За словами О. Долженко, “ефективна пізнавальна діяльність можлива за умови, що той, хто навчається, має доступ до високоякісних джерел навчальної інформації, володіє знаннями про раціональні прийоми навчання і відповідними вміннями організовувати свою навчальну роботу, знає і вміє застосовувати методи і засоби самоконтролю і самокерування в процесі навчання, а також бажає оволодіти відповідним навчальним матеріалом у певному обсязі і у певний час” [13, с. 109].
ВИСНОВКИ
У ході історичного аналізу досліджуваної проблеми ми визначили, що методи навчання мають ґрунтовні історичні коріння. Витоки поняття “метод” сягають у часи Стародавньої Греції. З розвитком цивілізації розвивалися і методи навчання. Традиційно склалися три групи методів: словесні, наочні і практичні.
Питанням визначення поняття “метод” займалися багато науковців, проте, дійти спільного висновку вони не змогли. Єдине, у чому вони погоджуються, є те, що методи навчання є цілеспрямована та ретельно організована взаємодія вчителя й учнів із засвоєння нових знань, вироблення практичних вмінь та навичок навчальної діяльності.
Відсутня єдина класифікація методів навчання. Розбіжність у поглядах полягає у тому, що різні вчені по-різному розуміють основні дидактичні цілі навчального процесу.
Сучасний підхід до організації навчання та застосування методів навчальної діяльності учнів вимагає всебічно розвивати творчість та самостійність останніх, що досягається завдяки вихованню в них позитивної мотивації навчання.
Було проаналізовано погляди сучасних дидактів щодо застосування практичних методів навчання у практику освіти. Ми визначили, практичними методами навчальної діяльності вважаються вправи, лабораторні роботи, практичні роботи, дослідницькі роботи, графічні роботи, інструктажі.
Практичні методи навчання ґрунтуються на практичній діяльності учнів, формують практичні вміння і навички. Їх використовують для безпосереднього пізнання дійсності, поглиблення знань. Вони передбачають різні види діяльності учнів і вчителів, але потребують великої самостійності учнів у навчанні.
Позитивна мотивація навчання досягається за рахунок застосування ТЗН під час діяльності учнів. Глибоке засвоєння учнями теоретичного матеріалу суттєво залежить від практичного його закріплення, тому що практика є критерієм і показником ефективності всього навчального процесу. Ці методи загартовують психіку учнів, розвивають її.
Практичні методи сприяють розвитку в учнів позитивних рис характеру, самостійності, самооцінки, творчості, допитливості, вмінь працювати із лабораторним обладнанням, дисциплінованості, вмінь застосовувати здобуті раніше знання на практиці, допомагають поєднувати теорію з практикою, пов’язують навчання із реальним життям, привчають учнів до активності, прояву ініціативи, уміння зосереджуватися тощо.
Ефективність навчання у сучасній школі залежить від уміння вчителя обрати метод чи прийом навчання в конкретних умовах для кожного уроку.
Правильна організація практичного навчання допомагає чітко визначити цілі такої діяльності, навчитися правильно керувати своїм часом, швидко вирішувати проблеми, з більшою відповідальністю ставитися до навчання.
Процес організації навчання із впровадження практичних методів повинен здійснюватися згідно з дидактичним принципом доступності навчання. Повинні застосовуватися активні методи взаємодії вчителя та учнів.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Алексюк А.М. Загальні методи навчання в школі. – К.: Вища Школа, 1981. – 312 с.
2. Бабанський Ю.К. Оптимизация процесса обучения. – М.: Педагогика, 1977. – 242 с.
3. Балыкина Е.Н., Попова Е.Э., Липницкая О.Л.Модель учебно-методического комплекса по исторической информатике // Информационный бюллетень Ассоциации “История и компьютер”.– Ноябрь, 2001. – №28. – С.66–85.
4. Басова Н.В. Педагогика и практическая психология.– Ростов-на-Дону:Феникс, 1999.– 416 с.
5. Бобрович Г.А. Метод проектов как способ организации самостоятельных занятий // Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання в підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми: Зб. наук. пр. – Випуск 5 / Редкол.: І.А. Зязюн (голова) та ін. – Київ – Вінниця: ДОВ Вінниця, 2004. – С. 23–28.
