Зазначимо, що не слід прагнути розучувати всю гру на одному уроці. Ця творча робота триватиме і на наступних уроках. Її можна використовувати і на перервах. Важливо не захоплюватися грою-інсценізацією і не підпорядковувати цьому весь урок.
Головним завданням музичного виховання Д.Кабалевський вважає „...не стільки навчання музики саме по собі, скільки вплив через музику на весь духовний світ учнів” [48, с. 273]. Ось чому хорова, виконавська діяльність школярів, на його думку, вимагає особливої уваги до себе. Чим вище її рівень, тим глибша і повніша насолода від твору, тим сильніший вплив на формування і розвиток естетичної культури самих хористів. Кожний клас – хор! Ці слова композитора немов би підтверджують мету, до якої повинні прагнути учителі та учні.
Саме тому при опрацюванні теми „Про що говорить музика” ми працювали над піснею „Ходить гарбуз по городу”, на основі якої була розроблена театралізована гра. Ця пісня дуже зручна для роботи з першокласниками. Будова її нескладна: дві фрази, що повторюються. Тому при розучуванні гри ми пропонували дітям наступне: показувати рукою поступеневий рух заспіву, малюючи в повітрі уявну драбинку, повторюючи двічі кожну сходинку.
На другому етапі роботи ми обрали серед дітей Гарбуза, Диню, Огірочків, Буряків, Бараболю, Квасолю, Боба. Кожен персонаж виконував свої слова, виступаючи з гурту. В останньому куплеті, побравшись за руки, усі стоять у колі, а Гарбуз пританцьовує усередині.
На наступному уроці ми спробували ускладнити гру і запропонували дітям виконати пісню за методичними рекомендаціями В. Верховинця [24, с. 229-231]. Підготовку до гри-драматизації за піснею „Ходить гарбуз по городу” проводили за наступним планом:
1. Розучили пісню.
2. Обрали виконавців головних ролей.
3. Розробили разом з дітьми атрибути (костюми) та виготовили декорації.
4. Здійснили постановку театралізованої гри на класному святі за сценарієм (див. Додаток В1).
Також напередодні Нового року в кінці навчального півріччя діти виконували українські щедрівки, колядки („Щедрівочка щедрувала”, „Я маленький хлопчик” та ін.). Перед тим, як мала бути виконана в ігровій формі щедрівка, ми розповідали про те, що дітей, які проголошували привітання перед виконанням щедрівки, називали новолітками. Новолітник (хлопчик або дівчинка) проголошували таке, наприклад, привітання: „Добрий вечір, щедрий вечір! Бажаю вам ці свята провести, других краще діждати, рік від року на многії літа!” А потім усі діти співали щедрівки (щедрували), щоразу обираючи нового ново літника.
Враховуючи швидку втомлюваність дітей шестирічного віку, ми не забували і про відпочинок на уроці. З метою психічного розвантаження, емоційної саморегуляції ми вводили динамічні танцювальні хвилинки з імітацією образів музичних творів за допомогою „розмовляючих рук.” Для цих хвилинок ми використовували твори з чітко вираженими характерами персонажів („Карнавал тварин” К.Сен-Санса, „Пташка”, „Метелик” Е. Гріга, „Клоуни” Д. Кабалевського, „Петрушка” В. Косенка тощо).
Такі засоби як театралізована діяльність, хореографічні вправи, словесна творчість, ігри спонукають розвиткові здібностей оволодіти власним тілом, психомоторикою, координованості, пластичності, передбачають перетворення почуттів, образів у думки, сприяють розвитку міміки, пантоміміки та семантики рухів.
Підготовкою для театралізованої діяльності тому служили нам вправи на мімічні рухи, етюди на розвиток виразності жестів („Зачарована дитина”, „Гра в сніжки”), етюди на розвиток уміння виражати свої емоції („Подив”, „Круглі очі”, „Солодкі цукерки”). За допомогою міміки, жестів, рухів діти „оживляли” картини, розігравали перед класом сценку під впливом художніх образів. Це були як словесний так і німий діалоги. Наприклад, „Про що мріють звірі?” (за творами М. Примаченко „Фантастичний звір” та „Фіолетовий звір”).
Таким самим чином проводилась гра „Пантоміма”. Підчас слухання музичної п’єси чи її уривку, кожен учень уявляє собі образи, сюжети, картини. Один бажаючий виходить на середину класу і під час повторного слухання рухами тіла й мімікою зображує те, що він відчув. Решта учнів відгадує, пояснює, що він показав. Потім усі разом обговорюють якими засобами був створений музичний образ. Після цього інші учні показують власні варіанти створеного художнього образу.
