Не рекомендується проводити рухливі ігри з бігом, стрибками в кінці прогулянки, бо фізіологічне збудження може негативно вплинути на поведінку дітей під час обіду і сну.
Правила гри пояснюються конкретно і виразно, розкриваючи найголовніше. У ході гри пояснення доповнюються деякими деталями. Кожна гра починається за умовним сигналом або командою вихователя. Гру закінчують тільки у тому випадку, коли більшість дітей припускаються грубих помилок і потребують додаткового пояснення правил.
Рухливі ігри дозволяють коригувати порушення просторової орієнтації, координацію, рівновагу. Важливе значення для розвитку моторики рук мають ігри з дрібними предметами (малими м‘ячами, естафетними паличками), які сприяють підвищенню тактильної чутливості, покращують рухи рук пальців, розвивають дрібну моторику, силу, спритність [Додаток 2].
Рухливі ігри використовуються в цілях розвитку рухових умінь дітей.
Для розвитку швидкості проводяться ігри з бігом на короткі дистанції, з необхідною швидкою руховою реакцією на мовні сигнали, плескіт в долоні [Додаток 3].
Швидкісно-силові якості розвиваються в іграх з стрибками, метанням, витривалість – в іграх з непереривною руховою діяльністю середньої або нижче середньої інтенсивності в продовж 3–5 хвилин.
Під час поділу дітей на команди, потрібно звернути особливу увагу на те, щоб вони були конкурентоспроможними. Якщо хтось із дітей не підходить в команду за індивідуальним або фізичним розвитком, йому дають індивідуальне спрощене завдання.
Рухливі ігри можуть виконувати специфічні завдання заключної частини заняття з фізичного виховання – приведення організму у відносно спокійний стан, організація закінчення уроку [Додаток 4].
При навчанні дітей гри необхідно багаторазово повторювати її правила і демонструвати, як вона виконується. Дуже довго проводити і дуже часто повторяти гру неможна – вона може надоїсти.
Протягом навчального року розучується з дітьми 3–4 гри, поступово роблячи їх важчими – використовувати різні варіанти цих ігор, змінювати початок, середину або кінець гри. Керувати грою потрібно об‘єктивно, використовуючи такі ігри де ознаки перемоги або програшу були б очевидними для дітей – щоб не створювати конфліктних ситуацій, а суперництво в грі не переростало в особисту неприязнь.
Оптимальний час гри від 3 до 10 хвилин в залежності від поставлених завдань, віку і підготовки дошкільників з особливостями психофізичного розвитку.
При проведенні рухливих ігор визначити фізичне навантаження набагато важче, ніж під час виконання фізичних вправ, не пов‘язаних з ігровими діями. Воно залежить від загального навантаження на занятті з фізичної культури, характеру діяльності дітей на прогулянці, від їхньої активності та інших факторів.
Ігрова діяльність своєю емоційністю захоплює дітей, і вони не відчувають втоми. Отже, щоб дошкільники з особливостями психофізичного розвитку не перевтомлювалися, потрібно своєчасно припинити гру або знизити інтенсивність рухів.
Зовнішні ознаки втоми – часте дихання, почервоніння обличчя, пітливість, погіршення координації рухів. Дитина може відчувати навіть запаморочення. Усе це негативно позначаються на загальному стані дитини, призводить до порушення сну й зниження апетиту. Для регулювання фізичного навантаження в грі застосовують різні методичні прийоми:
- зменшення або збільшення тривалості гри;
- зменшення або збільшення кількості повторень усієї гри або окремих її етапів;
- зменшення або збільшення площі (залу, майданчика), на якій проводиться гра;
- скорочення або збільшення дистанції, яку пробігають гравці.
Відомий педагог П.Ф. Лесгафт писав, що завдання фізичного виховання полягає у тому, щоб навчити дітей «свідомо ставитися до своїх рухів». Він високо оцінював виховне значення ігор, обґрунтував, що під час гри здійснюється єдність фізичного і психічного розвитку дитини.
Під час ігрової діяльності у дошкільнят з інтелектуальними порушеннями створюються позитивні умови для розвитку уваги, сприймання, пам‘яті, уточнення певних понять.
1.3 Значення використання музикотерапії та психогімнастики під час проведення рухливих ігор та індивідуальної роботи з дітьми із психофізичними порушеннями
Музикотерапія – являє собою метод, який використовує музику в якості засобу корекції. Музикотерапія передбачає, як цілісне, так і ізольоване використання музики в якості основного і провідного фактора впливу (прослуховування музичних творів, виконання рухів під музичний супровід). Також музикотерапію використовують, як допоміжний засіб для посилення колекційного впливу і підвищення ефективності інших прийомів.
Музикотерапія активно використовується в корекції емоційних порушень для дітей з психофізичним недорозвитком. Також її використання ефективно впливає під час проведення роботи при корекції рухових і мовленнєвих недоліках, психосоматичних захворюваннях, порушеннях поведінки.
