4. Після завершення роботи домашніх груп учні розійшлися по своїх кольорових“ групах, де вони стали експертами з окремої теми ( своєї частини інформації). Наприклад, всі “червоні“ зібралися біля дошки, а всі “сині“ – у холі. В кожній групі був представник з кожної домашньої групи.
5. Кожна експертна група вислухала всіх представників домашніх груп і проаналізувала матеріал в цілому, провела його експертні оцінку за визначений час. Після завершення роботи учням було запропоновано повернутись “додому“. Кожен учень поділився інформацією, отриманою в експертній групі з членами своєї “домашньої“ групи. Наприклад, всі учні під номером 1 зустрілись перед класом. В “домашніх“ групах було по одній особі з експертних груп. Учні донесли інформацію якісно і в повному обсязі за визначений учителем час. (Див. додаток 3).
Симуляції або імітаційні ігри
Імітаціями називають процедури з виконанням певних простих відомих дій, які відтворюють будь-які явища навколишньої дійсності. Учасники імітації реагують на конкретну ситуацію в рамках заданої програми, чітко виконуючи інструкцію. Під час імітації учні отримали чіткі поопераційні інструкції. Учні виконували дії індивідуально. На закінчення певного виду діяльності всі учні отримали подібний результат, але він різнився залежно від індивідуальних особливостей учня. Імітаційна гра позитивно вплинула на розвиток уяви та навички критичного мислення, посприяла застосуванню на практиці вміння вирішувати проблеми.
Організація роботи:
1. Було обрано явище, тему для імітації.
2. Сплановано все, що необхідно для імітації, продумано участь у ній всього класу.
3. Надано учням достатньо інформації, щоб вони могли впевнено виконувати всі процедури.
4. Перед імітацією було зроблено короткий вступ.
5. Заздалегідь продумано запитання для підбиття підсумків. (Див. додаток ).
Складніші імітаційні ігри називаються симуляціями. Це – створені вчителем ситуації, під час яких учні копіюють у прощеному вигляді процедури, пов'язані з діяльність суспільних інститутів, які існують у справжньому житті. Готуючи учнів до симуляції, вчитель має не тільки розподілити ролі, а й з'ясувати з кожним виконавцем послідовність його дій та висловлювань.(Див. додаток 4)
Рольова гра
Імітує реальність призначенням ролей учасникам і наданням їм можливості діяти, наче насправді. Кожна особа в рольовій грі має чітко знати зміст її ролі та мету рольової гри взагалі.
Мета рольової гри – визначити ставлення до конкретної життєвої ситуації, набути досвіду шляхом гри, допомогти навчитися через досвід та почуття. Рольова гра була використана для отримання конкретних навичок, вмінь і знань. Розігрування конкретної життєвої ситуації за ролями допомогло учням виробити власне ставлення до неї, набути досвіду шляхом гри, сприяти розвитку уяви і навичок критичного мислення, вихованню спроможності знаходити і розглядати можливості дій, співчувати іншим.
У ході рольової гри учасники “розігрували у ролях“ визначену ситуацію. Рольова гра потребувала початкові вправи, була простою з наступними ускладненнями. Учні розігрували свою роль, моделюючи свою реальну поведінку, якщо це була ситуація. в яких вони вже побували.
Організація роботи:
1. Сформульовано проблему, яку ілюструє рольова гра.
2. Спільно з учнями визначено кількісний склад учасників а також продумано, як доцільніше працювати над грою. Нерішучих учнів заохочували до співучасті.
3. Учням надано достатньо інформації, щоб вони переконливо виконували свої ролі.
4. Продумано сам сценарій рольової гри, який може бути складений у вигляді:
а) розповіді, під час якої ведучий розкриває суть справи, а решта учнів озвучують її, розкриваючи зміст через ролі своїх персонажів.
б) інсценізації, під час якої герої діють частково спонтанно, але відтворюють основну ідею.
Було забезпечено активну участь всього класу в проведенні вправи. Наприкінці ретельно обговорили міркування учнів з приводу вправи. Вправи проводились в обстановці довіри, щоб учні не почувались та розуміли, що реагувати можна по-різному. Практика допомогла учням почувати себе впевненіше при проведенні таких вправ.
Відповідаючи на певні запитання і обговорюючи ситуацію, діти поступово вийшли з ролей. (Див.додаток 5)
Дискусія
Дискусіяє важливим засобом пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання. Вона значною мірою сприяє розвитку критичного мислення, дає можливість визначити власну позицію, формує навички відстоювати свою думку, поглиблює знання з обговорюваної проблеми і все це повністю відповідає завданням сучасної школи. Дискусія – це широке публічне обговорення якогось спірного питання. Є такі види дискусій: дискусія в стилі телевізійного ток-шоу та оцінювальна дискусія.
При плануванні дискусії враховувалось кілька важливих моментів: час, необхідний для проведення дискусії, його узгодженість з іншими видами роботи під час навчального заняття, місце, яке має давати можливість здійснювати всі необхідні пересування учнів і створювати оптимальні умови для обговорення учнями проблеми і стеження за її перебігом решти учнів, матеріали, необхідні для роботи учнів. Протягом усієї роботи груп в полі зору трималось три основних моменти: мета, від якої не слід відхилятися, час, якого слід дотримуватись, щоб досягнути мети, підсумки, щоб не втратити сенс самої дискусії. В основній вступній частині було створено емоційний та інтелектуальний настрій дискусії.
