2.2Авторські пропозиції
До самостійної роботи, що вимагає виконання нового завдання, учнів необхідно готувати. Варто вчити дітей самостійно прочитати завдання в підручнику, на дошці або на картці, розібратися у послідовності майбутньої роботи, виконати її й у результаті зробити потрібний висновок. У міру того як учні опановують необхідними вміннями, їм варто надавати більше самостійності в знаходженні способів виконання завдання, у плануванні роботи й т.п.
На нашу думку, не можна виховувати самостійність у навчанні, не підтримуючи в учня віри в свої сили. Тому до кожного нового завдання дитину треба готувати, заохочувати її до самостійності. Учитель спочатку повинен показати на прикладі, як виконувати певні дії. Потім учні вправляються під його керівництвом і, нарешті, цілком самостійно виконують аналогічні й нові завдання, де правила треба застосувати в змінених умовах.
Щоб учні правильно виконали самостійні завдання, треба давати їм чіткі настанови щодо послідовності роботи. Згодом їх варто запропонувати як інструкцію до самостійного розв’язування задач. Для навчання дітей «діяти за правилом» найдоцільніше виділяти час, коли новий вид роботи вводиться вперше. А щоб це не набуло формального характеру, основним методом має бути не пояснення вчителя, а приучування дітей користуватись алгоритмом під час виконання завдань. Спочатку під керівництвом учителя, а потім і самостійно, учні виконують за алгоритмом аналогічні й нові завдання. Розчленування правила або способу дії на ряд послідовних операцій буде допомагати учням свідомо користуватися ним під час самостійного виконання завдань та у великій мірі буде сприяти організації розумових і практичних зусиль учнів.
Для тренувальних вправ і перевірки засвоєного необхідно застосовувати різноманітні види карток. За їх допомогою можна практикувати вправи на визначення кількості складів у слові, слів у реченні, розпізнавання орфограм, частин мови тощо.
Форму самостійних завдань необхідно урізноманітнювати, щоб працювали різні види сприймання і пам’яті: зорова, слухова, моторна. Також для підтримання уваги, розширення її обсягу молодшим школярам слід пропонувати такі самостійні завдання, виконання яких потребує поєднання розумових дій з практичними.
Ми переконані, що, важливою для розвитку самостійності у навчанні є творчість дитини. Творчість – це не тільки шлях пізнання дійсності, а й самовираження дитячої особистості: від самостійної думки («Це я сам побачив», «Це я сама придумала») до складання казок, віршів, розповідей, випуску «своїх книжок», ведення класних літературних журналів тощо.
Згадаймо, як точно такий стан дівчинки передав В.О. Сухомлинський в оповіданні «Я хочу сказати своє слово». Читаючи його, другокласники замислюються, якими ж вони бачать небо, землю, квітку, горобину..., вдивляються в знайоме, наче вперше. Ознаки творчої уяви – створення образів, які в такому вигляді не існували і є новими для їх творця. Виразно виявляється творча уява молодших школярів під час малювання, літературної творчості, драматизації, художньої праці. Проте тут ефективність самостійної роботи значною мірою буде залежати і від способу постановки завдання. На нашу думку, необхідною умовою є те, щоб інструктаж був детальним, особливо коли учням пропонують самостійно вивчити новий матеріал. Необхідно, щоб завдання, пропоновані учнем для самостійного виконання, були посильні для них і давалися в певній системі.
Уміння й навички, які сприяють формуванню повноцінної навчальної діяльності молодших школярів, мають міжпредметне використання. Щоб учні опанували їх, потрібна тривала копітка праця вчителя, вдумливе врахування ним можливостей кожної навчальної теми.
Безумовно, звичка до зовнішнього порядку дисциплінує учня, формує зосередженість, довільну увагу. Якість будь-якої роботи значно підвищується, коли учень чітко усвідомить її мету. (З чого треба почати роботу? Які засоби, матеріали для цього потрібні? Чи можна передбачити результат? Як себе перевірити?) Зрозуміло, що до розгорнутої форми планування діти прийдуть поступово, нагромаджуючи елементарний досвід планування різних видів праці. Проте очевидно, що без цієї складної й необхідної навички якісно виконати тривалу самостійну роботу неможливо.
Останнім, але не менш важливим пунктом є те, що вчитель повинен систематично перевіряти готовність класу до сприймання усного мовлення, розвивати у вихованців уміння точно й грамотно відповідати на запитання. Лише за цих умов, на нашу думку, організація процесу самостійної роботи в початковій школі буде успішною.
Висновки
Отже, питання формування умінь і навичок самостійної роботи виникло не сьогодні. Воно й раніше постійно турбувало науковців різних країн. Увага до цього питання пояснювалась динамічним характером виховання, необхідністю нової організації самостійної праці учнів у школі, що було викликано зміною взаємовідносин учителя й учня в процесі навчання, коли учень почав займати активну, діяльну позицію. Тому тогочасна дидактика почала звертати більше уваги, ніж раніше, на підготовку учні до раціонального самонавчання, самоосвіти та самовиховання. Основним постулатом розв’язання цієї проблеми у тогочасній педагогіці стало гасло: «навчити учня, як він має вчитися».
Навички і вміння самостійної роботи в учнів формуються не самі по собі, а в результаті спеціально організованих вправ, що органічно включаються у навчальний процес.
