Такий спосiб дає можливiсть школярам запам’ятовувати i вiдтворювати значно бiльший обсяг iнформацiї нiж ранiше. В процесi запам’ятовування учнi можуть використовувати як реальнi мiсця, предмети власного будинку так i уявнi їх образи.
Таким чином, знову можна наголосити на тому, що вчитель має подбати про те, щоб учнi чiтко зрозумiли, що змiст тексту має бути в асоцiативному зв’язку з уявним образом предмета чи певного мiсця. Ефективнiсть використання методу буде помiтна тодi, коли учнi зможуть легко пригадувати iнформацiю уявляючи лише звичайнi предмети своєї кiмнати.
Цей метод дає можливiсть розмiстити ефективнiше бiльшу кiлькiсть iнформацiї в довготривалiй пам’ятi, причому зберiгаючи послiдовнiсть цiєї iнформацiї.
В процесі своєї роботи ми часто пропонували учням навмисне залишати уявнi слiди iнформацiї на стiнах класу, власної оселi, добре знайомої мiсцевостi тощо, заповнюючи цю уявну дiю елементами фантазiї.
Оскiльки учням, доводиться запам’ятовувати чимало цифр, то ми, на основi вивченого досвiду науковцiв, пропонуємо легке фіксування їх в пам’ятi також за цим цiкавим методом.
Отже, при запам'ятовуванні чисел можна подати учням зразок такого запам’ятовування, тобто представити можливий варiант уявлень та фантазувань. Вчителi можуть пропонувати такий спосiб запам’ятовування завжди, при необхiдностi запам’ятати велику кiлькiсть дат, чисел i т.д. Наприклад, учням потрiбно запам’ятати числа – 3, 14, 15, 92, 38. Таким чином пропонуємо уявити власну оселю i наявнiсть в ній вiдерця синьої фарби. Кожен уявно бере великий пензель i цiєю фарбою на власних дверях малює велику трiйку.
Змiнюємо фарбу на червону та широким пензлем поруч на стiнi намалюємо число чотирнадцять.
А от нове число п’ятнадцять нашкрябаємо великим цвяхом поруч (звичайно, стiну таким чином нiвечити не треба – це уявна дiя). Потiм фарбою на пiдлозi зобразимо число дев’яносто два.
При цьом потрібно наголошувати, що уявно пересуватись по кiмнатi потрiбно у певному напрямку.
Далi брали посудину з цукром i розсипати його тонким шаром на пiдлогу, а потiм пальцем по цукру написати тридцять вiсiм.
Після цього вiдтворення запропонувати уявно пройтись цим маршрутом i побачити написанi цифри. Звичайно з першого разу не всiм вдасться вiдтворити усi цифри, але надалi учнi будуть робити таких вправ побiльше i проявляти максимум власної уяви та вигадливості.
Процес запам’ятовування при активiзованій уяві є дуже ефективним, оскiльки при цьому iнформацiя легше, надiйнiше i в бiльшiй кiлькостi закрiплюється, так як вона пов’язується мiж собою асоцiативними зв’язками. Кожне слово має опору – образ, який в свою чергу викликає в уявi наступни i т.д. На такiй основi учнi зможуть краще запам’ятовувати тексти. Яскравi уявлення подiй допоможуть їм не тiльки краще запам’ятати їх, але й вiдтворити. Звичайно, бiльшiсть учнiв цього вiку одразу будуть зосереджуватись на словесно-логiчному сприйняттi змiсту, але вони не повиннi нехтувати використанням уявного прийняття того, що вивчають. Таке поєднання даєть лише мiцнiшi слiди в їхнiй пам’ятi.
Розвиток уваги в молодшій школі.
Під час організації учбової діяльності задля запобігання неуважності необхідно враховувати особливості усіх видів та властивостей уваги молодших школярів. Найбільш поширена причина нестійкості уваги дітей - їх недостатня розумова активність. Якщо учень пасивно слухає товаришів або тривалі пояснення вчителя, стійкість його уваги швидко спадає, він легко відвертає свою увагу. Коли ж діти в класі зайняті цікавою справою, коли в процесі роботи треба не тільки слухати, а й розв’язувати якісь задачі, якщо вони на уроці активно спостерігають і виконують практичні дії з навчальним матеріалом, то їх увага дістає величезну підтримку. Лічачи палички і складаючи візерунки, конструюючи моделі, малюючи ілюстрації до прослуханого оповідання, порівнюючи закінчення іменників у різних відмінках, знаходячи спільні і відмінні ознаки в трикутниках різного виду, дитина думає. Її розумова активність, підтримувана практичними діями, є основою стійкої уваги [9, 18].
Неуважність, звичайно, найчастіше характерна для маленьких дітей, ніж для старших. Проте це зовсім не означає, що нестійкість уваги є такою віковою особливістю, яка визначає безумовну неможливість тривалого зосередження молодших школярів: 6-8-річні діти можуть довго слухати цікаве оповідання, тривалий час конструювати модель. Досвід експериментального навчання в молодших класах показує, що навіть діти 1 класу здатні до сильної, тобто концентрованої і стійкої уваги протягом усього уроку. Але для цього з метою запобігання неуважності треба додержуватись певних умов організації навчальної діяльності дітей:
- добрий темп уроку;
- чіткість і стислість пояснень;
- максимальна опора на активну мислительну діяльність дітей;
- бережливе ставлення вчителя до уваги дітей;
- різноманітність форм і видів роботи, підпорядкованих основному завданню і темі уроку;
- залучення до учбової діяльності всіх учнів під час виконання не тільки письмових завдань, а й звичайних усних вправ;
- використання для першокласників деяких спеціальних вправ та дидактичних ігор на спостережливість [9, 42-43].