6. Ващенко Г. Загальні методи навчання. – К.: Вища школа, 1997. – 234 с.
7. Вербицкий А.А.Активное обучение в высшей школе. Контекстный подход: Метод. пособие.– М.: Высшая школа, 1991. – 207с.
8. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2001. – 576 с.
9. ГончаренкоC.У. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997. –376 с.
10. Громцева А.К. Формирование у школьников готовности к самообразованию. – М.: Просвещение, 1983. – 144 с.
11. Державнанаціональна програма “Освіта” (“Україна ХХІ століття”) // Освіта. – 1993. – № 44, 45, 46. – 38с.
12. Дидактика современной школы / Под ред. В.А. Онищука. – К.: Радянська Школа, 1987. –246 с.
13. Долженко О.В., Шатуновский В.Л. Современные методы и технология обучения в техническом вузе: Методическое пособие. – М.:Высшая школа, 1990. – 191 с.:ил.
14. Есипов Б.П. Самостоятельная работа учащихся на уроках. – М.: Учпедгиз, 1961. – 239 с.
15. Ильин Е.П. Мотивация и мотивы. – СПБ.: Питер, 2000. – 480 с.
16. Коберник О. Розробка творчих проектів на уроках технічної праці // Трудова підготовка в закладах освіти. – 2002. – №1. – С. 41–45.
17. Конюх Т.Інтегроване навчання: проблеми, пошуки, відкриття // Зарубіжна література (Перше вересня). – 1997. – №18. – С. 6.
18. Куписевич Ч. Основы общей дидактики. – М.: Просвещение, 1995. – 248 с.
19. Кустовський С.М. Дидактичні умови організації самостійної навчально-пізнавальної діяльності майбутніх економістів: Дис. ...канд. пед. наук: 13.00.04. – Вінниця, 2005. – 254 с.
20. Мойсеюк А.Є. Педагогіка. Навчальний посібник. 3-є видання, доп. – К.: ВАТ КДНК, 2001. – 608 с.
21. Мороз В.Д. Самостійна навчальна робота студентів. Монографія – Х.: ХМК, 2003. – 64 с.
22. Нісімчук А.С., Падалка О.С., Шпак О.Т. Сучасні педагогічні технології: Навчальний посібник. – К.: Просвіта, 2000. – 368 с.
23. Освітнітехнології: Навчально-методичний посібник / О.М. Пєхота, А.З. Кіктенко, О.М. Любарська та інші; За заг.ред О.М. Пєхоти. – К.: А.С.К., 2001. – 256 с.
24. Основыпедагогического мастерства: Учебное пособие для педагогических специальностей высших учебных заведений / Под ред. И.А. Зязюна.– М.: Педагогика, 1989. – 332с.
25. Педагогіка: Навчальний посібник / В.М. Галузяк, М.І. Сметанський, В.І. Шахов. – Вінниця: РВВ ВАТ “Вінницька обласна друкарня”, 2001. – 200 с.
26. Пидкасистый П.И.Самостоятельная познавательная деятельность школьников в обучении: Теоретико-экспериментальное исследование. – М.: Педагогика, 1980. – 240 с.
27. Подласый И.П. Педагогика: Новый курс: В 2 кн. Кн.1. – М.: Высшая школа, 1999. – 564 с.
28. Трубачова С. Методи самостійного здобування знань у школах нового типу // Шлях освіти. – 1999. – №1. – С. 30–33.
29. Уинт И.Э. Индивидуализация и дифференциация обучения. – М.: Педагогика, 1990. – 192 с.
30. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2002. –528 с.
31. Харламов И.Ф. Педагогика: Учебное пособие.-4-е изд. перераб. и доп. – М.: Гардарики, 1999. – 519 с.
32. Хуторской А.В. Современная дидактика: Учебник для вузов. – СПб.: Питер, 2001. – 544 с.: ил. – (Серия “Учебник нового века”).
33. Ягупов В.В. Педагогіка: Навчальний посібник. – К.: Либідь, 2003. – 560 с.