Щоб вижити у цій складній ситуації Петро Франко змушений був погодитись на «обрання» його до Верховної Ради УРСР і як депутат повинен був утверджувати Радянську владу на західних землях України.
Як депутат, Петро Франко виявився далеко не пасивним виконавцем волі владних структур, бо був людиною із власною думкою і доволі незалежними вчинками. Тому всіма силами намагався брати під свій захист тих, хто міг потрапити або вже потрапив під неписані закони сталінщини, кого мали вивезти на заслання.
Будучи депутатом Верховної Ради УРСР, Петро Франко не поривав зв'язків із спортивною роботою. Його обирають членом суддівських колегій з гімнастики й тенісу, він є одним із організаторів всеукраїнських змагань з тенісу у 1940 році у Львові.
28 червня 1941 року, після нападу фашистської Німеччини на Радянський Союз, до Петра Франка зайшов енкаведист, який вже цілий тиждень до цього стежив за кожним кроком депутата, і наказав йому зібрати речі для евакуації. Після цього Петро Франко зник «при загадкових обставинах».
Більшовицький сталінський режим не міг йому пробачити служби в українському Легіоні Січових Стрільців, плідної культурно-просвітницької праці на ниві національного виховання [3].
2. Науково-педагогічна спадщина професора Степана Гайдучка в сфері фізичної культури
В загальних рисах мета фізкультурного руху в Галичині на початку ХХ-го століття зводилася до відродження української нації. Українці стали одним з небагатьох народів, які використали фізичне виховання як засіб створення незалежної держави. Передбачалося підняття нації на більш високий ступінь розвитку, завдяки благотворному впливу фізичних вправ на організм людини, фізичний та моральний стан. Завдання фізкультурного руху вбачалося у тому, щоб народ був сильний духом і тілом, а значить був здібним до прогресивного поступу, головним чином, для здобуття незалежності та самостійності [18].
Характерною особливістю становлення та розвитку національної фізичної культури у Західній Україні до 1939 року було функціонування спортивних рухів, товариств в умовах бездержавності. За таких умов відчувалася нагальна потреба у формуванні теоретико-методичних основ фізичного виховання, йшов активний пошук його форм, змісту та напрямків. Дефіцит кадрів міг звести нанівець аматорські зусилля організаторів, педагогів, культурно-освітніх діячів щодо пропаганди фізичної культури і спорту. Степан Гайдучок став тією особою котра закладала основи національної системи фізичного виховання.
Прогалини в нестачі кваліфікованих фахівців та підготовлених інструкторів і момент широкого зацікавлення спортивно-гімнастичним рухом могла заповнити лише книга. Відзначимо, що одночасно з утворенням першого українського спортивного товариства «Сокіл» у Львові з'являються й перші праці українських авторів з питань тіловиховання. Характерно, щоперші книжечки заявляються набагато швидше ніж перші українські газетні видання на спортивну тематику.
Розвиток науково-методичної літератури в Західній Україні активізували також європейські тенденції у вирішенні проблем наукових підходів до питань виховання й оздоровлення дітей та молоді взагалі. В цілому ряді країн з'являються праці, де обґрунтовувалося місце фізичних вправ у системі виховання. Серед найвідоміших: Джозеф Стратт «Спорт та розваги англійського народу» (1801); П’єр Лінг «Загальні підстави гімнастики» (1834); Ернст Айзелен «Гімнастичні вправи» (1845); П.Ф. Лесгафт «Керівництво з фізичного виховання дітей шкільного віку» (1888 і 1901); І. Гутс-Мутс «Гімнастика для молоді» (1893) [6].
Центром видавничої справи в галузі тіловиховання і спорту в Західній Україні стає Галичина, й передусім Львів – де були сконцентровані передові сили національно-культурного руху. Однак варто зазначити, що ще в 1889 році один з перших українських спортивних підручників «Учебник гімнастики» опублікував О. Попович на Буковині у Чернівцях. У Львові перша українська книга на тему спорту побачила світ у 1894 році. З того часу й до 1939 року в Галичині, за нашими підрахунками, з'явилося понад 150 найменувань різноманітних книг, брошур та інших друків в галузі фізичного виховання і спорту.
Загалом, від початку століття до Першої світової війни основна увага приділялася виданню статутів, альманахів, звітів з діяльності товариств за окремі роки. Тобто, друкувалася література організаційного, допоміжного характеру. Однак, до кінця 30‑х років виразну більшість українських видань становили книжки методичного характеру: описи гімнастичних вправ з порядком їх виконання; збірки дитячих рухливих ігор; вимоги до музичного супроводу, одягу тощо.
Одним із перших започаткував такий напрямок спортивної літератури професор Степан Гайдучок. Видання методичного характеру користувалися популярністю і спричинили до повторного випуску окремих книг. Деякі книги ставали за своєрідні програми для підготовки гімнастичних виступів на Сокільських святах і Здвигах. Багато вправ поєднувалося з народними піснями й підбиралося окремо для чоловіків, жінок та дітей.
В творчій спадщині С. Гайдучка є багато книг та публікацій, присвячених тіловихованню галицької молоді. Так, наприклад, книга «Фізичне виховання українського народу» – це, по суті, одна з перших спроб в Україні цілісного бачення історії розвитку національної фізичної культури і розвитку українського спорту в різних регіонах України та на еміграції.