Організація роботи. 1.Обрано тему для дискусії. Вона була сформульована проблемно, щоб підходи до її висвітлення були різновекторними.
2. Дуже важливим елементом дискусії є план. Він був запропонований учасникам заздалегідь.
3. Було підготовано матеріал, який учні повинні були прочитати вдома. У ньому було викладено всі точки зору.
4. Складено список запитань, які допомагають привертати увагу до проблеми.
5. Було створено атмосферу довіри, щоб дискусія була відвертою.
Як і чим зацікавити учнів різного віку, щоб предмет був для них цікавим, потрібним, таким, коли на урок хочеться йти, а з уроку – ні. Напевно, найважливіше – створювати такі ситуації на уроці, щоб учні були постійно в пошуку і знаходили відповіді на різні питання.
Гуманізація й диференціація шкільної освіти вимагає пошуків нових підходів не лише до змісту, форм і методів навчання, а й до учіння – активної пізнавальної діяльності школярів у процесі навчання.
З-поміж найбільш ефективних і цікавих для учнів форм організації і проведення занять можна назвати різноманітні тренінги, моделюючі заняття, практичні заняття з навчання діагностики рівнів інтелектуального та морального розвитку учнів, виконання вправ, характерних для шкільного навчально- виховного процесу, конкурси педагогічної майстерності, ділові, рольові ігри, дискусії різних видів.
При цьому я спиралась на наявні у сучасній педагогічній літературі рекомендації, зокрема про те, що основний сенс сучасної навчальної діяльності повинен полягати у підвищенні пізнавальної активності учнів, стимуляції інтересу до навчальних занять; розвитку ініціативи і творчості потенціалу особистості учня;вона також повинна допомогти створити у вчителів установку на творчу професійну діяльність, на постійний пошук.
Добра поінформованість вчителів про новації є передумовою схильності до творчості.
Задоволення професією і своїм місцем роботи збільшує позитивне відношення до новацій.
Застосування новацій в навчальній технології стимулює вчителя застосовувати відповідні новації в організації і методиці навчальної роботи.
Інноваційні процеси визначають динаміку прогресивного розвитку освіти і виховання
І найістотніший висновок – учні більше цінять вчителів які застосовують новації, на таких уроках вони більш активні, творчість вчителя збуджує в них бажання випробовувати й власні сили в творчій діяльності.
ЛІТЕРАТУРА
1. Артемчук Г. Про сучасні підходи до вивчення та викладання іноземних мов. Рідна школа.-2003. - № 9. с.15-16.
2. Бабанов К.О. Інноваційні системи, технології та моделі навчання історії в школі. Монографія. –Запоріжжя: Просвіта. 2000. – 260с.
3. Богданова І.М. Професійна підготовка майбутніх вчителів на основі застосування інноваційних технологій. Автореферат дисертації на здобуття наук. ступенядоктора пед. наук. – К.: Либідь. 1998. -22с.
4. Буркова Л. Гіпотетична побудова моделі адаптивної експертної системи освітніх інновацій. Рідна школа.- №9. с. 10-12.
5. Гавриш І. В. Інноваційні процеси – невід'ємна ознака освітнього українського сьогодення. Теорія і практика упр. соц. системи: психологія. педагогіка, соціологія. - 2—1.- № 1 .- с. 66-71.
6. Гуманкова О.П. Заглиблюючись у світ науки. // Іноземні мови в навчальних закладах. 2003. -№1. с. 100-103.
7. Дьяченко В.К. Новая дидактика. М.: Пед..... России. 2002. -227с.
8. Кравченко Г. Ю. Інноваційний процес у сучасній школі. Засоби навчальної та науково-дослідної роботи: Зб. наук. пр. / Харків. держ. пед. ін-т ім. Г. С. Сковороди. За заг. ред. В. І. Євдокимова, О. М. Микитюка. – Харків, 2002. – Вип. 17. – с. 18-21.
9. Ксензова Г.Ю. Перспективные школьные технологии. -М.: 2001. -76с.
10. Махмутов М.И. Современный урок. –М. 1984.
11. Мельникова С.И., Яворская Л.Н. Игровые формы учебных занятий. –Х.:ХГУ, 2001. – 50с.
12. Онищук В.А. Урок в современной школе. –М.: Просвещение, 1988, -150с.
13. Побірченко Н. Інноваційні підходи до підготовки майбутніх вчителів у контексті реформування системи вищої педагогічної освіти. Рідна школа.- 2003.-№3. с. 5-7.
14. Пометун О., Пироженко Л. Інтерактивні технології навчання: теорія, практика, досвід. –К., 2002. -135с.
15. Савченко О.Я. Дидактика початкової школи. –К.: Вища школа,1997, -415с.
16. Селевко Г.К. Современные образовательные технологии. М.: Народное образование, 1998, -360с.