Основними чинниками, що породжують неуважність в учнів початкових класів, можемо виокремити наступні:
- неправильна структура організації учбової діяльності (об’єкти, які сприймаються, не об’єднані, що утруднює їх сприйняття);
- недосконала організація навчального заняття (відсутній чіткий початок і чітке закінчення уроку; не створені необхідні умови для роботи і т. ін.);
- не оптимальний темп ведення навчального заняття (за надмірно швидкого темпу роботи можуть з’являтися помилки, за повільного - робота не захоплює дитину);
- не завжди послідовні і несистематичні вимоги учителя;
- відсутня зміна видів діяльності (слухове зосередження не змінюється зоровим чи моторним) у процесі учбової діяльності; постійна підтримка уваги за допомогою вольових зусиль пов'язана з великою напругою і дуже стомлює школяра;
- учитель не враховує вікових та індивідуальних особливостей уваги дитини [10, 18-20].
Дбаючи про високий рівень знань учнів, кожен учитель намагається використовувати різноманітні інноваційні форми та методи роботи. Та й хоча ми робимо певні кроки в окремих аспектах педагогічної діяльності - шукаємо нові підходи, хочемо щось змінити на краще; чекаємо позитивного результату, намагаємося досягти успіху у школярів щодо опанування основ наук - без розвитку уваги та виховання уважності учнів досягти хороших результатів дуже складно.
2.3 Прийоми розвитку мовлення та уяви
Завдання удосконалення й розвитку українського мовлення повинні стати предметом спеціальної уваги не лише на заняттях з розвитку мовлення, а й на інших - ознайомлення з навколишнім, художньої праці, математики. Тому, плануючи свою роботу, вчитель повинен кросворди, ребуси, т. д. , що сприяють збагаченню словникового запасу дітей, а значить розвивають мовлення. У період навчання грамоти розвиток мовлення ґрунтується на навчальному матеріалі “ Букваря “ та “ Прописів “. В них закладено багато ілюстративного матеріалу до казок та оповідань, предметних малюнків, завдань на розвиток логічного мислення. Все це сприяє формуванню у дітей уміння послідовно виражати свою думку.
При роботі з навчання грамоти можна використовувати такі завдання, що сприяють розвитку мовлення та уяви дітей :
- скласти речення за поданою схемою і малюнком;
- розподіл предметів на групи;
- інсценізації уривків з казок;
- роздуми над прослуханими творами;
- скласти казку за серією ілюстрацій;
- відтворити ситуації типу „У магазині “, т. д.;
- відгадування загадок;
- ігри типу “Ми - ввічливі діти “;
- характеристики казкових героїв;
З перших днів перебування дитини в школі перед нею стоїть завдання навчитися висловлювати свої думки правильно, послідовно, точно і виразно. Тому навчальними ситуаціями слід спонукати учнів до безпосередніх висловлювань (створення власних текстів), заохочувати до складання казок, віршів, придумування своїх фіналів до казок і оповідань .А оскільки у дітей різний мовленєвий розвиток, то ініціатором і творчим лідером стає саме вчитель .
Нетрадиційними методами розвитку мовлення й уяви, які були використані серед дітей досліджуваної групи недільної школи церкви «Християнське життя», є метод асоціативного куща і сенкант.
Асоціативний кущ – посередині аркуша паперу пишемо будь-яке слово або фразу; записуємо слова та фрази, які спадають на думку з обраної теми; знаходимо зв’язки між словами; пишемо невеличкий твір з обраних п’яти слів.
Сенкант – це вірш, що складається з п’яти рядків.
перший рядок – слово, яке позначає тему (іменник)
другий рядок – опис теми з двох слів (2 прикметники)
третій рядок – виражає дію (3 дієслова)
четвертий рядок – фраза з 4-х слів, виражає ставлення до теми
п’ятий рядок – одне слово синонім, передає сутність теми. [11, 52-55]
(Див. додатки 10-11).
Вже з добукварного періоду починається робота по формуванню навичок усного переказу. Діти вчаться працювати над різними типами переказів : детальний, вибірковий, стислий, творчий . Кожен з цих видів переказу має свою дидактичну мету, яка і визначає методику . Але в усіх випадках головним є навчання школярів зв¢язному мовленню. Основними завданнями усного переказу є : активне і цілеспрямоване збагачення та удосконалення мовлення учнів; безпосередня підготовка до складання учнями власних текстів; розвиток логічного мислення; розширення кругозору учнів. Для переказу рекомендується використовувати матеріал, який учні бачили по телебаченню, чули від дорослих, прочитали в книжці чи журналі .
Висновки
При виконанні курсової роботи, була поставлена мета виявити особливості розвитку пізнавальних процесів молодших школярів, визначити їх роль в засвоєнні знань дітьми молодшого шкільного віку. До цієї теми зверталися багато видатних психологів, таких як Заброцький М., Виготський Л., Барташнікова І., Жане П., Аверин В. та інші.