Відомий спеціаліст в галузі фізичного виховання дошкільників Г.І. Бикова описує в одній із своїх праць вдалий приклад пояснення вихователем гри, який можна брати як взірець. Наводимо це пояснення гри "Горобчики і кіт".
"Діти, будемо гратися в гру "Горобчики і кіт". Кіт сидітиме ось тут, вихователька показала на місце в одній стороні майданчика, і грітиметься на сонечку". Потім вона окреслила велике коло: "Тут, за колом, будуть горобчики. Котом буде Поля. Полю, займи своє місце! Горобчики, станьте за колом!".
Хлопчики і дівчатка зайняли свої місця. Вихователька продовжувала: "У колі насипано багато зернят. Горобчики влітають у коло, щоб подзьобати зернятка, а потім вилітають з нього. Кіт спить. Але як тільки я скажу "кіт прокинувся", всі горобчики вилітають швидше за коло, а кіт їх ловить. Ловити можна тільки тих горобчиків, які не встигли "вилетіти" за коло.
Якщо гра добре знайома дітям, пояснення її скорочується, насамперед за рахунок сюжету. Але навіть у знайомій грі абсолютно обов'язково назвати гру, розподілити ролі, нагадати правила. Щоб нагадати знайомі правила, краще активізувати самих дітей. Роблять це за допомогою прямого запитання "Коли лисиця починає ловити дітей?" або навідного: "А що робить лисиця після того, як діти тричі спитають її: "Хитра лисице, де ти?"
Пояснення може підкріплятись і іншим методичним прийомом проведення гри показом рухів (дії) в грі. Показом вихователь створює у дітей уявлення про рухи і дії в певній грі. Показ може бути двояким.
В іграх, де дії учасників відбуваються в індивідуальному порядку, начебто незалежно одна від одної (наприклад, в іграх типу "Ведмідь у бору"), треба показати дію одного учасника.
Коли ж в іграх є узгодженість рухів (наприклад, гра "Ловіння метеликів"), слід показувати дії групці учасників (у грі "Ловіння меіеликів" дії дітей, які зображують "сачок" і "метелика").
Показ має бути чітким, демонструвати головне, викликати у вихованців бажання наслідувати йото. Але показ в іграх не є таким обов'язковим, як пояснення. Цей прийом потрібно застосовувати лише в тих іграх, в яких діти виконуватимуть незнайомий або погано засвоєний рух (дію). До показу залучають і самих дітей, якщо вони добре засвоїли потрібний рух. Наприклад, у грі "Зайці і вовк" вихователь, прагнучи звернути увагу дітей на те, що зайці вистрибують з нірки легко, нечутно, пропонує одному з хлопчиків "Васю, покажи, як зайці вистрибують з нірки, щоб вовк їх не почув".
Іноді в ході гри вихователь встановлює, що багато дітей виконують рух з помилками, хоч цей рух їм добре відомий. Часто таке явище спостерігається в іграх "Вовк у рові" та "Жаби і чапля". Замість того щоб перестрибувати через "рів" або виплигувати з "болота", діти просто переступають через перешкоду. В принципі в таких випадках можливий повторний показ того самого руху в паузі між повтореннями гри. Але щоб не охолодити інтерес дітей до гри, не слід витрачати на показ багато часу.
Методичні прийоми пояснення й показу гри можутьсупроводити гру або передувати їй. У молодшій групі якраз пояснення й показ найчастіше відбуваються у ході гри. Наприклад, пояснюючи і показуючи гру "Квочка і курчата", вихователь спочатку називає її, розподіляє ролі і пропонує "курчатам" присісти в гнізді. Потім, узявши на себе роль "квочки", вихователь кличе курчат: "Ко-ко-ко-ко". "Курчата" йдуть слідом за "квочкою" на лужок. "Курчата шукають зернятка", каже вихователь і, відвівши прямі руки трохи назад, наче крильця у курчати, пересувається по залу. Діти наслідують рухи вихователя. "Курчата скубуть травку", присідає вихователь на одному місці, опустивши руки, а за ним те саме роблять хлопчики й дівчатка. Раптом вихователь) голосно вигукує. "Дощ пішов, біжіть, курчата, в гніздо!" і разом з усіма учасниками гри біжить до "гнізда".
У середній і старшій групах, як правило, пояснення і показ роблять до початку гри. Це має позитивне значення для розвитку в дітей самостійності й здатності виконувати рухи і дії за уявою.
Призначення дітей на певні ролі в грі з одним з важливих методичних прийомів піднесення їх активності та виховання у них ініціативи. Тому основним правилом у розподілу ролей є поступове залучення всіх дітей на активні ролі в грі. Ролі розподіляють під час пояснення гри.
Найактивнішою в грі є роль ведучого. Призначаючи ведучим якогось хлопчика чи дівчинку, вихователь зважає на їх індивідуальні якості її особливості. Так, якщо гра нова, краще першою призначити на цю роль ту дитину, яка через свої особливості краще, справиться з роллю ведучого і виконуватиме її так, щоб гра одразу припала всім дітям до вподоби. Це, звичайно, зовсім не значить, що першими ведучими будуть обов'язково найздібніші, найрозумніші з вихованців. Наведемо такий приклад.