Театралізовані ігри можуть бути різноманітними за завданням і змістом. Засвоєнню та закріпленню знань, оволодінню способами пізнавальної діяльності, формуванню навичок музичного сприймання, розширенню емоційного, інтонаційного досвіду, лексичного запасу служать ігри-загадки.
Для посилення художнього інтересу нами застосовувались музичні загадки, що сприяли розвиткові та активізації пізнавальної діяльності школярів. Наприклад, двоє учнів ставали обличчям один проти другого, витягували уперед руки, показуючи дієз, а їх товариші повинні були відгадати, який знак вони показали.
Великою популярністю у дітей користується гра „Я – актор”. Вона покликана допомогти школярам почуватися більш розкуто, вільно і природно. Адже під час цієї гри кожен має нагоду випробувати і виявити свої акторські здібності. Спочатку „актор” отримує від учителя „роль” – картку з назвою чи зображенням певного предмета або істоти, які потрібно зобразити рухами тіла, рук, мімікою та інтонацією голосу. Решта дітей спостерігає за діями свого товариша, а потім визначає, що він хотів показати. Після того, як „роль” розгадано, діти обговорюють, що „актор” робив правильно для адекватного розкриття образу, а що – ні. На завершення педагог пропонує учням послухати, як цей же образ знайшов своє відображення у музиці, і порівняти з тим, що створив юний „актор”.
У ході дослідження ми переконались, що основним індикатором виявлення творчої роботи молодших школярів є рух (міміка і пантоміма). А важливим у формуванні творчої уяви та мислення є фантазування у дітей, що має тенденцію швидко переходити у дію чи вчинок. Діяльність уяви і фантазії має різноманітні прояви у різних дітей. Тому використовування на уроках музики різних видів мистецтва, насичення їх художньою інформацією стає фундаментом активного, творчого характеру уяви та фантазії.
У молодших школярів недостатньо розвинені спеціальні здібності (писати, малювати і т. д.), тому учити фантазувати їх навколо певної теми, уявляти можливий свій витвір – основна передумова їх майбутніх успіхів, бо в процесі цього розвивається і творче мислення. З цією метою ми використовували один із захоплюючих видів діяльності для дітей – процес створення імпровізацій, що використовують елементи інсценізації. Це імпровізація у ролях сценок, казок, байок.
Завдання вчителя – створити умови для творчого самовираження кожного учня. Корисно, щоб на уроці вчитель постійно нагадував: „Тут усі талановиті”, „Роби, як вважаєш за потрібне”, „Умій виразити себе”. Крім цього, за мету ми собі ставили завдання: обов’язкова участь усіх дітей у творчій діяльності, щоб кожен зміг себе виявити.
Найскладнішою формою творчих ігрових ситуацій, де дитина може себе виявити є театралізація, що охоплює як самостійне творення образів так і постановку музичних сцен чи цілих вистав. До цього ми дітей готували поступово, пропонуючи учням різні завдання, серед яких були наступні: створити і передати в рухах, інтонацією хвору пташку, радісну людину, сильний вітер, холодний дощ тощо.
Своєрідне входження дитини в художній світ твору відбувається завдяки таким компонентам театралізованої гри, як сюжет, роль, уявна ситуація. Вибір сюжету завжди залежить від конкретних виховних завдань. Важливо, щоб діти були однаково зацікавлені сюжетом гри й хотіли б прийняти у ній участь. Ми пропонували гру з розподіленням ролей.
На уроці підготовка до ролі розпочиналася наданням учням можливості пофантазувати, створюючи конкретний образ самостійно, а також аналізом творів живопису, музики та літератури, які були поєднані однією темою чи центральним образом. Відповідаючи на запитання про вивчені образи, діти зображали у рухах, інтонацією основні риси образу.
Ці ігри ми використовували під час вивчення дитячих опер, пісень. Для їх проведення звертались до збірки В.Верховинця „Весняночка”, де вміщена велика кількість ігор та казок, і де дитячій увазі пропонується широкий вибір різноманітних ролей: від простих, призначених для однієї особи до складних групових.
Щоб зрозуміти музику, недостатньо лише слухати й аналізувати окремі музичні твори, що вчитель використовує на уроці. Доцільно допомогти дітям усвідомити, що музика має величезну перетворювальну силу. Якнайкраще це можна здійснити за допомогою творів, у яких втілена народна мудрість, сконцентровані думки і почуття і що не менш важливо, передано їх засобами яскравих образів і сюжетів, тобто казок.
Музична казка має значний вплив на виховання та розвиток дітей. Адже музика у таких казках відтворює внутрішню структуру почуттів, які визначаються інтонацією, темпом, динамікою, тембром, гармонією, ладом, стимулює психологічні процеси сприймання, допомагаючи розширити емоційну сферу. Під її впливом діти поступово вчаться відчувати в музиці настрій, думки, характер персонажів.