Велике значення в цьому відношенні має висока майстерність учителя, його керівництво активною пізнавальною діяльністю учня, логіка педагогічного процесу, створення проблемної ситуації на уроці, правильна і раціональна організація видів самостійної роботи, пов’язаної з подоланням учнями певних труднощів і підведення підсумків виконання і об’єктивна оцінка роботи.
Для того, щоб самостійна робота була ефективною важливо дотримуватись взаємозв’язку різних видів самостійної роботи учнів на уроці та урізноманітнювати їх, повинен існувати взаємозв’язок класної і домашньої самостійної роботи. Потрібно організувати класну роботу так, щоб домашня самостійна робота була її органічним продовженням. Великою мірою робота учнів, хід уроку тісно зв’язані і залежать від якості самостійної роботи учнів удома. Мета домашньої роботи – міцне закріплення вивченого на уроці матеріалу, глибше його осмислення, дальший розвиток набутих учнями умінь і навичок самостійної роботи з текстом підручника, картками, ілюстраціями, схемами.
Домашня робота повинна носити творчий характер, будити думку школяра. Вчитель на уроці повинен максимально застосовувати прийоми стимуляції активного самостійного мислення, щоб творчий дух не залишав школяра і вдома, спонукав його до самостійності і активності.
Часто учень не засвоює той чи інший матеріал через невміння самостійно виконувати навчальні завдання, зокрема домашні. Дуже важливо навчити учня працювати з книжкою і в школі, і вдома, виробляти в нього звичку «копатися в книжках». Добре ілюстрований підручник дає можливість набагато краще організувати найрізноманітніші види роботи з ним, активізувати розумову діяльність учнів, розвивати в них активність, самостійність, творчу уяву. Основною умовою самостійної роботи учнів з ілюстраціями є вміле поєднання слова вчителя з текстом підручника і малюнком.
Щоб успішно керувати навчальним процесом, розвивати творчі здібності учнів, необхідно знати їх індивідуально-психологічні особливості, ставлення дітей до навчання, особливості їх знань, умінь і навичок, вольових якостей.
Значно підвищує ефективність самостійності роботи своєчасна її перевірка. Інколи швидко потрібно перевірити результати роботи. Тут стають у пригоді різні способи, скажімо, демонстрування школярами відповіді за допомогою сигнальних карток на уроках мови і математики, картки з цифрами і знаками. Це дає змогу своєчасно виявляти прогалини в знаннях і запобігати відставанню.
Так вчасно і повноцінно сформовані вміння та навички самостійної праці в початкових класах допомагають класоводові підтримувати інтерес до навчання. Завдяки цьому діти працюють активно, щоразу роблячи для себе невеликі, але важливі відкриття.
Список використаної літератури
1. Барщай Л.С. Індивідуалізація пізнавальної самостійності школярів. // Початкова школа, 1991. – № 12. – С. 18–20.
2. Бабанский Ю.К. Оптимизация учебно-воспитательного процесса. –М., 1982.
3. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія. – К., 1995.
4. Голант Е.Я Некоторые принципиальные вопросы развития самостоятельности школьников. – М., 1944 – С. 11-17.
5. Кашуба Л.І. Самостійна робота учнів на уроках читання в 4 (3) класі. – Тернопіль: Мальва – ОСО, 1999. – 104 с.
6. Кирилов Г.Д. Теорія і практика уроку в умовах розвиваючого навчання. – М.. 1980.
7. Кодібок Я.П. Підручник для початкової школи: теорія і практика. –Тернопіль: Підручники і посібники, 2004. – 288 с.
8. Коротаєв Б.І. Методи навчально-пізнавальної діяльності учнів. – К.. 1991.
9. Організація самостійної роботи учнів на уроках у малокомплектній школі. // Початкова школа. – 2004 – № 1. – С. 45-48.
10. Пачашинська М. Дидактичні матеріали з української мови (4 клас) –Тернопіль: Підручники і Посібники, 2004. – 95 с.
11. Загвязинский В.И. Учитель как исследователь. – М., 1980.
12. Есипов Б. П. Самостоятельная работа учащихся на уроках. – М., 1961.–С.15.
13. Казанский Н.Г., Назарова Т.С. Дидактика (начальные классы). – М.: Просвещение, 1978. – 223 с.
14. Лернер И.Я. Дидактические мотивации учения в школьном возрасте. – М., 1983.
15. Маркова А.К. Формирование мотивации учения в школьном возрасте. – М., 1983.
16. Підласий І.П. Як підготувати ефективний урок. – К., 1989.
17. Резнік А.Б. Самостійна учнів у школі. – К.: Знання, 1979. – 48 с.
18. Савченко О.Я. Дидактика початкової школи. – К.: Абрис, 1997. – 256с.
19. Ткаченко Л. Впровадження принципу індивідуалізації в навчально-виховному процесі початкової школи. // Початкова школа. – 2003. – № 11. –С. 13–15.
20. Федоренко І.Т. Формування самостійності учнів у навчально-виховній роботі школи. – К.: Радянська школа. – 1963.
21. Шепотько В. Психолого-педагогічні засади індивідуалізації навчання молодших школярів. // Рідна школа. – 2003. – № 12. – С. 21–33.
22. Пидкасистий П.И. Самостоятельная познавательная деятельность школьников в обучении. – М.: Педагогика, 1980. – 240 с.