У старшій групі одного дитячого садка хлопчик на ім'я Вася чудово влучав м'ячем у ціль, умів швидко й точно прицілюватись. хоч, коли брати загальну активність і розумові здібності, то тут інші діти багато в чому його випереджали. Але вихователь, проводячи вперше в цій групі гру "Квач з м'ячем", призначив першим квачем саме Васю. В ході гри хлопчик влучно цілився, і гра набула дуже динамічного характеру, одразу сподобавшись усім її учасникам. І коли гра закінчилась, діти попросили вихователя продовжити її.
У практиці дістали поширення кілька прийомів призначення ведучих.
Подамо найпоширеніші.
Призначення ведучого вихователем. Цінність цього прийому полягає в тому, що він дозволяє регулювати залучення дітей на роль ведучого; його систематично практикують вихователі в усіх вікових групах дитячих садків. Проте цей прийом перешкоджає використовувати дитячусамодіяльність у виборі ведучого Тому треба суміщати прийом призначення з іншими прийомами.
Призначення ведучого дітьми. Цей прийом частіше застосовують у середній і старшій групах, і його можна використати в грі, наприклад, так: викликавши дитину, вихователь пропонує їй, щоб вона сама призначила ведучого.
Прийом цей хороший тим, що навчає дітей самостійно проводити гру. Але вихователь повинен пам'ятати, що іноді той чи інший хлопчик (дівчинка) виходить з мізкувань особистої симпатії і може призначати ведучим свого товариша, а більшість дітей залишатиметься осторонь виконання активних ролей.
Тому вихователь повинен регулювати прийом вибору ведучого за допомогою вихованця, певним чином. Для цього він пропонує підняти руки тим дітям, які ще не були ведучими, і дозволяє одному з них обрати ведучого серед цих дітей.
Не рекомендується питати дітей, хто з них хоче бути ведучим, бо всі почнуть галасувати: "Я, я, я'".
Призначення ведучого за допомогою лічилочки, тобто добре римованого вірша. Цей прийом можна частіше застосовувати в іграх на прогулянці, де час не такий обмежений, ніж на заняттях гімнастикою і рухливими іграми. Лічилочка допомагає краще організувати дітей для початку гри.
Як лічилочку звичайно використовують будь-який добре римований вірш:
Вийшли
миші
із щілини.
Дивляться,
котра година.
Раз,
Два,
Три,
Чотири -
миші смикають за гирі.
Пролунав жахливий дзвін.
миші врозтіч -
до щілин.
Прийом лічилочки добрий тим, що він посилює ігровий момент, але водночас вносить елемент випадковості в призначення ведучого. Може трапитись, що одна й та сама дитина в результаті застосування лічилочки може два, а то й три рази бути обраною на роль ведучого. На цей випадок вихователь повинен мати в запасі інший добре римований вірш, щоб не допустити повторного призначення ведучим одного й того самого вихованця.
У молодшій групі вихователь, застосувавши лічилочку для піднесення інтересу дітей до гри, показує її сам, а в середній і старшій групах самі діти. Але вихователь повинен простежити за тим. щоб діти вимовляли слова злито, разом, не допускаючи скандування по складах.
Призначення ведучого "стрілочкою". Найбільший успіх цей прийом має в іграх молодшої групи. Малюкам дуже подобається, коли вихователь, заплющивши очі, випрямленою рукою, "наче стрілочкою", проводить уздовж дітей і. нарешті, зупиняє її на комусь, хто й буде "котом" або "автомобілем". Позитивні якості й недоліки цього прийому такі самі, як і попереднього
Розподіл ролей в іграх має на увазі не тільки призначення ведучого, а й залучення дітей на інші ролі в певній грі.
В іграх середньої і старшої груп, крім ведучого, всі інші учасники можуть виконувати різні ролі. Наприклад, у грі "Карасі і щука", крім ролі щуки, діти виконують інші ролі, зображуючи "карасів" і "кам'янці" на березі ставка.
Якщо в грі всі учасники поділяються на підгрупи відповідно до розподілу ролей, то треба передбачити розподіл дітей залежно до їх сил так, щоб кожна підгрупа була приблизно рівною по силі і щоб у кожній було однаково хлопчиків і дівчаток.
Організація та методика проведення рухливих ігор з дітьми молодшого дошкільного віку
Для дітей першої та другої молодших груп підбираються ігри з нескладним змістом. Правил у цих іграх небагато - одне, два. Невелика й кількість ролей. Важливо також враховувати й те, що в цьому віці дитина погано володіє своїми рухами: часто втрачає рівновагу, падає, докладає багато зусиль під час виконання фізичних вправ. Тому ігри добираються з обов'язковим чергуванням руху й відпочинку.
Спочатку ведучим має бути вихователь. Він регулює рухи дітей, щоб вони занадто не збуджувались і не втомлювалися. Цікаво проведена вихователем роль ведучого створює бадьору, емоційну атмосферу, сприяє залученню всіх вихованців до гри, активізує їхні дії. Поступово, коли діти молодшої групи засвоять правила гри та звикнуть до організованих дій, їх можна залучити й до виконання ролі ведучого.
У своїй науково обгрунтованій методиці проведення рухливих ігор педагог А.І. Бикова пропонує умовно виділити три періоди в плануванні та організації рухливих ігор з дітьми молодшого дошкільного віку.