Художня самодіяльність — важливий фактор розвитку соціальної активності громадян, залучення найширших народних мас до безпосередньої участі в художній творчості [5]. Керівництво самодіяльною творчістю здійснюють обласні і міські науково-методичні центри. Їм надають допомогу мистецтвознавці, музейні працівники, художники.
Відбиваючи колективний світогляд, твори народного декоративного мистецтва позначені особистістю майстра. Колективна та індивідуальна творчість завжди знаходяться у єдності, доповнюючи і збагачуючи одна одну. У зв'язку з колективним характером творчості віками кристалізувались творчі технологічні методи ручної праці, які вдосконалювались кожним наступним поколінням. Завдяки цьому багато творів народних майстрів досягли вершин художнього рівня, у них нерозривно поєднуються практичність і декоративність [64]. Майстри робили гарними звичайні речі, якими користувалися щоденно: посуд, одяг, рушники, скрині. Ці вироби переконливо засвідчують факт, що народні майстри працювали «за законами матеріалу», бо добре знали їхні фізичні — структурні, еластичні властивості.
За змістом, метою, виражальними засобами народне мистецтво не знає національної замкненості, територіальних обмежень. Воно увібрало багатовіковий історичний досвід народних мас, глибину художнього засвоєння дійсності, що зумовило правдивість образів, захоплюючу силу їхнього художнього узагальнення.
Одним з найяскравіших видів мистецтва, які здавна поширені в Україні, є декоративний розпис. Чимало видатних майстрів українського декоративного розпису здобули своєю працею світову славу [57]. І ні технічний прогрес, ні нові матеріали та технології не зможуть знецінити, применшити того, що створене людським талантом упродовж століть. Навпаки, люди нового тисячоліття ще більшою мірою потребуватимуть справжнього мистецтва, живого і неповторного. Одним із найбільш розвинених на Україні видів декоративно-прикладного мистецтва є декоративний розпис.
Декоративний розпис передбачає сюжетні зображення й орнаменти, які створюються засобами живопису на стінах та інших частинах архітектурних споруд, а також на ужиткових предметах [69]. Останнім часом декоративний розпис виконують також на папері, полотні, картоні й експонують на художніх виставках як твори станкового мистецтва. Твори декоративного розпису виконують олійними, темперними, гуашевими, акварельними фарбами та керамічними барвниками з подальшим випалюванням у керамічних печах.
Своєрідний декоративний орнамент має давні традиції, свою пластичну мову, техніку і свій арсенал художніх образів. З покоління в покоління передавалися традиції розпису, самобутнього, переважно рослинного орнаменту, що згодом усе більш удосконалювалися. Побутові речі з петриківським розписом, що знаходяться в музеях, відносяться до ХVШ-ХІХ сторіч. Сам же орнамент бере початок від стародавньої традиційної орнаментики, що широко застосовувалася в побуті запорожців, які прикрашали ним житла, начинку і зброю.
Так, характерною рисою петриківського розпису є те, що „весь малюнок розпису, ніби розгорнутий на площині стіни, аркуша паперу чи декоративної тарілки, має поверхневе зображення. При цьому лінії стебел і гілок не перетинаються між собою, а багато елементів розпису (квіти, листя, ягоди тощо) мають силуетне зображення, що само собою підкреслює декоративне зображення розпису. Фігури птахів, звірів, людей мають здебільшого контурне зображення. Тварин малюють у профіль, а квіти — в анфас” [57, 29].
Зберігаючи усі традиційні мотиви настінних розписів, декоративний розпис вирізняється розширенням діапазону зображень садових (жоржини, айстри, тюльпани, троянди) та польових (ромашки, волошки) квітів, залученням до узорів мотиву ягід (калини, полуниці, винограду) та акантового листу ("папороті"), також бутонів. Крім того, петриківські орнаменти і мотиви розпису мають більше рис натуралізму [5]. Окрім традиційних фарб рослинного походження, малювання якими потребувало періодичного підновлення (двічі на рік), у декоративному розписі часто використовують олійні фарби.
Сучасний декоративний орнамент характеризується, насамперед, як рослинний, переважно квітковий. Він ґрунтується на уважному вивченні реальних форм місцевої флори і створенні на цій основі фантастичних, неіснуючих у природі квітів (наприклад, "лучка" чи "кучерявки"). Широке застосування мають мотиви садових (жоржини, айстри, троянди) і лугових (ромени, волошки) квітів і ягід калини, полуниці і винограду. Характерними є також зображення листя, що називають "папороттю", бутонів і пір'ястого ажурного листя [69].
