Якщо, наприклад, порівняти будову ножівки. Лобзика та лучкової пилки, стає зрозуміло, що конструкція інструмента залежить від його призначення. Учнів треба залучати до того, щоб вони порівнювали конструкції інструментів. Наприклад, розповідаючи про операції пиляння ножівкою, вчитель знайомить учнів з її будовою, прийомами пиляння брусків, фанери і т.д. ін. Після цього він запитує, як випиляти криволінійну деталь, якщо широке полотно ножівки неможливо повернути в пропилі. Учитель повинен підвести учнів до висновку, що треба змінити полотно. Але вузьке полотно нестійке в роботі, значить, необхідно змінити конструкцію всього інструменту.
Користуючись такими прийомами, педагог розвиває в учнів творче розуміння конструкції інструментів. Вони переконуються, що, змінюючи конструкцію інструментів, можна швидше і якісніше виконати роботу. Таку ж аналогію можна провести по лінії стругів: шерхебель, рубанок, фуганок. Зензубель, шпунтубель і т.д.
У процесі вивчення інструментів і пристроїв не слід перевантажувати учнів деталями. Досить дати основні складові частини та їх призначення.
На заняттях вироби виготовляють за зразком, за технічними рисунком, кресленням, інструкційно-технологічною картою, із застосуванням карток-завдань тощо.
Робота за допомогою інструкційно-технологічних карт дає можливість вчителеві раціональніше використовувати навчальний час.
Використання карток-завдань полегшує планування теоретичного матеріалу, дає змогу більш диференційовано підходити до кожного учня, допомагає закріплювати матеріал у процесі самостійної роботи.
Під час опитування учнів повинні не тільки відповідати на контрольні запитання, а й демонструвати правильні прийоми роботи. Вони мають усвідомлювати, які процеси відбуваються при виконанні різних операцій, уміти пояснити, тому той чи інший прийом виконується так, а не інакше, а також те, які небажані наслідки можуть виникнути внаслідок неправильного виконання прийомів роботи.
Безпосередньо при пилянні деревини слід нагадати учням що вона анізотропний матеріал, тобто має неоднакові фізичні властивості в різних напрямках. Тому й процес пиляння її в різних напрямках відбувається по-різному.
Анізотропність можна показати, розколовши невелику дощечку вздовж волокон і спробувати розколоти її поперек волокон. Учні побачать, що деревина легко розколюється вздовж і зовсім не розколюється поперек волокон. Учитель розповідає, що, виходячи з цих властивостей деревини, і добрано профілі зубів для повздовжнього, поперечного і змішаного пиляння. При пилянні зуби повинні перерізати волокна деревини. Тому для поперечного пиляння використовують зуби з боковим заточуванням. Для повздовжнього пиляння використовують зуби такої форми, щоб при найменших фізичних зусиллях чистіше виконувати повздовжнє пиляння деревини.
Найчастіше в столярних роботах застосовують профіль зуба для змішаного пиляння, а полотна пильних інструментів роблять дрібнозубими. Такі пильні інструменти дають змогу досить точно і чисто пиляти вздовж і впоперек волокон.
Слід звернути увагу учнів на розвід пилок. Для цього вони мають перевернути пилку зубцями догори й подивитися вздовж полотна. Учні побачать, що одна частина зубів нахилена в один бік, друга – в протилежний. Треба пояснити учням, що це явище називають розводом пилки. Розвід роблять для того, щоб зменшити тертя бокових поверхонь полотна об стінки припилу. Слід також визначити, що для вологої деревини розвід повинен бути більшим, а для сухої – меншим.
Починаючи вивчати пиляння, вчитель розповідає будову пилки, визначає способи закріплення заготовок, правильну хватку інструмента. Правильність робочої пози, розповідає, як починати пиляння та як його закінчувати. Особливу увагу слід приділити правилам техніки безпеки бід час пиляння. Треба загострити увагу учнів на тому, що при пилянні без стусла заготовку закріплюють так, щоб лінія пропилу була завжди вертикальною, а площина пиляльного полотна завжди перпендикулярно до заготовки.
Перед тим як пиляти фанеру ножівкою, а потім – лобзиком, слід показати учням, чим відрізняється фанера від звичайної деревини. Учні мають самі визначити, який профіль зуба потрібно для пиляння фанери, обґрунтувати це.
При пилянні фанери ножівкою лінія зубів повинна бути нахилена до площини фанери під кутом 20-250. Учитель має пояснити учням причину такого положення ножівки й дати їм виконати пробне пиляння: коли лінія зубів перпендикулярна до площини фанери та коли лежить під кутом 20-250 до площини фанери. Після цього доцільно порівняти, в якому випадку пиляти фанеру легше і поверхня пропилу чистіша.
Під час пиляння фанери лобзиком учитель повинен допомогти дітям вибрати правильну робочу позу, навчити їх утримувати під час пиляння лобзика так, щоб пилочка була перпендикулярна до площини фанери, працювати лобзиком плавно, без смикань, утримувати й пересувати фанеру так. Щоб лінія розмітки залишалася на потрібній деталі, виконувати правила техніки безпеки..
Учні дуже часто ламають пилочки. Щоб зменшити кількість поломок, треба місце початку пиляння проколоти тонким шилом або просвердлити наскрізний отвір, що дасть змогу учням легко почати пиляння та проходити повороти.
Значні труднощі виникає в учнів натягування пилочки. Варто для цього використовувати спеціальний пристрій.