«…Ми є міцніші, як нам здається. Ми маємо сили в собі, але забуваємо, що вони в нас укриті. Нам брак переконання, що наші сили розвинуться, коли будемо їх напружувати, вправляти. Тут у пригоді нам рухові вправи. Руховими вправами простують поставу, скріпляють цілий організм, роблять лице свіжим, а око ясним…», – говорив С. Гайдучок в своїй книзі «Вплив фізичного виховання на вдачу нашої молоді». В цій праці С. Гайдучок вважає і наголошує на те, що лише фізичне виховання і спорт можуть позитивно вплинути на вдачу нашого підростаючого покоління [2; с. 124].
Займався професор С. Гайдучок і укладенням збірок гімнастичних вправ, про що свідчать такі праці: «Вправи вільноруч» (Львів, накл. «Сокола-Батька», 1927, ч. 1–4), «Долівкові вправи» («Сокільскі Вісти», 1935, ч. 9, С. 6–7.) та «Свобідний дручок» (Львів, 1935).
Посібник С. Гайдучка «Відбиванка» став першим підручником з волейболу на західноукраїнських землях. Поруч з питаннями історичного розвитку волейболу та технічної підготовки гравців С. Гайдучок чимало уваги приділяє проблемам організації змагань, діяльності суддів, тлумаченню окремих пунктів правил гри.
Найціннішою серед бібліографічних збірок, на наш погляд, є праця «Півстоліття сокільських видань» (Львів, 1937). Автор, активний учасник львівського «Сокола-Батька», взявши за основу звіти, протоколи засідань Старшини «С-Б», починаючи від 1905 року, проаналізував усю сокільську періодику. Тут зібрано та подано у хронологічному порядку дані про усі сокільські видання: книги, статути, інші друки (афіші, листівки, відзнаки, поштові марки). Від 1887 року, коли вперше було затверджено статут пожежного товариства «Сокіл» і до 1937 року – тобто протягом 50‑ти років.
Можна зробити висновок, що теоретико-методична діяльність Степана Гайдучка у сфері фізичної культури і спорту сприяла [17]:
· суттєвому розширенню кола спортивно-гімнастичних організацій в умовах національного гноблення;
· залученню молоді засобами спорту до числа потенційних учасників процесу національно-культурного відродження краю та загальноукраїнського національно-визвольного руху;
· формуванню розгалуженої мережі різноманітних фізкультурних, скаутських та інших товариств як форм самоорганізації української молоді в освітньо-виховній сфері.
Будучи здібним аналітиком, С. Гайдучок виявляв причини, що перешкоджали становленню та розвитку національної фізичної культури, основними з яких він вважав [17]:
· слабку матеріальну базу та недостатню кількість національних педагогічних кадрів;
· упереджену політику державної влади до українського населення Галичини;
· окремі непорозуміння між старшиною молодіжних товариств;
· спроби передчасної політизації молоді політичними партіями і підпорядкування ними спортивних товариств своїм вузькопартійним інтересам.
Теоретичні положення й практичні рекомендації С. Гайдучка є актуальними і доцільними як у теоретичному гак і практичному аспекті.
3. Петро Франко – біля витоків українського «Пласту»
Петро Іванович Франко був одним із засновників пластового руху в Галичині. Своєю різнобічною й невтомною діяльністю він у значній мірі посприяв формуванню організаційно-методичних, ідеологічних засад пластових товариств [16].
У грудні 1911 року він створив таємний гурток при філії Української академічної гімназії у Львові, куди увійшли учні старших класів. У березні 1912 року гурток переріс у досить широку пластову організацію, що діяла до самої війни й нараховувала до 120 членів.
Інший пластовий гурток Петро Франко заснував на початку квітня 1912 року в дівочій гімназії Українського педагогічного товариства у Львові, провід якого згодом передав учителям. Головним напрямом роботи пластових організацій Франко вважав фізичний вишкіл. Саме у фізичному вдосконаленні він вбачав головну мету скаутингу.
6 квітня 1913 року у Львові відбувся пластовий з'їзд впорядників (вихователів), організатором та керівником якого був Петро Франко. Завдання цього крайового зібрання полягало в тому, щоб внести певну одностайність у розвиток пластового руху та наблизитись до створення єдиної концепції його діяльності. Були прийняті статут і план діяльності «Пласту», пластовий поряд і проект однострою за англійським взірцем. Пізніше, у серпні 1913 року, на засіданні «Сокола-Батька» була прийнята форма пластового однострою, яку запропонував Петро Франко: «бурський капелюх хакі, гранатового кольору сорочка та штани до колін, сірі підколінки, черевики з волоками, наплечник, фляга та обов'язкова двометрова палиця» [18]. В травні наступного року до нього були внесені такі зміни: «колір штанів та сорочки тепер стають сивопопільного кольору з фланелевого сукна». Опис цієї складної системи пластових відзнак є дуже обширним, тим більше, що у 20‑х роках вона постійно удосконалювалася. Однак, слід відмітити, що вже тоді це питання вирішувалося з особливою скрупульозністю, розуміючи при цьому, яке важливе значення мають зовнішні, декоративні ознаки приналежності до певного товариства.