Система роботи з розвитку мовлення в першокласників (стр. 7 из 15)

До вправ на вимову слів доцільно вводити загальновживані слова. Наприклад, для вироблення навички вимови твердого [ч] можна пропонувати слова типу: час, чайник, читанка, чистий, хочу, чужий, чесний, чемний. Для набуття правильної вимови сполучення звуків, що на письмі передаються буквою щ, припустимо використовувати слова на зразок: щавель, щука, щедрий, щит, щипці, щирий. Виробленню правильної вимови твердих губних сприятимуть вправи на проговорювання таких слів, як вишня, великий, веселий, питання, письмо, берег, береза, мило тощо.

У роботі над вимовою окремих слів можуть знадобитися загадки. Цінність їх використання, по-перше, в тому, що вони активізують увагу учнів до тексту, до слова, по-друге, в тому, що відгадками найчастіше є слова, які входять до активного словника молодших школярів. Так, опрацьовуючи вимову дзвінких у кінці слів, можна пропонувати учням загадки:

Старий дід мости помостив,

Прийшла весна — мости рознесла.

(Мороз і весна).

В теплий дощик він родився,

Парасолькою накрився,

Може б з лісу пострибав,

Якби другу ногу мав.

(Гриб).

Відгадки мороз і гриб стануть предметом практичного освоєння вимови дзвінкого в кінцевій позиції слова. Важливо не задовольнятись відповіддю на загадку, а простежити, чи всі учні вміють вимовляти ті звуки, яким присвячені вправи.

У набутті навичок вимови [

] знадобляться загадки такого типу, як:

Влітку сіренький, а взимку біленький.

(Заєць).

Довгі вуха має, швидко в ліс стрибає.

(Заєць).

На небі біліє, світить, а не гріє.

(Місяць).

Я ловлю комах, жучків,

Їм біленьких черв'ячків,

В теплий край я не літаю:

Під стріхою хату маю.

Цвірінь — сів я на хлівець,

А Звуть Мене ...

(Горобець).

Можливі й інші. Так, з таких описів, як:

Він вухатий,

білобокий,

косоокий

і вусатий.

Як же звіра

того звати?

або:

Я вухатий ваш дружок,

В мене сірий кожушок,

Куций хвостик, довгі вуса,

Я усіх-усіх боюся —

діти легко впізнають зайця. Завдання ж учителя — зосередити їхню увагу на вимові кінцевого [ц']. Для багаторазового повторення слова заєць доцільно запропонувати дітям скласти звукову модель, для цього розібрати слово фонетичне, потім скласти з цим словом речення.

Як вправи, загадки мають практичну цінність і в тому, що на їх тексті можна й навчати вимови звуків. У загадці: загородив дід хлівець для п 'яти овець (рукавичка) — вжито два слова з кінцевим м'яким пригопосним [ц'], над артикуляцією якого учням доведеться уважно попрацювати, адже в російській мові такого звука немає.

У роботі над вимовою ненаголошеного [о] правомірно використати загадки:

На дереві сидить. — Кар-кар, — кричить.

(Ворона).

Гавкає, кусає, а в дім не пускає.

(Собака).

Без рук, без фарби вікна розмальовує.

(Мороз).

Опрацьовуючи вимову кінцевого твердого [р], не завадить застосувати такий текст загадки:

Маю я короткий вік,

Бо живу всього лиш рік.

Худну я із кожним днем

І зовусь ... (Календарем).

Вимова окремих слів — важливий і необхідний методичний прийом, здатний забезпечити успіх у набутті навичок в артикулюванні звуків, яких російськомовні першокласники не знають, у набутті уміння вимовляти слово з узвичаєним в українській мові наголосом.

Однак не менше значення має і прийом освоєння артикуляційних навичок у процесі промовляння цілих речень, а в окремих випадках — їх запам'ятання та повторення. Для цього найкраще дібрати скоромовки, які можна застосовувати з різною метою.

Наприклад скоромовку:

Вгору жук по дубу ліз,

ІЦоб побачити весь ліс —

доцільно використати для розвитку уваги до кінцевих дзвінкого і глухого (ліз — ліс).

Інше завдання постане перед учнями, коли їм буде запропонована скоромовка:

У моєї кізки

Тоненькі кіски.

Кізочка мекоче,

Кісками тріпоче.

Учням доведеться запам'ятати вимову слів кізка і кіска, які розрізняються проговорюванням звукосполучень [зк] і [ск].

Для освоєння вимови звука [г] доречнимиможуть бути скоромовки:

На горі ґелґочуть гуси,

Під горою кущ горить.

Ґава ґаву запитала:

- Ти на Танок прилітала?

- Не літала я на Ґанок,

То й проґавила сніданок.

Набуттю навички вимовляти звук [ч] сприятимуть скоромовки і вірші:

Перчив, перчив, поки не переперчив.

Чубата чапля чваньковита

Через болото йде одна,

Чомусь з журавликом дружити

Не хоче чапелька чудна.

(Н.Забіла).

Щедрий дощик площу полоще.

(Г.Бойко).

Борщик у горщику, щавель у борщику,

А до борщу — ще й по лящу.

(Г.Бойко).

Щиглі в кущах пищали,

Щоранку сповіщали:

«В кущах вітрище свище,

Щипає морозище».

(Г. Бойко).