Для орнаменталістів характерні надзвичайно точний окомір і дивна спритність руки – усі майстри малюють без попередньо наміченого контуру, не користаючись жодним вимірювальним інструментом. Віртуозність виконання досягається писанням за допомогою тоненького пензлика з котячої вовни. Крім кисті, петриківські майстри застосовують стебла, щіпочки, а ягоди і деякі квіти малюють просто пальцем [48].
Характерною рисою традиційної композиції, наприклад, "букета" є розташування в центрі трьох великих квіток, зі сторін яких відгалужуються менші за розміром квіточки і бутони, що завершуються граціозно вигнутими вусиками і стеблинками лугових трав. Кольорове рішення такого букета завжди тримається на основних плямах, що акцентують, (у даному випадку - на трьох центральних квітах), яким ритмічно відповідають - перегукуються з ним - маленькі кольорові цятки другорядних елементів композиції.
Для колориту традиційного розпису характерне контрастне з'єднання основних і додаткових квітів спектра, причому переважають червоні і зелені фарби. Нині петриківські майстри, що мають уже визначену художню професійну освіту, часто виконують свої композиції в теплій або холодній гамі. Цікаво відзначити, що пишуть вони від себе, а не до себе, як це роблять, наприклад, хохломські майстри декоративного розпису.
Традиційно „в центрі візерунку – розкішний букет різних відтінків червоного й помаранчевого із звичайних садових і лугових квітів, доповнений яскравими вигаданими фантастичними рослинами. Багате зелене оздоблення з папороті, бутонів і пір’ястого ажурного листя відтіняє і доповнює яскраві квіти, створюючинеповторні композиції, що майстрині малюють за натхненням без попередньої розмітки” [69, 65].
У роботах петриківських майстрів, особливо старшого покоління, привертає увагу така особливість: тоненькі прожилки листочків проводяться загостреним кінчиком дерев'яного держальця пензлика, а пелюстки деяких квіток, наприклад айстр,— трісочкою завширшки до 3 мм або рогозинкою. Це роблять тоді, коли нанесена фарба ще мокра і зображення має вигляд суцільної кольорової плями. Пензлик зразу ж повертають щіточкою догори і кінчиком держальця проводять по мокрій лінії прожилок, або проводять трісочкою від центра квіткової плями кілька рівчачків-стрічок, що утворюють малюнок пелюсток.
Рослинний декоративний розпис використовують і для оздоблення різних побутових речей з дерева [5]. Це — скрині та скриньки, миски й тарілки, посуд для зберігання сипких продуктів, хлібниці, цукорниці, ложки, сільнички, великі та малі меблі тощо. Для малювання по дереву беруть олійні, гуашеві і найчастіше темперні фарби (акварель з жовтком можна віднести до темпери). Використовують також розчинники і лаки.
Перш ніж приступити до малювання, необхідно підготувати поверхню виробу. Дрібнозернистою наждачною шкуркою зачищають деревину, проклеюють 8%-ним розчином харчового желатину або 10%-ним розчином столярного клею чи казеїну. Після висихання поверхню покривають тонким шаром лаку (4С). Через дві доби виріб розписують, висушують при кімнатній температурі протягом двох діб і тільки після цього знову покривають лаком.
Протягом багатьох століть у різних регіонах України формувалися місцеві школи декоративного розпису зі своїм характером виконання орнаментальних мотивів, здебільшого рослинних: квітів, дерев, стебел, плодів тощо. Чимало майстрів малюють у своїх композиціях звірів, птахів, людей, пейзажі та складні композиції, у яких різні орнаментальні мотиви поєднуються із зображенням тварин та людей. Звірі, птахи, рослини, квіти є своєрідними: як реальними, так і народженими творчою уявою та фантазією народних художників.
Серед великого гурту відомих українських народних художників особливо яскравою зіркою спалахнув талант народної художниці України, лауреата державної премії імені Т.Г. Шевченка — Марії Примаченко [90]. Жила і творила Марія Примаченко в селі Болотня, що розташоване неподалік від Києва. Її композиції декоративні й оригінальні.
Орнаментальність – першооснова народного декоративного мистецтва, а симетрія в ній є закономірністю організації кольорових плям і мас. У Марії Примаченко і композиція, і колір несуть глибоке змістове навантаження. У зображенні квітів простежується нерозривний зв'язок авторки з народного уявою про добро і красу в народному фольклорі.
Земля — сад, город, поле суцільно вкриті чудовими квітами і плодами — це «Райські кущі»: вічний образ щастя і миру. У своїх квітах вона йде від селянських вишивок, килимів, декоративного живопису «мальовок». З ними її картини-панно споріднює також принцип строгої симетрії, повторення орнаментальних форм. В основі композиційних схем нерозривний синтез декоративного й образотворчого, що властиво і народній творчості, і живопису Марії Примаченко [42].