НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
іменіМ.П. Драгоманова
БОЛТІВЕЦЬ Сергій Іванович
УДК 37.015.3
Теоретико-методичні засади педагогічної психогігієни
19.00.07 – педагогічна та вікова психологія
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора психологічних наук
Київ – 2005
Дисертацією єрукопис.
Роботу виконано в Інституті психології імені Г.С.Костюка АПН України.
Науковий консультант: доктор психологічних наук, професор, академік АПН України Максименко Сергій Дмитрович,
Академія педагогічних наук України, м. Київ, академік-секретар Відділення психології, вікової фізіології та дефектології
Офіційні опоненти: доктор психологічних наук, професор, член-кореспондент АПН України
Татенко Віталій Олександрович, Інститут соціальної та політичної психології АПН України, головний науковий співробітник лабораторії методології психосоціальних і політико-психологічних досліджень доктор психологічних наук, професор
Савчин Мирослав Васильович, Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри психології доктор психологічних наук, професор
Фомічова Людмила Іванівна, Інститут корекційної педагогіки і психології Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, завідувач кафедри сурдопедагогіки
Провідна установа: Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України, відділ психології трудової та професійної підготовки, м. Київ
Захист відбудеться “18” травня 2005 р. о 14 год. 30 хв. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.053.10 в Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.
З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.
Автореферат розісланий “14” квітня 2005 року.
Учений секретар спеціалізованої вченої ради Л.В. Долинська
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Проблема дослідження. Проблема самореалізації та соціалізації людини в онто- і філогенезі виступає об’єктом неперехідного зацікавлення людинознавчих наук – філософії, психології, педагогіки, медицини, соціології впродовж усього періоду їх розвитку. Душевний добробут людини залежить як від неї самої, так і від тих людей, що її оточують, утворюючи системи соціальних взаємозв’язків, визначаючи суспільну самоорганізацію. Фундаментальною закономірністю суспільного життя є постійне ускладнення цієї самоорганізації і, як наслідок, – структури соціальних взаємин, людської особистості, її психічної діяльності. Тому духовне та інтелектуальне самовираження людини, створення психолого-педагогічних механізмів актуалізації її латентних задатків, здібностей і таланту, самовідновлення її особистості з метою забезпечення повноти, цілісності та гармонійності у здійсненні нею усіх психосоціальних функцій становить собою об’єкт вивчення переважної частини світових гуманітарних досліджень.
Актуальність дослідженнязумовлена необхідністю теоретичного узагальнення й розвитку методологічних засад розробки проблеми збереження психічного здоров’я у процесі навчання і виховання дитини, підлітка, юнака, забезпечення необхідних для цього педагогічних і психосоціальних умов. Це пов’язано насамперед із природною потребою в забезпеченні цілісного підходу до вивчення психічного здоров’я людини, основних закономірностей його збереження і зміцнення в онтогенезі психолого-педагогічними методами, зокрема підвищення стійкості психічної цілісності особистості на різних вікових етапах розвитку, здатності психіки дітей та учнів до опору різноманітним негативним впливом соціально-екологічного характеру у поєднанні з психологічною адаптацією до умов змінюваного суспільного середовища.
Педагогічні і психологічні дослідження, спрямовані на теоретичну і прикладну (ужиткову) розробку проблем збереження психічного здоров’я дітей та учнів у процесі їх навчання і виховання, виразно окреслюють маловивчену досі психогігієнічну сферу. Оволодіння знаннями про неї дає змогу розвинути ціннісне ставлення до людини на всіх вікових етапах її життя, сприяти цілісному становленню особистості і самовираженню її індивідуальності.
Ускладнення факторів соціально-психічного життя людини зумовило необхідність порівняльно-історичного аналізу тенденцій теоретичного і методологічного вирішення психогігієнічної проблематики на різних етапах розвитку цивілізації, зокрема від найдавніших часів до першої половини ХХ століття включно у працях її найвидатніших представників – Абу Алі ібн Сіни, Аристотеля, К.Галена, І.Гізеля, Б.Д.Грінченка, В.Гумбольдта, Демокріта, Епікура, Я.П.Козельського, Я.А.Коменського, Г.Кониського, О.О.Потебні, Ф.Прокоповича, І.О.Сікорського, Г.С.Сковороди та інших.
Впродовж другої половини ХХ століття проблеми психогігієни розглядались у працях І.І.Бєляєва, Я.Н.Воробейчика, К.Гехта, С.М.Громбаха, А.Б.Добровича, J. Pertejo de Alcami, Є.А.Поклітара, Н.Сарторіуса, Г.М.Сердюковської, В.Франкла та багатьох інших дослідників.
Достовірно встановленою є психогенність шкільного навчання (С.М.Громбах, R. Debré, В.Ю.Каган, І.О.Сікорський, В.О.Сухомлинський, Г.К.Ушаков та ін.), що викликає професійну потребу педагогічних працівників враховувати психогігієнічні аспекти навчальної і виховної роботи, зокрема способи і прийоми збереження психічного здоров’я учнів.
