+! – використовувати дуже ефективно.
+ - в цілому роз`язує дану задачу.
- - розв`язує дану задачу менш ефективно, ніж інші методи цієї групи.
Таблиця 3.
Узагальнююча характеристика суттєвих признаків самостійних робіт різного типу
| Типи самостійних робіт | Рівні системи супідрядних понять, які лежать в основі даного типу самостійної роботи | Особливості пізнавальної діяльності | Характер і степінь самостійності учня в процесі діяльності | |||
| 1.Самостійні роботи по зразку | Поняття, які описують факти імпіричної д-сті | Вирізнення, впізнавання, розрізнення, встановлення подібності, текстовевідтворення або підведення нового факту під уже відоме поняття на основі даних, представлених безпосередньо (в явному вигляді) в самій задачі. | Рішення типових задач, прикладів, виконання різних вправ за зразком і алгоритмом. находження готових відповідей в тексті:- співставлення простих планів, тем,які розробляються, відбір і систематизація учбового матеріалу і його письмове і усне оформлення по складених взірцях і прикладах;- оформлення ілюстрацій до вивчених питань за зразком і рекомендаціях учителя;- проведення спостережень, лабораторних робіт, дослідів за зразком і рекомендаціях вчителя;- виготовлення окремих предметів та їх частин за зразком та інструкціям. | |||
| 2.Реконструктивні самостійні роботи | Поняття, які пояснюють суть окремих явищ | Осмислення і видозмінення відображення внутрішньоїструктури об'єкта, щопізнається, опис і аналіз дій зоб'єктом, припущення і аналізможливих їх наслідків | Використання текстових формулювань в нових поєднаннях, усне і письмове їх відтворення на основі збільшення джерел їх інформації;- відбір і систематизація учбового матеріалу на основі його реконструкції вичленовування головного письмового і усного його оформлення; - складання складних планів за окремими темами уроків, пересічним темам, просте конспектування тощо; - тренування у вирішенні задач, застосування правил тощо в різних ситуаціях, придумування самостійних прикладів, складення задач, тез тощо. | |||
| 3. Варіативні самостійні роботи на примінення понять науки | Фундаментальні поняття тої чи іншої наукової області, які розкривають взаємозв'язок між різними областями знань, які характеризують відповідну сферу д-сті та відображають логічну структуру перемінних систем знань | Знання виступають в якості інструмента пізнання, завдяки чому учень на основі своїх власних дидуктивних висновків здобуває нову інформацію, застосовуючи пізнаний закон або поняття до пояснення вивчених явищ в змінених ситуаціях | Застосування фундаментальних понять (категорій) тої чи іншої наукової області до вирішення певного класу задач логического, експериментального, дослідницького или виробничо-трудового характеру, по ходу яких вишукуються способи, методи, технічні засоби для розкриття, ілюстрування тощо нових сторін вивчення явищ даного класу. | |||
| 4. Творчі самостійні роботи | Описуючі, пояснюючі поняття і фундаментальні поняття тої чи іншої наукової області в поєднанні з поняттями, які характеризують всю діяльність в цілому і загальні принципи її пізнання | Діяльність набуває гнучкого пошукового характеру в плані переносу знань і способів на рівні трансформації раніше засвоєних програм діяльності для рішення творчих задач і відкриття принципів (ідей) рішень, які приводять до отримання суттєво нової інформації | Розкриття нових сторін вивчення явищ, об'єктів подій і висловлення власних суджень, оцінок на основі всестороннього аналізу вихідних даних задачі, яка вирішається; - самостійна розробка тематики і методики дослідницької, експериментальної роботи і її виконання, самостійне проектування і виготовлення окремих предметів і їх частин, виділення і формулювання проблем в заданій ситуації, постановка нових проблем, висунення гіпотези і розробка плану їх вирішення. | |||
1.3 Психолого-педагогічні особливості молодших школярів і забезпечення їх самостійності в учбовій діяльності
Вступ дитини до школи — це різка зміна її життя і діяльності. Дитина йде до школи з фізичною й психологічною готовністю до цієї зміни. У шкільному навчанні використовуються й продовжують розвиватися фізичні й розумові сили, формуються психічні властивості молодшого школяра.