Визначаючи для учнів завдання, пов’язане з пилянням, учитель має звернути увагу на те, що пиляння – це чорновий вид обробки, тому потрібно враховувати припуски на чистову обробку деревини (стругання). Випилювання шипів і вушок є точним пилянням, після якого додаткова обробка небажана.
Вивчаючи лучкову пилку, необхідно показати учням, що її пиляльне полотно є значно тоншим від полотна пилки-ножівки, а це дає змогу підвищити якість пиляння (точність і чистоту).
Стругання – це зрізання з поверхні деревини тонких шарів (стружок). Струганням надають оброблюваній деталі відповідної форми та розмірів, а її поверхні – необхідної чистоти.
Обробку деревини струганням треба починати з вивчення будови і призначення шерхебеля й рубанка. Потрібно показати. Що шерхебелі й рубанки бувають дерев’яні і металеві. Під час вивчення будови шерхебеля і рубанка бажано показати й деякі інші види стругів (зензубель, кальовка, галтель, шпунтубель), але зупинятися на них детально немає потреби. Вивчати будову стругів доцільно тільки на прикладі шерхебеля. Учитель, пояснюючи будову шерхебеля, розбирає його, називає і показує основні деталі та їх елементи. Збираючи шерхебель, потрібно показати учням, як правильно встановлюють залізко. Можна в деяких випадках для порівняння простругати дошку з правильно й неправильно встановленим залізком і зробити відповідні висновки.
Після вивчення будови стругів доцільно продемонструвати учням стругання деревини шерхебелем та рубанком і пояснити, коли треба стругати шерхебелем, а коли – рубанком.
Учням важко дається такий процес, як налагоджування стругів. Більшість із них тривалий час опановують цю операцію. Учитель повинен крок за кроком навчати учнів самостійно налагоджувати інструмент.
Переходячи до вивчення прийомів стругання, вчитель розказує і показує, як кріпити заготовку на верстаку, як тримати рубанок, якою повинна бути робоча поза, як розподіляти зусилля рук під час стругання, як організувати робоче місце й контролювати правильність стругання, яких правил техніки безпеки слід додержувати під час стругання. Робочу позу і прийоми роботи він повинен кілька разів чітко продемонструвати учням.
Сформувавши в учнів уміння в струганні, учитель зосереджує увагу учнів на підготовці базових поверхонь та контролюванні рівності поверхонь лінійною і кутником. Стругання в розмір виконують після розмічання рейсмусом від базових поверхонь. Стругання під рейсмус можна вважати точним, якщо половина розмічальної риски залишилася на потрібній нам деталі.
Потрібно із самого початку роботи привчити учнів додержувати правильної робочої пози і прийомів роботи. Учитель у разі потреби індивідуально допомагає кожному учневі порадами і практичним показом.
Свердління деревини учні мають виконувати вручну за допомогою коловорота та на свердлильному верстаті. Отже, тут створюються сприятливі умови для порівняння ефективності роботи коловоротом та на свердлильному верстаті. Варто побудувати коротеньку бесіду про якість і продуктивність ручної та верстатної обробки матеріалів. У процесі навчання учнів свердління і довбання важливим також є вміння добрати потрібні інструменти. Так, для свердління деревини краще використовувати центрові та спіральні свердла. Спіральні свердла діаметру до 8 мм заточують як для м’яких металів, а понад 8 мм доцільно заточувати спеціально для свердління деревини. Спеціальне заточування дає змогу дістати точніші розміри і значно чистішу поверхню отвору в деревині. Отвори великого діаметра свердлять спіральними свердлами без спеціального заточування в два етапи – спочатку свердлом малого діаметра, а потім розсвердлюють свердлом великого діаметра.
Спочатку вчитель демонструє прийоми свердління коловоротом. При цьому звертає увагу учнів на правильність робочої пози й розміщення інструменту, ознайомлює їх з правилами техніки безпеки.
Учні дуже часто під час свердління наскрізних отворів забувають підкладати під заготовку шматок дошки чи фанери. Слід звернути на це особливу увагу, щоб запобігти псуванню верстака. Окремо розглядають прийоми свердління отворів на свердлильному верстаті.
Досвід показує, що учні з інтересом ставляться до роботи на верстатах, проте деякі з них бояться включати верстат, а тим більше працювати на ньому. Учитель повинен уважно віднестися до цих учнів і дуже тактовно допомагати їм перебороти страх.
Важливе значення має додержання має додержання учнями правил техніки безпеки та робочої пози під час роботи. Біля свердлильного верстата обов’язково повинна бути пам’ятати з правил безпечної праці.
Фронтально навчати прийомів свердління на верстатах в умовах шкільної майстерні немає можливості, тому вчитель повинен так спланувати роботу, щоб поступово всі учні встигли попрацювати на верстаті.
Починаючи навчати учнів довбання, вчитель спочатку пояснює будову та призначення долота, а потім детально зупиняється на прийомах роботи. Долото має бути загостреним, з міцно насадженою ручкою. Під час довбання наскрізних отворів і вушок треба стежити, щоб учні підкладали під деталь шматок фанери для запобігання псування верстака. Також, часто, видаляючи стружку, школярі спираються долотом на край гнізда і зминають його, що погіршує якість шипового з’єднання.
Досвід показує, що учні досить швидку опановують прийоми довбання, але допускають неточності при розмічанні і запилюванні шипів та вушок. У даному разі треба особливу увагу приділити питанням точності й акуратності. На конкретних прикладах можна продемонструвати. До чого призводить неточність виготовлення шипового з’єднання.