На думку І.Паламаря в період практичної підготовки знання знаходять сферу свого застосування, формуються професійно важливі практичні вміння і навички, навчання наближається до виробництва, виявляються нові проблеми і суперечності, пов’язані з потребами в нових знаннях [61].
За своїм змістом ці два поняття в основному співпадають. Разом з тим між ними є певна різниця. Наприклад, навчання конкретним видам діяльності майбутнього тракториста-машиніста, токаря, робітника і т.д. називають виробничим навчанням. Разом з тим практичне навчання майбутнього вчителя, юриста, лікаря, агронома, як правило, не називають виробничим навчанням. Так, практичне навчання майбутнього вчителя за нормативними документами Міністерства освіти називають педагогічною практикою. У контексті предмета нашого дослідження ці два поняття будемо вживати як синоніми.
Для визначення закономірностей і специфіки розвитку системи практичного навчання у вищих аграрних навчальних закладах необхідно провести ретроспективний аналіз його розвитку.
Різні аспекти професійної освіти, зокрема практичної підготовки, весь час приветрають увагу вчених, педагогів, виробників.
Питаннями історії професійної освіти займались М.Пузанов, Г.Терещенко, А.Аноков, А.Булгаков, А.Веселов, Н.Кузьмін, Ф.Блінгевський, Г.Зеленко, Д.Павлов, П.Лукашенко, В.Прохорович, Є.Степанович, І.Коваленко, Н.Михайловська та ін. [2; 12; 18; 19; 31; 38; 46; 56; 60; 68; 69; 70].
Питання теорії професійної і практичної підготовки зокрема, розглядали Д.Тхоржевський, К.Катханов, Ю.Якуба, В.Байденко, А.Киверялг, М.Махмутов, Н.Думченко, З.Решетова, Н.Ничкало, В.Симоненко, С.Шапоринський, В.Шипунов, Б.Мотрук, А.Захарцев, Б.Борисов, Н.Розина, А.Фурсенко, В.Коркин, М.Саєнко, С.Котляров, А.Гаврилов, В.Саюшев, Р.Бабалова, К.Марквардт, С.Батишев, А.Бєляєва, В.Беспалько, Е.Бойко, П.Лауш та ін. [3; 4; 7; 9; 11; 17; 22; 25; 26; 34; 35; 39- 42; 51-54; 56; 63; 69; 71; 74; 75; 78; 83-85; 89; 91; 92; 95].
Питаннями теорії, методики, організації та змісту сільськогосподарської практичної професійної підготовки займались К.Іванович, Е.Корушпін, Л.Островський, В.Сироватко, П.Парамонов, П.Караваєв, В.Рижков, В.Тихєєв, П.Лузан, Т.Іщенко, В.Рябець, В.Чумаченко, П.Гребенщикова, А.Шостак, В.Божієв, І.Каиров, І.Мещерський, А.Храпаль, І.Міклашевський та ін. [14; 27-29; 32; 33; 36; 37; 45; 59; 61; 73; 80; 90; 93].
Значний внесок у розробку питань активізації практичного навчання шляхом впровадження в процес навчання елементів наскрізності зробили вчені-педагоги Національного університету біоресурсів і природокористування України Д. Войтюк, М. Барабаш, Я. Михайлович, Т. Іщенко (21, C. 26-29). Крім того, в інституті механізації й електрифікації сільського господарства Подільского державного аграрно-технічного університету (м. Кам′янець-Подільський) розроблені і широко впроваджуються схеми наскрізної організації практичного навчання за спеціальностями „Механізація сільського господарства”, „Енергетика сільськогосподарського виробництва” та „Професійне навчання. Механізація сільськогосподарського виробництва і гідромеліоративних робіт” [8, C.299-307].
Аналіз останніх досліджень свідчить про ефективність практичного навчання за принципом наскрізності в окремо взятих освітньо-кваліфікаційних рівнях: «молодший спеціаліст», «бакалавр», «спеціаліст».
Дослідження з питань організації самостійної роботи у блоці практичного навчання аграрноінженерних спеціальностей представлені в основному вченими-педагогами Харківського національного технічного університету сільського господарства ім. П.М. Василенка М. Бойко, Д. Мазоренко, Л. Тищенко, В. Пастухов, Г. Мазнєв, О. Богомолов і Подільського державного аграрно-технічного університету В. Дуганець, І. Бендера [15, С.3-9; 62, С.10-16; 47, С.16-28; 13, С.29-31; 8, с.299-307)].
Практичне навчання – це вид навчального заняття, на якому викладач організовує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентами відповідно до сформульованих завдань.
Основна мета практичного заняття — розширення, поглиблення й деталізація наукових знань, отриманих студентами на лекціях та в процесі самостійної роботи і спрямованих на підвищення рівня засвоєння навчального матеріалу, прищеплення умінь і навичок, розвиток наукового мислення та усного мовлення студентів. Тематика і плани проведення практичних занять із переліком рекомендованої літератури заздалегідь доводяться до відома студентів. Перелік тем і зміст практичних занять визначаються робочою навчальною програмою дисципліни. Практичне заняття проводиться, як правило, з академічною групою. З окремих навчальних дисциплін, виходячи з особливостей їх вивчення та вимог безпеки життєдіяльності, допускається поділ академічної групи на підгрупи.
