнал дає можливість кожному члену колективу ділиться з друзями своїми знаннями, враженнями, інтересами; дозволяє в живій, образній формі знайомити всіх з політичними подіями, новинами суспільного життя (політична інформація); сприяє вирішенню завдань ідейно-політичного, розумового, естетичного виховання.
Колективні творчі справи – це перш за все повноцінне життя старших і молодших вихователів і вихованців і в той же час їх спільна боротьба за покращення навколишнього життя. В цьому житті, в цій боротьбі педагоги виступають як старші друзі дітей, діючі разом з ними і попереду них.
Постійна багатостороння турбота один про одного, про свій колектив, про оточуючих людей, про далеких друзів, пошук кращих засобів цієї турботи, все більш чітка організація свого життя, різноманітних справ на користь і радість своєму колективу та іншим людям – ось що згуртовує вихователів і вихованців.
І чим багатша цілеспрямованість, організованість спільного життя, спільної боротьби старших і молодших, тим ефективніший той багатосторонній виховний процес, який іде “по ходу”, в глибині цього життя: і виховні дії педагогів (прямі і переносні, відкриті і таємні), і взаємний вплив самих вихованців один на одного, і самовиховання старших і молодших.
Висновок
Колектив є ланкою, що з'єднує особистість із суспільством. Виховання особистості в колективі є втіленням закономірностей розвитку суспільства, адже в колективних взаєминах створюються умови для соціально-психічного її розвитку. Відокремившись від колективу, людина опиняється в соціально-психологічному вакуумі, що значно ускладнює її розвиток. Колектив як людська спільнота, що утворює систему колективістських стосунків, є основним чинником формування громадської сутності особистості, розвитку її індивідуальності.
Кожна людина більшою чи меншою мірою прагне самоствердитися в колективі, посісти в ньому найзручніше місце. Проте процес включення її в систему колективних взаємин складний, неоднозначний і глибоко індивідуальний. Суттєво залежить входження особистості в колектив від її індивідуального соціального досвіду, який визначає характер суджень учня, систему його ціннісних орієнтацій, лінію поведінки. Цей досвід може відповідати, а може й не відповідати судженням, цінностям і традиціям поведінки, які склалися в колективі. Там, де ця відповідність має місце, включення особистості в систему відносин колективу значно полегшується. У випадках, коли у вихованця досвід інший (вужчий, бідніший або, навпаки, багатший, ширший, ніж досвід соціального життя колективу), йому важче встановити взаємини з ровесниками. Особливо складним виявляється його становище, коли індивідуальний соціальний досвід суперечить цінностям, прийнятим в даному колективі. Сутичка протилежних ліній поведінки тут неминуча і призводить здебільшого до різних наслідків.
Характер взаємин особистості і колективу зумовлений не лише якостями особистості, а й особливостями колективу. Одноманітність діяльності й вузький діапазон соціальних ролей у колективі, бідність змісту й одноманітність організаційних форм спілкування між членами колективу, недостатня взаємокультура сприймання, невміння бачити в іншому те цікаве і цінне, що заслуговує на увагу, — все це негативно впливає на встановлення нормальних відносин з тими, хто до нього входить.
Оцінюючи роль колективу у вихованні особистості значення колективізму як риси особистості, слід мати на увазі, що „ніякі благородні цілі ніколи не були досягнуті без об'єднання людей на певних засадах (безперечно, це не стосується творчості, морального вибору тощо). Отже ми не можемо відкидати все краще, що стосувалося колективістського виховання: вироблення навичок взаємодії і взаємодопомоги, свідомої дисципліни як поваги до інших, до суспільства, вміння рахуватися з нормами життя. Без цього неможливо виховати свідомого громадянина, повноцінного члена суспільства”.
Література
1. Максимюк С.П. Педагогіка. Курс лекцій. К.: – 2005. С. 424-428.
2. Сухомлинський В.О. Колектив як знаряддя виховання // Сільська школа України. – 2004. – №10. – С.1.
3. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. К.: Либідь. – 1997. – С. 170-171, 243.
4. Педагогический Энциклопедический словарь /Гл. ред. Б.М.Бим-Бад; Редкол.: М.М.Безруких, В.А.Болотов, Л.С.Глебова и др. – М.: Большая Российская энциклопедия, 2002. – С.122-123.
5. Гал узинський В.М., Євнух М.Б. Педагогіка: теорія та історія: Навч. посібник. – К.: Вища шк.., 1995. – С. 123-127.
6. Фіцула М.М. Педагогіка: Навч. посібник для студентів вищих пед. закладів освіти. – К. : Видавничий центр „Академія”, 2001. – С. 347-355, 360-363.
7. Волкова Н.П. Педагогіка для студентів вищих навч. закладів. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2003. – С. 180-193.
8. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка. Навч. посібник. 3-є видання, доповнене, 2001р. – С. 443-448.
9. Бучківська Б.В. В.О.Сухомлинський про вплив дитячого колективу на особистість // Педагогіка і психологія. – 1999. – №4. – С. 142-149.
10. Бех І. Колектив як чинник створення унікальної ситуації виховання особистості // Дир. шк. – 2002. – № 6 (лют.). – С. 8.
11. Сухомлинський В.О. Вибрані твори: У 5 т. – К.: Рад. Школа, 1976-1977.