Практичну цінність в освоєнні вимовних норм української мови мають вправи на повторення з толосу вчителя (а в окремих випадках і заучування напам'ять) невеличких текстів, у словах яких є опрацьовуваний на уроці звук.

Нижче подаються зразки текстів, які рекомендується застосовувати під час вивчення окремих звуків —звука [ґ]:

В школі Петрик ловить Гаву,

Ловить Ґаву, бо роззява, —

Каже Ніночка мала

І сміється із Петра;

звука [р] у кінці слова:

Кольоровий наш Буквар —

Усім книгам господар;

Пекар Петро пік пироги;

Як закінчуєш слова,

р завжди твердий вживай;

Вчить читати нас буквар,

На воротах — воротар,

Все запише секретар,

Назве дати календар,

Лікар хворого лікує,

Пекар тістечко готує,

Слюсар зробить інвентар,

Вийде в поле плугатар.

(А.Свашенко)

звука [р] у кінці складу:

Сквери, вулиці і парки —

Все це наш любимий Харків;

звуків [ч] і [ч']:

Я печу, печу, печу

Діткам всім по калачу.

Зверху маком потрушу,

В піч гарячу посаджу.

Випікайтесь, калачі,

У натопленій печі!

Буду Васю, Олю, Нату

Калачами частувати.

(Г. Демченко);

Україна — це ліс та долини,

Це широкі квітучі поля,

Це маленька щаслива дитина

І найкраща матуся моя.

(Леся Мостицька, учениця);

Дощику, дощику,

Зварю тобі борщику

В зеленому горщику.

Горщик повернеться —

Дощик полинеться.

(Примовка);

звука [ц']:

Сьогодні малята копають грядки.

Уперше в житті вони садять квітки.

Від цього і радість у них на лиці,

І сонце вітає малих: — Молодці!

(М. Познанська);

Танці в альтанці.

Зацінькала синиця —

Цікава витівниця:

— Це горобці

В альтанці танцюють:

Вранці танці. Ой, гуць — гуці!

Штанці куці.

Куці штанці

У горобців.

(Г.Бойко);

ненаголошеного звука [о]:

— Де ти, киценько, була ?

— На току, аж край села.

— Що ти, кицю, там робила?

— Хвостом жито молотила.

— А, може, то був овес?

— Ні, овес молотив пес.

(Д.Павличко);

— Де ти, білочко, живеш ?

Що ти, білочко, гризеш?

— Я живу в ліску,

У дуплі, у соснячку.

Я гризу горішки,

І гриби, і шишки.

(Г.Демченко);

вимову дзвінких у кінці слів:

Випав сніг на поріг,

Кіт зліпив собі пиріг,

Поки смажив, поки пік,

Той пиріг водою стік!

(П.Воронько);

Босоніж стежка біжить

Левадою, в городи...

Як любо тут, як славно жить

Серед цієї вроди.

(Б.Коломієць);

Гарбуз — верхолаз.

Розкрутивши зелен-вус,

На паркан заліз гарбуз.

Репетує у саду:

— Ой, рятуйте, упаду!

(М.Дубов);

сполук звуків [ги], [ки], [хи]:

Рию, рию хвилями береги

І петляю змійкою крізь луги.

Кригою закутуюсь взимку я,

А на весну пливе знов течія.

(М.Дубов);

Два півники, два півники

Горох молотили,

Дві курочки-чубарочки

До млина носили.

(Народна пісня);

подовжених приголосних:

Качечка лопата

Замітала хату,

Качур жовтоносий

Сміттячко виносить.

(А.М'ястківський);

У темному лісі,

Якраз на узліссі,

Зібралися хлопці пограти в квача.

Тут хлопчика Митю

Івась догнав миттю

Й торкнувся легенько

Йому до плеча.

(А. Свашенко);

Вусате колосся

Росинок напилося.

(Г.Бойко).

На основі вироблення навичок вимовляти звуки можна і слід проводити орфографічні вправи, завдання яких — сприяти вивченню і закріпленню знань про орфограми.

Упродовж усього часу освоєння курсу української мови доцільно використовувати списування як один з видів письмових вправ. Як і на уроках грамоти, при вивченні фонетики й орфографії потрібно звертати увагу на осмислене, а не бездумне копіювання тексту. Тому перед тим, як учні починають списувати, вони мають поетапно ознайомитися із словами, які доведеться списувати, розглянути й пояснити «секрети» орфограм.

Дотримання вимог алгоритму під час списування сприяє закріпленню орфографічної пильності в учнів тепер уже на принципово новій основі: на основі вимови. Це означає, що текст читається за правилами орфоепії, а потім ведеться розмова про його відтворення за правилами орфографії. Звичайно, аналізові піддаються не всі слова тексту, а лише ті, над орфограмами яких вестиметься робота чи які становлять предмет повторення або закріплення.

В освоєнні орфографії корисними виявляються і такі завдання на списування, як:

1) з пропонованого списку слів виписати(можна за алфавітом) слова з виучуваними орфограмами;

2) з поданого тексту виписати слова з орфограмами, що вивчаються;

3) списати; замість крапок поставити пропущені букви (відповідні орфограми).

4) зі списку слів виписати окремо слова з наголосом на першому, другому і третьому складі;

5) списуючи речення, доповнити їх пропущеними словами, поданими в довідці (з виучуваними орфограмами);

6) з пропонованого переліку слів вибрати пари слів з першим (дзвінким чи глухим) приголосним звуком.