На мистецько-творчих спеціальностях практичні заняття з фахових навчальних дисциплін можуть проводитися з 2-3 студентами або індивідуально з одним студентом [55]. Кількісний склад навчальних груп для проведення практичних занять у таких випадках визначається навчальною програмою дисципліни або рішенням керівника вищого закладу освіти. Для проведення практичного заняття викладачем готуються відповідні методичні матеріали: тести для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями; набір практичних завдань різної складності для розв'язування їх студентами на занятті та необхідні дидактичні засоби. Студенти згідно з тематичним планом проведення практичних занять самостійно опрацьовують лекційний матеріал та рекомендовану літературу з відповідної теми, готують, при потребі, необхідні дидактичні матеріали та виконують домашні завдання.
Якість підготовки студентів до заняття та їх участь у розв'язуванні практичних завдань оцінюються викладачем і враховуються при виставленні підсумкової оцінки з цієї навчальної дисципліни . Строго кажучи, все, що не є лекцією, можна віднести до практичного навчання. Головна функція практичних занять — організація і проведення відробітку учбового матеріалу і формування у студентів умінь і навичок по застосуванню знань з практики, самостійного їх придбання і поглиблення. Заняття такого типу, як правило, складаються з двох частин. Спершу проводиться підготовка студентів до самостійної роботи, потім вони самостійно вирішують поставлені задачі. Ця форма занять забезпечує індивідуалізацію навчання і сприяє активізації пізнавальної діяльності студентів. Заняття повинні бути організований так, щоб всі без виключення студенти були зайняті рішенням посильної для них пізнавальної задачі. Значить, викладач повинен добре знати (з позиції діагностики) індивідуальні особливості студентів. Бажано так організувати заняття, щоб вони сприяли пред'явленню достатньо високих вимог до самих підготовлених студентів, забезпечували їх максимальний інтелектуальний розвиток і в той же час створювали умови для успішного придбання знань і умінь менш підготовленими студентами.
Практичні заняття проводяться як в аудиторіях або учбових лабораторіях, обладнаних необхідними технічними засобами навчання, обчислювальною технікою, довідковою літературою, так і зовні аудиторії — на виробничих базах, на підприємствах і в організаціях [55; 65].
Практична підготовка як складова процесу підготовки фахівця аграрної галузі конкретизується системою завдань практичного навчання, основними з яких є:
- оволодіння професійними знаннями, уміннями і навичками, культурою розумової і фізичної праці;
- формування соціальних мотивів позитивного і творчого ставлення до майбутньої фахової діяльності;
- вироблення високих моральних якостей: працьовитості, відповідальності, цілеспрямованості, підприємливості, діловитості, чесності, ощадливості, практичності, хазяйновитості;
- розвиток економічного мислення, навичок економічного аналізу.Процес практичної підготовки майбутнього фахівця аграрної галузі є досить складним, йому об’єктивно притаманні як закономірності, так і певні суперечності. Головна суперечність цього процесу – між навчальною діяльністю студента і професійною діяльністю майбутнього фахівця-аграрника[88, С. 15].
Практична підготовка як складова процесу підготовки фахівця-аграрника має безпосереднє відношення до основних напрямів виховання – морального, патріотичного, трудового, естетичного, фізичного, розумового, емоційного тощо. Отже, цілями практичної підготовки студентів-аграрників є не тільки формування професійних знань, умінь та навичок, а в першу чергу – різнобічне виховання особистості. Основним засобом при цьому є праця як розумова, так і фізична.
Одна з переваг практичних занять порівняно з іншими видами аудиторної учбової роботи полягає в тому, що вони інтегрують теоретико-методологічні знання і практичні уміння і навички студентів в єдиному процесі діяльності учбово-дослідницького характеру. Зіткнення теорії і досвіду, що здійснюється в учбовій лабораторії, активізує пізнавальну діяльність студентів, додає конкретний характер тому, що вивчається на лекціях і в процесі самостійної роботи теоретичному матеріалу, сприяє детальному і міцному засвоєнню учбової інформації. Робота в лабораторіях вимагає від студента творчої ініціативи, самостійності в ухвалюваних рішення, глибокого знання і розуміння учбового матеріалу.
Практичні заняття активізують роботу студентів над предметом, що вивчається. Загальновідомо, що найінтенсивніша і ритмічна робота протягом семестру проводиться студентами по тих дисциплінах, по яких є практичні заняття.
Завдяки практичним заняттям студенти краще засвоюють програмний матеріал, оскільки в процесі виконання практичних робіт багато розрахунків і формул, що здавалися відвернутими, стають цілком конкретними: при цьому виявляється безліч таких деталей, про які студенти раніше не мали ніякого уявлення, а тим часом вони сприяють з'ясуванню складних питань науки. Словом, зіткнення теорії і досвіду, що відбувається в лабораторії, не тільки сприяє засвоєнню учбового матеріалу, але і розвиває певним чином мислення, додаючи йому активний характер. Окрім курсового і дипломного проектування, жодна з форм учбової роботи не вимагає від студента такого прояву ініціативи, як робота в лабораторіях.