Проте будь-яке, навіть найбільш розвинуте, мислення завжди зберігає зв'язок з чуттєвим пізнання, тобто з відчуттями, сприйманнями і уявленнями. Через відчуття і сприймання мислення безпосередньо зв'язане з зовнішнім світом і є його відображення.
Та чуттєва картина світу, яку щоденно дають наші відчуття і сприймання, необхідна, але недостатня для його глибокого, всебічного пізнання. В цій чуттєвій картині, яка безпосередньо спостерігається нами в дійсності, майже не розчленовані складні взаємодії різних предметів, подій, явищ і т.п., їх причин і наслідків, взаємо переходів один в одного. Оскільки в межах тільки чуттєвого пізнання неможливо до кінця розчленувати такий загальний, сумарний безпосередній ефект взаємодії суб'єкта з об'єктом, який пізнається, необхідний перехід від відчуттів і сприймань до мислення. В процесі мислення відбувається дальше, глибше пізнання зовнішнього світу, що відображається на навчально - пізнавальної активності [48, с 322 - 324].
Таким чином, мислення починається там, де виявляється вже недостатнім або навіть безсильним чуттєве пізнання. Мислення продовжує і розвиває пізнавальну роботу відчуттів, сприймань і уявлень, виходячи далеко за їх межі. За рахунок цього проявляється вищий рівень навчально-пізнавальної активності - творчий рівень.
Людське мислення - в яких би формах воно не відбувалося - неможливе без мовлення. Будь-яка думка виникає і розвивається в нерозривному зв'язку з мовою. Чим глибше і ґрунтовніше продумана та чи інша думка, тим чіткіше і ясніше вона виражається в словах, в усній та писемній мові. І навпаки, чим більше удосконалюється, відшліфовується словесне формулювання якоїсь думки, тим чіткішою і зрозумілішою стає сама думка. Формулюючи свої роздуми вголос для інших, людина водночас формулює їх і для себе. Таке формулювання, закріплення і фіксація думки в словах означає членування думки, допомагає затримувати увагу на різних моментах і частинах своєї думки і сприяє глибшому розумінню. Дякуючи цьому, стає можливим розгорнуте, послідовне, систематичне судження, тобто чітке і правильне зіставлення один з одним усіх основних думок, що виникли в процесі мислення. Велику роль у цьому процесі може мати і так звана внутрішня мова: розв'язуючи задачу, людина міркує не вголос, а про себе, якби розмовляючи з собою. Таким чином, людське мислення нерозривно зв'язане з мовленням [45].
Наступною внутрішньою умовою становлення і розвитку навчально-пізнавальної активності є мотивація на навчально-пізнавальну діяльність. Діяльність зумовлена потребами особистості. Якщо нема потреби, нема і діяльності.
Проте потреба - це тільки передумова діяльності, готовність до діяльності, але сама по собі вона ще не надає діяльності певної спрямованості.Остання викликається предметом, що відповідає потребам, тобто мотивом. Особливою рисою мотиву є така його характеристика, як усвідомленість. Спонукання може бути усвідомленим і неусвідомленим. Мотиви ж - це усвідомлені спонукання, які є властивістю особистості. Наступною важливою характеристикою мотиву (крім предметності і усвідомленості), яка допомагає зрозуміти, яким чином процеси мотивації здійснюють регуляцію діяльності, є захопленість. Саме ця властивість мотиву пояснює, чому потреба із різноманітності оточуючих нас предметів «вибирає саме той, а не інший».
Джерело бажання вчитися - в самому характері дитячої розумової праці, в емоційному забарвленні думки, в інтелектуальних переживаннях. Найбільш прийнятими засобами постійно підтримувати бажання вчитися є система навчальних занять, яка виховує звичку до самостійного мислення. Будь-яка діяльність протікає більш ефективно і дає більш якісні результати, якщо в особистості є сильні, яскраві мотиви, які викликають бажання діяти з повною віддачею сил, долати труднощі, настирливо просуватися до накресленої мети. Все це має пряме відношення до навчальної діяльності, яка протікає більш успішно, якщо в учнів сформоване позитивне ставлення до учіння, пізнавальний інтерес, потреба в знаннях, уміннях, навичках, якщо в них виховане почуття обов'язку, відповідальності, інші мотиви учіння, які спонукають до навчально-пізнавальної діяльності.
Мотиви взагалі здійснюються залежно від соціальних установок особи, які в свою чергу визначаються соціально-політичним, економічним, духовним станом суспільства. Надто дійовим фактором, який сприяє формуванню в учнів потреби в учінні і спонукає їх навчально-пізнавальну активність, є особистість учителя, його ерудиція і майстерність викладання. Коли вчитель досконало і глибоко володіє наукою, в процесі навчання оперує цікавими деталями і фактами, він вражає учнів своїм кругозором, захоплює їх своєю освіченістю. В цьому випадку спрацьовує механізм наслідування і в учнів виникає внутрішнє прагнення до учіння. Повага до вчителя сприяє зміцненню в учнів почуття власної гідності, появі доброзичливості до вчителя, що звичайно, спонукається його предметом. Вимогливість такого вчителя дозволяє переживати недоліки в своєму навчанні і поведінці (внутрішня суперечність) і викликає прагнення до їх подолання. Якщо ж між учителем і учнем складаються негативні відносини, ценадто негативне позначається на пізнавальній діяльності останнього. Професор М.Єфремов відзначає, що в подібних випадках зразу ж вступає в силу закон гальмування навчальної активності. Іноді внутрішніми мотивами навчально-пізнавальної активності виступають почуття обов'язку, відповідальності перед батьками. Коли між дітьми і батьками складаються добрі стосунки і діти бачать чесну, сумлінну працю батьків, якими вони гордяться і яких поважають, у них виникає почуття гордості, прагнення не підвести їх, не осоромитись перед ними, виправдати їх довір'я або реабілітувати себе в їхніх очах.