Внаслідок проведеної роботи вчені дійшли висновку, що пізнавальна активність є передумовою і результатом розвитку дитини. Вона може виявлятися в різних видах діяльності: грі, навчанні, праці, громадській роботі, спорті тощо. Залежно від змісту діяльності і рівня розвитку дитини пізнавальна активність виявляється по-різному. У психолого-педагогічних дослідженнях визначені різні рівні розвитку активності в школярів[33,с.27]:
1. Репродуктивно-наслідувальна активність, за допомогою якої досвід діяльності однієї особи нагромаджується через досвід іншої. Засвоєння зразків людиною відбувається протягом усього життя, але рівень особистої активності недостатній.
2. Пошуково-виконавчій активності властивий більший ступінь самостійності. На цьому рівні треба сприйняти задачу і самостійно відшукати її розв'язування.
3. Творча активність є вищим рівнем, бо й саму задачу можна ставити школярам, а способи її розв'язування обирати нові, нешаблонні, оригінальні.
Формуванню самостійності сприяє поступове збільшення обсягу самостійних робіт на уроках, урізноманітнення завдань, запровадження творчих робіт, поєднання їх з роботами тренувального характеру. Співвідношення творчих і тренувальних робіт в учбовій діяльності молодших школярів залежить від етапу навчання, його змісту і мети уроку. Неодмінною умовою успіху є чітка постановка запитань, завдань перед учнями. Усвідомлення їх учнями скеровує розумову активність. Розумова активність учнів під час самостійної роботи залежить від того, як усвідомлюють вони її мету.
Самостійна робота активізує діяльність вихованців, посилює у них інтерес до певного матеріалу, розвиває ініціативу і привчає застосовувати набуті знання в пізнанні нових фактів та в практичній діяльності.
У молодших школярів учбова діяльність стає провідною і набуває характерних особливостей, її основні компоненти: мета — засвоїти певні знання, вміння і навички; дії і операції, за допомогою яких учні оволодівають змістом навчання; мотиви і форми спілкування учнів з учителем та між собою.
Структура учбової діяльності, в якій набування знань, умінь та навичок виступає як прямий її результат, складається поступово в міру того, як школярі навчаються її здійснювати, виробляють перші вміння вчитися.
Висновок про розумовий розвиток дітей у процесі засвоєння ними навчального матеріалу можна робити на підставі таких ознак, як якість знань, вміння застосовувати їх у навчальній роботі, орієнтування і у матеріалі, самостійне набування знань, знаходження нових способів навчальної роботи,темп і легкість засвоєння нового матеріалу, а також міцність запам'ятовування матеріалу, самостійна постановка запитань, які логічно випливають з відомих у задачі співвідношень, знаходження можливих способів розв'язування нових задач, виділення серед них найраціональніших і т. п. Ці ознаки доповнюються показниками розвитку окремих сторін інтелекту. Такими є точність зорового, слухового, дотикового сприймання, повнота і детальність описування картини, яку учень бачить уперше, способи свідомого запам'ятовування навчального матеріалу (групування його під час запам'ятовування, самоконтроль під час заучування тощо), здатність помічати помилки або неточності в міркуваннях ровесників, гнучкість мислення, що виявляється в доцільному варіюванні способів дій, легкість і швидкість переходу від мислення, що спирається на реальні або зображені предмети, до мислення з опорою на графічні схеми, числові, буквені формули.
У розумовому розвитку в учнів початкових класів є індивідуальні відмінності. Вони виявляються в загальних здібностях учитись і в спеціальних здібностях (до математики, малювання, музики, технічного конструювання та ін.). Індивідуальні відмінності проявляються в швидкості виконання навчальних завдань, в їх якості, в успішності, хоч остання залежить не тільки від здібностей, а й від інших властивостей учнів, зокрема від їх ставлення до навчання, уміння вчитися.
Наявність індивідуальних відмінностей у темпі роботи та якісних особливостях розумового розвитку молодших школярів вказує на важливість індивідуального підходу до них у процесі навчання. Завдання його полягає не в тому, щоб нівелювати ці відмінності, а в тому, щоб допомогти кожному учневі успішно вчитися, оволодівати знаннями, вміннями і навичками відповідно до його можливостей. Ці можливості зумовлюються не тільки умовами життя кожної дитини, її вихованням поза школою, а й особливостями нервової системи. Експериментальними дослідженнями (В. Д. Небиліцин та ін.) показано, що індивідуальні варіації в основних властивостях нервово-фізіологічних процесів (силі, рухливості, зрівноваженості та ін.) не тільки виявляються в психічній діяльності, а й впливають на її перебіг.