При виконанні самостійної роботи варіативного типу:
а) пізнавальна активність і самостійність учня не виходить за рамки елементарного узагальнення, що веде до встановлення подібності або наявного знання, і способу рішення відповідної задачі, або способів рішення двох задач (добре відомої і новий);
б) залучення учнем раніше засвоєних знань і минулого досвіду пізнавальної і практичної діяльності при рішенні задач обмежується рамками конкретизації уже відомих дитині положень, що входять у його формалізований досвід.
При виконанні самостійних робіт варіативного типу:
а) пізнавальна активність і самостійність учня виражається в проведених ним узагальненнях при аналізі проблемної ситуації, у відділенні істотного від другорядного і перебуванні способу рішення в рамках рішення відповідної задачі (тобто не зводиться до актуалізації засвоєних знань і перетворюючому відтворенню відомих способів рішення),
б) учень залучає в ході рішення задач в основному елементи свого формалізованого досвіду, однак відповідні знання звичайно вживаються в істотно новій функції, завдяки чому виникає продуктивний процес одержання нової інформації; звідси випливає, що при виконанні робіт цього типу йде нагромадження учнем нового досвіду (уже не тільки формалізованого) діяльності на рівні оволодіння елементарними методами дослідження в окремо взятих навчальних дисциплінах, закладаються основи вироблення умінь переносу цих методів на більш широке коло родинних дисциплін.
Таким чином, самостійні роботи варіативного типу стимулюють такі пізнавальні і практичні дії учня по застосуванню раніше засвоєних знань і досвіду пізнавальної діяльності, що дозволяють одержати додаткову нову інформацію. Тим самим знання учнів поглиблюються, сфера їхнього застосування розширюється, вони стають більш діючими, варіативними, а мислення учня, що виражається у власних дедуктивних висновках, досягає рівня продуктивної діяльності.
Систематичне виконання учнем самостійних робіт варіативного типу змушує його відтворювати не тільки окремі функціональні характеристики знання, про і структуру цих знань у цілому. Відтворення ж цієї структури, з одного боку, дає учню справжнє представлення про роль науки в сучасному житті і тим самим сприяє розвитку мотивів навчання і формуванню потреби в знаннях; з іншого боку — спонукує учня прибігати до логічних міркувань і висновків для виявлення істотних зв'язків, створює необхідні умови для розвитку його розумових здібностей у процесі навчання. Саме ці дві особливості діяльності учня в рамках виконання їм самостійних робіт варіативного типу, складають основу формування в дитини здатності до творчої діяльності, до участі у виробництві істотно нових знань. Варіативні самостійні роботи можуть носити внутрішньопредметний (міжтематичний) і міжпредметний (стиковий) характер. Внутрішньопредметні роботи будуються з урахуванням наявних знань в учня по декількох темах чи розділам; міжпредметні — розробляються на базі об'єктивно існуючих діалектичних зв'язків між різними областями знання, засвоєного учнем у ході вивчення родинних дисциплін. Варіативні роботи можуть бути різного виду: текстуальні (наприклад, логічні завдання по тексту), значеннєві (наприклад, складання і рішення математичних чи фізичних задач), ілюстративні (наприклад, креслення графіків на основі попереднього виявлення кількісних відношень), експериментальні, дослідницькі й інші практичні роботи.
Творчі самостійні роботи
Найвищий рівень пізнавальної активності і самостійності учня виявляється в ході виконання їх творчих самостійних робіт, де передбачається вже особиста участь школяра у виробництві принципово нових для нього знань, цінностей матеріальної і духовної культури. Завдання у всіх видах творчих робіт містять умови, що стимулюють виникнення особливих проблемних ситуацій, які можна створити на уроці різними способами:
а) шляхом чіткої постановки проблеми самим вчителем;
б) шляхом пред'явлення таких умов, аналізуючи які учень; сам повинен зрозуміти і сформулювати проблеми, що містяться в них;
в) шляхом постановки більш-менш чітко позначеної проблеми, по логіці пошуку рішення якої учень повинний самостійно виявити нову, додаткову проблему (передбачену при конструюванні проблемної ситуації);
г) шляхом постановки такого завдання, у ході рішення якого учень самостійно виявляє нову проблему; яка не передбачалася при конструюванні проблемної ситуації.
Пошукова самостійна робота учнів молодших класів має такі ознаки (на основі висвітленого в літературі):
1. її метою є засвоєння нових знань;
2. постановка завдань сприяє розвитку потреби розв’язувати їх самостійно, формуються позитивні мотиви учня;
3. учні оволодівають прийомами навчальної діяльності.