Спеціальні фізіологічні дослідження виявили вплив музики на різні системи дитини дошкільника з інтелектуальними порушеннями.
Дослідження впливу музико терапії на дітей з інтелектуальними порушеннями займалися: У. Грюс, З. Мюллер, В. Бестерьов.
Дослідженнями показано, що сприйняття музики підвищує серцебиття. Було виявлено підсилюючий вплив музикальних подразників на пульс, дихання в залежності від висоти, сили звука і тембру. Частота дихальних рухів і серцебиття змінювались в залежності від темпу, тональності музикального твору.
Фізіологічний вплив музики на дітей з інтелектуальними порушеннями оснований на тому, що нервова система, а разом з нею і мускулатура мають здатність засвоєння ритму. Музика, як ритмічний подразник стимулює фізіологічні процеси організму, і спонукає їх проходити ритмічно, як в руховій, так і в вегетативній сфері. Між ритмом рухів і ритмом внутрішніх органів існує певний зв‘язок. Ритмічні рухи являють собою єдину функціональну систему, руховий стереотип. Використовуючи музику, як ритмічний подразник, можна досягнути підвищення ритмічних процесів організму дітей з особливостями психофізичного розвитку в більш строгій компактності енергетичних затрат.
Великого корекційного впливу набуває музикотерапія в поєднанні з рухливими іграми. Правильний підбір музикальної програми – ключовий фактор музикотерапії. Кожний рух у грі має своєрідний характер, тому важливо знайти для нього відповідний музичний супровід. Наприклад, біг, стрибки на місці або з просуванням уперед потребують легкої, бадьорої музики; плавні рухи руками, повільна ходьба – наспівної, спокійної.
Музичні твори для ходьби та бігу в різному темпі, підскоків, стрибків підбирають яскраві, виразні, з чітким фразуванням контрастного характеру. Не можна довільно змінювати темп музики, підстроювати його під рухи дітей, доповнювати акорди, робити купюри. Це порушує характер музики, негативно впливає на її правильне сприйняття. У рухливій грі основна роль відводиться руховим завданням, і музика повинна сприяти їх виконанню.
Серцево-судинна система замітно реагує на музику, і створює хороший настрій. В цьому випадку уповільнюється пульс, підвищується серцебиття, знижується артеріальний тиск, розширюються кровоносні судини.
При подразнюючому характері музики серцебиття пришвидшується і стає слабшим. Під дією музики у дітей змінюється тонус м‘язів і моторна активність.
Музикальна стимуляція зменшує час рухових реакцій, підвищує лабільність здорового аналізатора, покращує пам‘ять і відчуття часу, оживляє умовні рефлекси, що є дуже важливим у корекційній роботі з дітьми з інтелектуальними порушеннями.
Завдяки музиці підвищується рухова активність дітей (кількість локомоцій у ходьбі, бігу в середньому підвищується на 10–15%).
Рухлива гра з музичним супроводом ефективніше сприяє формуванню правильної постави, координації рухів та їх удосконаленню.
Перед тим як розпочати гру, дітям дають прослухати музичний твір, щоб вони зрозуміли його зміст, звертають увагу на характер твору. Так, наприклад говорять: музика у низькому регістрі, повільна «Послухайте, діти, як ходить, перевалюючись, ведмідь і реве низьким голосом». Або: «Послухайте, діти, яка весела, швидка музика – це зайчики весело стрибають на галявині!».
Рухлива гра, яка проводиться з музичним супроводом, викликає у дітей більший інтерес й проходить значно жвавіше.
Роль психогімнастики під час проведення рухливих ігор.
Психогімнастика виникла на стику практичної психології й акторського мистецтва рухів. Людські переживання і почуття «прочитуються» оточуючими по очах, за нахилом голови, ходою, рухами рук і губ. Більшу частину інформації одне про одного ми одержуємо за допомогою невербальної, безсловесної мови – мови міміки і жестів.
Невербальної мови, як і словесної людина навчається з дитинства. У дітей з інтелектуальними порушеннями, і дітей із затримкою у психічному розвитку часто вирізняють не тільки бідність словникового запасу і недорозвиток мовлення, але й несформованість емоцій, невміння виражати свої почуття. Як наслідок, такі діти здебільшого некомунікабельні: вони не вміють бавитись з іншими, з ними нецікаво спілкуватися, вони замкнуті, образливі, часом агресивні.
У практиці корекційної педагогіки емоційну сферу дитини можна розвивати через навчання мови руху, дізнавання про чужі емоції за їх мімічними проявами. Надзвичайно активно цьому сприяє психогімнастика.
Термін «психогімнастика» вживається у широкому і вузькому значеннях. Психогімнастика у вузькому значенні розуміється як ігри, в основі яких лежить використання рухової функції в якості головного засобу комунікації в групі.
Така психогімнастика керована на роз‘язання задач групової корекції: встановлення контакту, зняття напруження.