не всякий іменник, що має форму однини, становить собою назву одного предмета (коріння, кіннота).
У процесі роботи над числом іменників учитель має сформувати уміння: 1) розрізняти іменники в однині і множині за значенням і закінченням; 2) утворювати форму множини від найбільш уживаних форм однини і навпаки; 3) правильно вживати числові форми іменників у мовленні.
Робота над вивченням числа іменників проходить у такій послідовності.
Спочатку вчитель організовує спостереження за словами, які називають один і кілька предметів, і порівняння цих слів. Пропонує, наприклад, такі слова: парта – парти, хлопець – хлопці, лінія – лінії, море – моря.
Учитель допомагає дітям з'ясувати, скільки предметів називають іменники першої колонки, а скільки – другої. Внаслідок узагальнення діти неодмінно зроблять висновок про те, що, коли іменник називає один предмет, він уживається в однині, а коли більше предметів – у множині.
Оскільки учні при визначенні числа звертають увагу лише на смисловий бік поняття (один–багато), слід зорієнтувати їх на врахування формального показника однини і множини – закінчення (книга – книги, ліс – ліси).
Визначаючи число іменників, учні повинні дотримуватися певної послідовності дій: 1) встановити, один чи більше предметів називає слово; 2) визначити закінчення іменників у множині. Це полегшує роботу вчителя над розширенням у дітей уявлення про число, зокрема, в іменників, які мають форму множини, але називають один предмет, або, маючи форму однини, називають сукупність предметів.
Як можливі варіанти організації спостереження за такими іменниками можна виконати будь-яку з наведених нижче вправ:
– учитель демонструє малюнок із зображенням одних окулярів і кількох і просить назвати, що зображено на малюнках. В учнів руйнується стереотип визначення числа за принципом один – багато, не допомагає їм у даному випадку і закінчення. Діти неодмінно приходять до висновку про існування в мові іменників, які вживаються тільки у формі множини, незалежно від того, яку кількість предметів вони позначають;
– учитель пропонує учням записати подані слова у два стовпчики «Однина» і «Множина». Серед слів, якими оперуватимуть діти (наприклад, вікно, море. вікна, моря), зустрінуться і слова типу ножиці, окуляри. Природно, що перед дітьми виникає проблемна ситуація: до якого стовпчика віднести останні іменники? Можна очікувати, що учні, враховуючи відомі їм критерії один – багато і закінчення, віднесуть ці іменники до множини. Класовод пропонує школярам утворити від цих іменників форми однини. Коли діти переконаються в неможливості такої операції, він приводить їх до висновку, що деякі іменники мають тільки форму множини, хоч і позначають один предмет.
Аналогічно учитель знайомить учнів і з тими іменниками, що мають тільки форму однини.
Збірні іменники типу каміння, коріння, в уявленні молодших школярів можуть асоціюватися з множиною. Тому слід дати дітям допоміжний орієнтир для множини – слова мої, вони. Користуючись цим орієнтиром, учні прийдуть до висновку, що слово коріння має форму однини – коріння (воно, моє), а слово корені (вони, мої), є формою множини від корінь (він, мій).
Граматичне поняття роду іменників формується в 2 класі переважно на основі використання пояснювально-ілюстративного методу. Опрацьовуючи тему «Рід іменників», учитель має показати дітям, що:
іменники бувають трьох родів: чоловічого, жіночого і середнього;
для того щоб визначити рід іменників, слід поставити їх у формі однини;
рід деяких іменників слід запамятати (собака – ч. р., путь – ж. р.).
У шкільній практиці традиційно розпізнавання роду іменників здійснюється підстановкою особових займенників–він, вона, воно чи присвійних–мій, моя, моє. Це має повідомити учитель дітям перед виконанням вправ на розрізнення роду.
Важливо під час формування поняття роду показати учням, що визначити рід іменників можна тільки тоді, коли вони вжиті в однині. З цією метою учитель може запропонувати дітям визначити рід іменників у такому, наприклад, реченні: До годівниці прилітають горобці і синиці. Учні переконуються, що відомий їм прийом визначення роду (підстановка слів він, вона. воно) до слів горобці і синиці не допомагає. Тоді учитель пропонує інший варіант речення: До годівниці прилетіли горобець і синиця. Так учні повинні дійти висновку, що визначити рід іменника можна тільки за формою однини.
Уже в 2 класі, на початковому етапі вивчення відмінювання іменників, діти, ще не знаючи відмінків, знайомляться з різними формами слова. Спостереження за зміною закінчень у словах у залежності від інших слів дає змогу учням усвідомити роль закінчення в мовленні.
Починати вивчення відмінювання іменників доцільно з аналізу записаного на дошці чи кодокарті тексту, в якому слово хліб уживається в усіх відмінках.