Отже, важливо систематично залучати учнів молодших класів до пошукових завдань. Зміст самостійної роботи пошукового характеру в процесі вивчення нового матеріалу потрібно в міру розширення знань і оволодіння прийомами навчальної діяльності ускладнювати, а обсяг - збільшувати. Проте це не означає, що матеріал, який опрацьовується на уроці, учні повинні вивчати тільки самостійно. Керівна роль учителя залишається визначальною на всіх етапах засвоєння матеріалу. Головне, щоб учитель знайшов оптимальне поєднання репродуктивних і пошукових завдань. Виходячи з цього, навчальна діяльність учнів на уроці повинна включати: сприймання, осмислення, запам'ятовування знань; застосування знань здобутих за зразком; застосування засвоєних знань у новій ситуації з метою здобуття нових знань, формування прийомів навчальної діяльності. Самостійна робота пошукового характеру потребує більше часу. Це зумовлене різними факторами: несформованості в учнів прийомів навчальної діяльності, відсутністю досвіду пошукової діяльності, а також індивідуальними особливостями. Вплив цих факторів помітний на перших етапах організації самостійного пошуку. Згодом лише окремі учні потребують окремих вказівок щодо виконання поставлених перед ними пізнавальних завдань. Багато років в педагогічній науці існувала думка про обмежені можливості учнів молодших класів у пізнавальній діяльності теоретичного і проблемного характеру. Пояснювали це тим, дітям цього віку властиве наочно-образне мислення, а пізнавальні інтереси їх ще не настільки розвинуті, щоб вони чимось займались за власним бажанням.
Таблиця 1.
Схема раціонального застосування різних методів навчання (за Ю.К. Бабанським)
| У яких випадках раціонально застосовувати | Словесні методи | Наочні методи | Практичні методи | Репродуктивні методи | Пошукові методи | Індуктивні методи | Дедуктивні методи | Види самостійної роботи |
| 1. При розв’язанні яких завдань цей метод застосовується особливо ефективно. | При формуванні теоретичних та фактичних знань. | Для розвитку спостережливості, підвищення уваги до питань, що вивчаються. | Для розвитку практичних умінь та навичок. | Для формування знань і навичок. | Для розвитку самостійності мислення, дослідницьких умінь, творчого підходу до справи. | Для розвитку умінь узагальнювати, здійснювати індуктивні умовисновки (від часткового до загального). | Для розвитку уміння здійснювати дедуктивні умовисновки (від загального до конкретного) і розвитку уміння аналізувати. | Для розвитку самостійності у навчальній діяльності, формування навичок учбової праці. |
| 2. При якому змісті навчального матеріалу особливо раціонально застосовувати цей метод. | Коли матеріал має теоретико-інформаційний характер. | Коли зміст навчального матеріалу може бути представлений засобами наочності. | Коли зміст теми включає практичні вправи, проведення дослідів, виконання трудових завдань. | Коли зміст заскладний або дуже простий. | Коли зміст матеріалу має середній рівень складності. | Коли зміст викладено у підручнику індуктивно або його особливо раціонально викласти таким чином. | Коли зміст теми викладено у підручнику дедуктивно або його доцільно викласти таким шляхом. | Коли матеріал доступний для самостійного вивчення. |
| 3. При яких особливостях учнів раціонально використовувати. | Коли учні готові до засвоєння словесної інформації. | Коли наочні посібники доступні учням даного класу. | Коли учні готові до виконання практичних завдань. | Коли учні ще не готові до проблемного вивчення цієї теми. | Коли учні підготовлені до проблемного вивчення цієї теми | Коли учні підготовлені до індуктивних міркувань, а дедуктивні міркування для них ще малодоступні. | Коли учні підготовлені до дедуктивних міркувань. | Коли учні готові до самостійного вивчення теми. |
| 4. Які можливості повинен мати вчитель для використання даного методу. | Коли вчитель володіє цим методом краще, ніж іншими. | Коли у вчителя є необхідні наочні посібники, або він може виготовити їх самостійно. | Коли у вчителя є навчально-методичні посібники, дидактичні матеріали для організації практичної діяльності. | Коли вчитель не має часу для проблемного вивчення даної теми. | Коли вчитель має час для проблемного вивчення теми і добре володіє пошуковими методами навчання. | Коли вчитель володіє індуктивними методами навчання. | Коли вчитель володіє дедуктивними методами навчання. | Коли є дидактичні матеріали для самостійної роботи і час на їх виконання. |
Таблиця 2.
Порівняльні можливості різних методів навчання
| Методи навчання | Задачі, які розв`язуються під час навчання | Необхідний темп навчання | |||||||
| Формування | Розвиток | ||||||||
| Теоретичних знань | Фактичних знань | Практичних і трудових умінь | Абстрактного мислення | Наочно-образного мислення | Самостійності мислення | Пам`яті | Мовлення | ||
| Робота під керівництвом вчителяСамостійна робота | +!+ | ++! | ++! | ++ | ++ | ++! | ++! | ++ | ШвидкийСередній |
| РепродуктивніПроблемно-пошукові | ++! | +!+ | +!- | ++! | +!- | -+! | +!+ | ++! | ШвидкийПовільний |
| ІндуктивніДедуктивні | ++! | +!+ | +!- | ++! | +!+ | ++ | ++ | -+ | ПовільнийШвидкий |
| СловесніНаочніПрактичні | +!-- | +!++ | -++! | +!-- | -+!+ | -++! | ++!+ | +!-- | ШвидкийСереднійСередній |
Позначки: