Зміст
Вступ
Розділ 1. Соціально педагогічна робота
1.1 Значення соціально-педагогічної роботи
1.2 Робота соціального педагога з різними соціальними групами
Розділ 2. Практична частина
2.1 Соціально-педагогічні технології роботи з різними соціальними групами
2.2 Реабілітаційні заклади нового типу та роль соціального педагога у них
Висновки
Список використаної літератури
Актуальність теми. Національно-духовне відродження нашої держави неможливе без переосмислення теорії та практики виховання як соціально особистісного феномена. Саме тому проблеми, пов’язані з особистісним становленням молодого покоління постійно перебувають у центрі науково-педагогічних досліджень.
Основне соціально-педагогічне положення можна сформулювати так: виховний процес виникає там і тоді, де і коли представники суспільства (батьки, педагоги) організовують цілеспрямоване задоволення всієї сукупності потреб вихованця, тому що виховання не зводиться до того чи iншого впливу вихователя, а тим паче обставин на психiку вихованця, а є цiлеспрямованим сприянням розвиткові його як суб'єкта через задоволення всебічних і актуальних потреб, формуванню соцiальної мiкросистеми, яку вихованець створює власною активнiстю i яка включає найрiзноманiтнiші елементи - соматичні, психiчні, предметні, соцiальні.
З цим положенням пов’язанi i з нього витiкають інші, а саме:
виховання відповідає своєму призначенню, протікає оптимально і злагоджено там, де вихователь стоїть на сторожі всебічних інтересів вихованця і має за мету суб'єктність його, а не об'єкти, якими вихованець володіє чи створює своєю працею;
виховний процес зберiгає свою соцiальну сутнiсть i свою природу тiльки доти, доки вихователь ставиться до вихованця як до суб’єкта;
для вихованця, як i для вихователя, сформованi фiзичнi i психiчнi новоутворення мають особистiсно розвиваюче значення тiльки у зв’язку з їх предметним i соцiальним змiстом у його (вихованця) iндивiдуальнiй соцiальнiй мiкросистемi;
для вихователя (i суспiльства) його виховнi зусилля матимуть значення тiльки в тому разi i в тiй мiрi, коли і в якiй мiрi вони значимi для вихованця;
в інших випадках виховання переходить у свою антитезу - виробництво, варіантом якого є і навчання;
розвиток вихованця визначається особливостями тiєї соцiально-педагогiчної системи, в якiй вiн здiйснюється i з матерiалу якого формується особистiсна мiкросистема вихованця: особливостями соцiальних зв’язків та формувань, предметного добробуту, включаючи речi та iдеї, генетичного i соматичного здоров’я iндивiдiв, їх духовного багатства, характеру дiяльностi вихованця як способу його буття в матерiальному свiтi.
Проблемам ціннісних орієнтацій особистості у процесі соціалізації достатньо уваги приділяють у працях І.Д. Бех, М.Й. Боришевський, І.С. Булах, В. Вичев, С. Шардлоу, І.А. Зязюн, М.І. Кравченко, А.В. Мудрик, О.М. Олексюк, В.О. Сухомлинський, Л.А. Філоненко та ін. Останнім часом до них все частіше звертаються як педагоги-теоретики (А.П. Аранов, О.В. Киричук та ін), так і педагоги-практики (А.Й. Капська, В.А. Караковський,М.О. Коберник, В.О. Сухомлинський та інші).
Питання діяльності соціального педагога в загальноосвітніх закладах вивчали вітчизняні дослідники О.В. Безпалько, В.Г. Бочарова, Т.Г. Веретенко, І.Д. Звєрєва, А.Й. Капська, Л.Г. Коваль, С.Р. Хлебік та ін.
Соціально-педагогічні аспекти виховання дітей дошкільного віку досліджували Т. Алєксєєнко, С. Болтівець, О. Кононко, Т. Поніманська та ін. Науковці розкривають зміст соціального виховання дошкільнят, наголошують на важливості співпраці з батьками, потребі у розширенні функцій дошкільного навчального закладу шляхом запровадження соціально-педагогічного патронату сімей, що виховують дітей дошкільного віку, в тому числі з вадами психічного розвитку, які з різних причин не відвідують ДНЗ. На думку дослідників, залучення соціального педагога дошкільного навчального закладу до соціально-педагогічного патронату допоможе охопити всіх дітей мікрорайону міст, селищ дошкільною освітою, сприятиме попередженню негативних проявів насильства над дітьми, своєчасної нейтралізації несприятливих наслідків руйнування сім'ї, організації різноманітних виховних заходів як у дошкільному навчальному закладі, так і в мікрорайоні. [14]
Предметом дослідження є соціально-педагогічні умови становлення самооцінки особистісних та моральних якостей. .
Метою дослідження стало теоретичне обґрунтування можливостей соціальних педагогів у становленні самооцінки особистісних та моральних якостей молоді, сприянні моральному самовдосконаленню майбутніх поколінь.
Методологічною і теоретичною основою дослідження виступають теорія про соціальну педагогіку та відомості щодо зрушень на рівні держави у питанні розвитку соціальної педагогіки.
Соціально-педагогічний рух активно розвивався у 20-30-і рр. У 60-і рр. з'явились працівники, спеціально орієнтовані на виховну діяльність у соціумі (організатор позакласної та позашкільної виховної роботи, працівники позашкільних установ, педагоги-організатори тощо).
На рубежі 70-80-х рр. суспільні потреби, досягнення практиків підняли задачі соціальної роботи на якісно новий рівень. У позашкільних установах, клубах за інтересами, різновікових загонах затверджувалась ідея цілеспрямованої соціально-педагогічної роботи з дітьми. У педагогічній науці багато дослідників звернулись до проблем соціальної педагогіки, намагались осмислити її кращий досвід. [20]
Мабуть, у відповідності з тими ж тенденціями в державнiй програмi "Освiта" серед стратегiчних цiлей освiти в Українськiй державi першою ціллю було проголошено "забезпечення прiоритетностi людини", а серед принципiв - "забезпечення можливостей для вiльного самоствердження i самовиявлення кожної особистостi". Уряд України на чолі з В. Ющенком назвав свою програму "Реформи заради добробуту". Якщо раніше ми могли б говорити, що це не має відношення до виховання, то сьогодні, в світлі соціально-педагогічних ідей, добробут людини виявляється серед цілей виховання так само, як і працьовитість.
Можна по-рiзному оцiнювати науковi дослiдження в цiй галузi. Але не можна не бачити великої уваги до неї з боку спецiалiстiв рiзних суспiльних наук. Тiльки за останні десятилiття указаним проблемам присвятили свої роботи фiлософи Мосоров А.М., Москвiна Р.Р., Мокроносов Г.В., Абишев К., Каржинська Р.С., Коган Л.Н., Минкявiчюс Я.В., Мисливченко А.Г., Головаха Є.I., Кемеров В. Є., Лобутян Я. А., Шубинський В.С., Суїменко Є.I., Мокляк М.М. та iн.; соцiологи Здравомислов А.Г. (1986), Iванчук Н.В. (1986), Миролюбова Л.Р. (1986), Ханiпов А.Т. (1987), Смирнов I.П. (1987), Савiн Ю.А. (1987), Суїменко Є.І., Тарасенко В.I. (1988), Бестужев-Лада I.В., Марченко Т.А., Нечаєв В.Я., Якуба О. А.; педагоги Амонашвілі Ш.О., Шаталов В.Ф. (1980, 1989), Бiтiнас В. (1984), Шемякiн Б.П. (1986), Фiлонов Г.Н. (1987), Плаксiй С.I. (1987), Наумова Н.Ф. (1987), Марченко Л.А. (1988), Нiсимчук А.С. (1988), Сапожнiкова Л.С. (1988), Поляков С.Д., Зязюн I.А., Киричук О. В.; психологи Новікова Л.І., Бех І.Д., Кононко О.Л., Проколiєнко Л.М., Кронiк А.А., Головаха Є.I., Фельдштейн Д.I., Петровський А.В. та ін.
Центри соцiологiчної i педагогiчної думки по питанню вектора виховання, при всiй їх розмаїтостi, сходяться в одному: бiльше гуманiзму, бiльше турботи про людину. Iдеї гуманiзацiї та гуманiтаризацiї народної освiти проходять через всi концепцiї навчання та виховання особистостi.
Практична педагогiка наполегливо шукає шляхiв втiлення iдей гуманiзацiї суспiльства в роботу школи. Шукає способiв звiльнення вихованця вiд одноманiтностi й заорганiзованостi навчальної дiяльностi, пiдвищення його соцiальної i виробничої активностi, суспiльної значимостi його дiяльностi. [12]
Видатний німецький педагог Г. Кершенштайнер (1855-1932) у своїй роботі "Громадянське виховання юнацтва" (1901) аналізує 6 груп закладів та організацій країни, що сприяють гуманному розвиткові народу, а саме:
різні організації шкільного характеру (школи, спец. школи, технічні, учнівські майстерні);
освітні організації не шкільного характеру (робітничі освітні спілки, спілки народної освіти, народні університети, спілки художніх ремесел, народні бібліотеки);
приватні і суспільні заходи щодо анімації народного дозвілля (майданчики для ігор, вечори народних розваг, виставки для художньої просвіти народу тощо);
приватні ініціативи для вдосконалення фізичного виховання (різноманітні спілки: гімнастичні, народного здоров'я, антиалкогольні тощо);
соціальні заклади виховного характеру (рятувальні комітети, притулки для учнів, для дівчат, санітарні та пожежні дружини тощо);
"публічні свята для збереження та заохочення відчуття національної солідарності". [16]
Досвiд показує, що вiдрив навчання вiд широкої i всебiчної суспiльної практики, вiдрив навчальних закладiв вiд виробництва i суспiльно-полiтичного життя, вiд творчої дiяльностi в областi матерiальної та духовної культури деформує особистiсть, веде до її однобічностi, а, отже, деперсоналiзацiї, незважаючи на декларування найвищих iдеалiв виховання. Часткова особистiсть не може iснувати як суб’єкт життєдiяльностi. [12]
Назріла необхідність заснувати інститут соціальних педагогів - фахівців з виховної та соціальної роботи з дітьми та їхніми батьками, дорослим населенням у сімейно-побутовому середовищі, з підлітковими, молодіжними групами і об'єднаннями. У даний час у вищих й середніх спеціальному навчальному закладах уведені спеціальності "Соціальна педагогіка" та "Соціальна робота". [20]
Під соціальною роботою мають на увазі всю сукупність різних видів діяльності у сфері соціальних служб та соціальних професій. При цьому, виходять з міркування, що і безпритульні, і діти, і молодь, яка живе у бідності, потребують не лише матеріальної, але й педагогічної підтримки.
Соціальна і соціально-педагогічна робота представляє собою особистісну службу допомоги людям і направлена на вирішення всієї сукупності проблем в контексті "особистості і навколишнього середовища", де в епіцентрі завжди повинна стояти людина і зусилля соціальних працівників/педагогів повинні бути спрямовані на вирішення її проблем. Поряд із допомогою людині в періоди особистісного і соціального неблагополуччя соціально-педагогічна допомога передбачає захист її прав, інтересів, людської гідності і права на гідне життя.