Учитель керує спостереженням учнів у ході такої, наприклад, бесіди:
Хліб – усьому голова,– так віддавна в народі казали, Не раз без хліба люди вмирали. Хлібові шану, як рідним батькам, віддавали, Пісню про хліб на весіллі й обжинках співали, З хлібом і сіллю гостей дорогих зустрічали, В хлібові силу й могутність народу вбачали.
– Прочитайте текст. Скажіть, яке слово повторюється в кожному реченні (Слово хліб.)
– На яке питання це слово відповідає? (Що ?) Що сказано про хліб у другому реченні? (Без хліба вмирали.)
– На яке питання відповідає це слово? (Без чого?)
– Випишіть форми слова хліб з першого й другого речення і скажіть, чим вони відрізняються? (У другому слові з'явилось закінчення -а.)
– Чому не можна, щоб у другому реченні слово хліб було вжите в одній і тій самій формі, що й у першому? (Не буде зв'язку між словами.)
Аналогічно проводиться робота з наступними реченнями. Після такої підготовчої роботи цілком логічним буде питання: для чого потрібна зміна закінчень в іменниках? (Для зв'язку з іншими словами.) Що відповідає кожній зміні закінчення? (Запитання до іменника.)
Зміна запитання, як правило, приводить до зміни закінчень у словах. Подальше усвідомлення цієї закономірності відбувається при роботі над деформованими текстами. Побудова речень із безсистемно поданих слів неодмінно змусить дітей поставити логічні запитання, а мовленнєвий досвід підкаже вибір правильної форми. Отже, ще до вивчення теми «Відмінки іменників» учні мають змогу зрозуміти взаємозв'язок питання і форми слова-відповіді.
Вивчення іменника в 2 класі сприяє розвиткові логічного мислення дітей, забезпечує розуміння функції цієї частини мови, усвідомлення ряду граматичних категорій.
II. РОЗВИТОК ТВОРЧИХ ЗАДАТКІВ УЧНІВ ПРИ ВИВЧЕННІ ІМЕННИКА
Пізнаючи великий і складний світ навколо себе, маленька людина прагне самоутвердитися в ньому, виявити себе як особистість.Один із найдоступніших і найпривабливіших шляхів до цього – творчість. А оскільки слово – одне із засобів творення, то дитина прагне до самовираження у літературній творчості. І якщо ці прагнення підтримати й розвивати, то молодший школяр не тільки збереже на все життя любов до рідного слова, здатність побачити, оцінити, емоційно пережити і розповісти іншим про те, що його схвилювало, а швидше і легше оволодіватиме програмовими шкільними предметами. Видатний педагог В. Сухомлинський говорив: “Дати дитині радість поетичного натхнення, пробудити в її серці живе джерело поетичної творчості – така ж важлива справа, як навчити писати і розв’язувати задачі.”
Творчість не приходить до дітей тільки з натхнення. Творчості треба вчити. Але не для того, щоб виростити юних поетів, а щоб благороднішим, добрішим, чуйнішим стало кожне дитяче серце.
На уроках української мови, зокрема при вивченні іменника у 2 класі, можемо сприяти розвитку дитячої творчості.
Почати слід з елементарно простих речей: роботи над скоромовками, чистотою мови, заученням лічилок, прислів’їв та приказок, цікавих, веселих, жартівливих віршиків.
Особливо зацікавлює учнів процес складання віршів. Дітям властиве відчуття мови, і тому доцільно розвивати ці навички з якомога молодшого віку.
На перших етапах цієї роботи можна пропонувати загадки-додаванки (коли дитина в риму вірша добирає слово-відгадку що є іменником:
Не дід, а сивий,
Не спить, а стелиться.
Вкриває землю й океан
А звуть його ... (туман)
Наступне, що можна запропонувати дітям, – це гра, яка називається “Схожі хвости”. Правила цієї гри потребують від дітей дібрати слова, схожі за своїм звучанням на ті, які їм подають, наприклад:
лисичка – сестричка, синичка;
кішка – мишка, книжка;
бичок – жучок, черв’ячок, павучок;
пір’їнка – хвоїнка.
Важливу роль для розвитку творчих задатків учнів відіграють різноманітні загадки.
Загадки здавна мали вагоме значення у духовному бутті народу, були тісно пов'язані з трудовою діяльністю людини, входили в обрядовість:
загадуючи й відгадуючи їх, люди прагнули впливати на природу і тваринний світ, підкоряти їх собі, проникати в їхні таємниці.
Алегорична мова використовувалась у військових і посольських переговорах. Знання загадок було необхідне не тільки простим трудівникам, а й вождям і правителям. Звичаї вимагали уміння складати і розгадувати алегорію. Отже, загадки розвивали кмітливість, вчили зіставляти факти, мислити поетичними образами.
Звичайно загадки загадувались старшими, які таким чином передавали молоді свій досвід, набуті знання, свій погляд на навколишнє життя. Пізніше вони набули тільки розважального значення.
У наш час загадка використовується з виховною метою, для розвитку в дітей кмітливості, уміння зіставляти, в звичайному бачити прекрасне, привабливе, гарне і таємниче.