Ми охарактеризували внутрішні психолого-педагогічні умови становлення і розвитку навчально-пізнавальної активності, які виникають у залежності від зовнішніх умов і які виступають її стимулами.
В дослідженнях Г.Щукіної стимули навчальної діяльності,в залежності від джерела виникнення, класифікуються таким чином:
1. Стимули, джерелом яких є процес діяльності (проблемність, практичні роботі, різні форми самостійної роботи).
2. Стимули, джерелом яких є зміст діяльності (новизна матеріалу, ступінь складності змісту, його практичне значення).
3. Стимули, джерелом яких є стосунки між учителем і учнем[71, с 122- 184].
На основі аналізу психолого-педагогічної літератури із теми дослідження нами визначено 4 групи стимулів.
1. Формування мотивів навчально-пізнавальної діяльності.
2. Зміст навчального матеріалу.
3. Організація навчальної діяльності.
4. Характер міжособистісного спілкування в контактному первинному колективі.
Формування мотивів навчально-пізнавальної діяльності - це створення в школі умов для прояву внутрішніх спонукань (мотивів, цілей, емоцій) до пізнання нового, усвідомлення їх учнем і дальшого саморозвитку ним своєї мотиваційної сфери. Вчитель при цьому не займає позицію холоднокровного спостерігача за тим, як стихійно розвивається і складається мотиваційна сфера учнів, а стимулює її розвиток системою продуманих прийомів [36].
Загальний шлях формування мотивації учіння полягає в тому, щоб сприяти перетворенню наявних в учня, що починає вчитися, широких спонукань в зрілу мотиваційну сферу зі стійкою структурою, тобто з домінуванням і перевагою окремих мотивів і вибірковістю, що створює індивідуальність особистості [36, с 56].
Аналіз психолого-педагогічної літератури дає можливість встановити, що формування позитивних мотивів навчально-пізнавальної діяльності сприяють захопленість викладанням, досліди, парадоксальні факти, незвичайна форма подачі матеріалу, що викликає здивування в учнів, емоційність мови вчителя; пізнавальні ігри, ситуації суперечки і дискусії, аналіз життєвих ситуацій, розв'язання суспільного і особистого значення учіння і використання набутих у школі знань у майбутньому житті.
Використовуючи різні прийоми формування мотивації учіння, вчителю треба пам'ятати, що зовнішні, навіть сприятливі, умови роблять вплив на мотивацію учіння не безпосередньо, а тільки через призму внутрішнього ставлення до них самого учня. Тому треба передбачати систему засобів (ситуацій, завдань, вправ), спрямованих на формування окремих аспектів цієї внутрішньої позиції учня, його відкритого, активного, стійкого і усвідомленого ставлення до дій вчителя.
Робота вчителя прямо спрямована на зміцнення та розвиток мотиваційної сфери і включає в себе такі види впливів:
- актуалізація уже закладених в учня раніше позитивних мотиваційних установок, які треба не руйнувати, а зміцнити і підтримати;
- створення умов для прояву нових мотиваційних установок (нових мотивів, цілей) і появу у школярів нових якостей (стійкості, усвідомленості, дійовості і ін.);
- корекція дефектних мотиваційних установок, зміна внутрішнього ставлення дитини як до наявного рівня своїх можливостей, так і до перспективи їх розвитку [36, с 56].
Таким чином, формування мотивів навчально-пізнавальної активності включає кілька блоків. роботу з мотивами, ціляли, емоціями, навчально-пізнавальною діяльністю. Всередині кожного з блоків проводиться робота по актуалізації і корекції попередніх мотивів, стимуляції нових мотивів і появі у них нових якостей.
Перейдемо до розгляду іншого стимулу навчально-пізнавальної активності
- змісту навчального матеріалу.Навчання стимулює навчально-пізнавальну активність школярів перш за все своїм змістом. Він по-різному засвоюється учнями і впливає на їхній розвиток в залежності від методу навчання, що визначає спосіб і характер їх взаємодій з навчальним матеріалом. Зміст навчання передбачає розвиток творчого мислення, пізнавальної потреби, інтересу до пошуку шляхів пізнання, допитливості, уміння аналізувати, узагальнювати, виділяти головне, самостійно робити висновки, спостерігати, порівнювати, що закладено в основу розвитку пізнавальної активності, яка сприяє формуванню в учнів загально пізнавальних інтересів взагалі. Поряд з теоретичними знаннями в зміст навчального матеріалу входять уміння і навички, які вимагають від учнів пізнавальної діяльності, репродуктивної, творчої, логічного планування і т.д.