Філософські, педагогічні й психологічні дослідження, присвячені цій проблемі, визначають методологічні завдання побудови системи принципів нормології (теорії норми) психічного здоров’я дитини, підлітка, юнака, аналізують розроблені до неї підходи (П.Б.Ганнушкін, Л.Коженевський, А.А.Корольков, В.П.Петленко, П.Рамсей, Р.Уільямс, М.Ярош та ін.).
Проблема психічної норми, розглянута у зазначених працях, відображає концептуальні засади дослідників, недостатні для теорії і методики психогігієнічної роботи педагогів. Її складність і масштабність, за визначенням П.Б.Ганнушкіна, “настільки колосальна, що розраховувати на її вирішення у скільки-небудь близькому майбутньому було б рішуче нічим не виправданою ілюзією”. Водночас наукове розв’язання цієї проблеми в теорії педагогічної та вікової психології, зокрема в сфері розробки культурно-історичної мети виховання та відповідного їй ідеалу людини не можна відкласти з огляду на всезростаючі суспільні запити, зумовлені ускладнюваними соціальними взаєминами.
Педагогічні парадигми практичної діяльності учителя в цьому напрямку створені Ш.О.Амонашвілі, Б.Е.Вульфовим, М.М.Поташником, І.О.Синицею, а деонтологічні ілюстрації до діяльності лікарського персоналу – Є.І.Ліхтенштейном. Цим самим ідея педагогічного такту учителя і лікарська етика обов’язку (деонтології) набули свого гуманістичного вираження у власному професійному вимірі – для кожної з людинознавчих професій, але не для їх етично-фахового поєднання.
Продуктивне значення для забезпечення найкращих з можливих умов психічного розвитку учнів має педагогічна теорія і методика оптимізації навчально-виховного процесу, розроблена Ю.К.Бабанським, дослідження психологічного клімату у педагогічному колективі, виконані Н.П.Анікєєвою, концептуальна постановка проблеми психогігієнічної освіченості, культури і відповідальності учителів, здійснена О.О.Дубровським у “Відкритому листі лікаря учителю”.
Відзначаючи маловивченість теоретичних і методичних аспектів педагогічної психогігієни, слід констатувати, що в педагогічній і психологічній літературі бракує праць, які вичерпно висвітлюють дезадаптаційні наслідки інтелектуального та емоційного перенапруження учнів у навчально-виховному процесі, їх діагностику, складність основних компонентів навчальної діяльності, насиченість навчальними елементами змісту матеріалу, типологію і функції педагогічної оцінки як психогенного фактора, критерії та методи комплексної психогігієнічної оцінки навчально-виховного процесу.
Особливе значення має розроблення прикладного (ужиткового) аспекту методики педагогічної психогігієни, що ґрунтується на вивченні психолого-педагогічних закономірностей виникнення і процесуальності соціально- та еколого-психологічних депресорів. Ступінь їх психогенності залежить від соціального середовища, в якому перебуває дитина або підліток, зокрема рівня освіченості, культурно-етнічних особливостей референтної групи. Виходячи з цього, теоретично-методичні основи педагогічної психогігієни мають стати базовим компонентом професійної психолого-педагогічної підготовки вчителів, вихователів, психологів, керівників освітніх закладів так само, як і набуття ними відповідних умінь, яких потребує практична педагогічна і психологічна діяльність в умовах різних мікросоціальних угруповань, навчально-виховних закладів різних типів.
Соціальна, професійно-педагогічна і психологічна значущість проблеми теоретичного та методичного обґрунтування системи збереження, зміцнення і охорони психічного здоров’я дітей та підлітків у навчально-виховному процесі зумовили вибір темидисертаційного дослідження: “Теоретико-методичні засади педагогічної психогігієни”.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Робота виконувалась згідно з темою лабораторії вікової фізіології та шкільної гігієни Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України “Визначення норм психічного і фізіологічного розвитку учнів” (№ держ. реєстрації 0101U000534); програмою “Діти Чорнобиля” за темами Інституту психології імені Г.С.Костюка АПН України: “Психогігієна діяльності учня й еколого-психологічні депресори” (1993 р.), “Педагогічна психогігієна. Порадник психолога центру розвитку здорової дитини” (1994 р.), “Консультативні семінари з педагогічної психогігієни для психологів центрів розвитку здорової дитини” (1995 р.), наукове керівництво якими здійснював автор; за науково-дослідними темами Київського міжрегіонального інституту удосконалення вчителів імені Бориса Грінченка “Критерії оцінки якості психічного здоров’я дітей. Регуляційно-контрольні стандарти” (1996-1999 рр.), “Методологічні, теоретичні та методичні основи формування змісту загальної середньої освіти учнів” (2000 р.).