1.1.Основні елементи змісту освіти:
1.Інформація, яка підлягає засвоєнню тобто перетворенню в знання. Знання – це цілісна система відомостей, пізнання, які накопичені людством. У школі повинні бути засвоєнні основні поняття, терміни, факти повсякденної дійсності й науки, закони науки; теорії, які містять систему наукових знань; знання про шляхи, методи пізнання, типи і способи розумових дій; оцінні знання, тобто такі, які характеризують суспільне, особистісне значення для людини матеріалу, що вивчається.
2.Способи діяльності, досвід їх здійснення. Тут виділяється досвід здійснення відомих способів діяльності, який втілюється в уміннях і навичках учнів, які засвоїли цей досвід. Уміння – свідоме оволодіння сукупністю певних навчальних операцій (способів здійснення дій). Навички – усталені способи діяльності учнів, автоматизовані вміння. Уміння і навички – це способи діяльності учнів на основі набутих знань.
Розрізняють уміння і навички спеціальні і загально навчальні. Спеціальні, предметні уміння, формуються на матеріальні конкретного предмета (навички розв’язання обчислювальних задач, граматичного розбору, літературного аналізу та ін.). Серед загально навчальних умінь і навичок виділяють (Ю.К.Бабанський):
1) навчально-організаційні – уміння раціонального планувати діяльність, визначити її завдання, уміння створювати умови діяльності;
2) навчально-інформаційні – уміння працювати з книгою, вести бібліографічний пошук;
3) навчально-інтелектуальні – уміння виділяти головне, аналізувати, порівнювати, синтезувати, зіставляти, раціонально запам’ятовувати, здійснювати самоконтроль у навчально-пізнавальній діяльності, доводити обґрунтовувати тощо.
Всі групи вмінь повинні забезпечити потребу особистості в самоосвіті і самовихованні.
3.Досвід творчої діяльності, тобто діяльності, в результаті якої створюється об’єктивно чи суб’єктивно нове завдяки специфічним процедурам:
- самостійного переносу раніше засвоєних знань і вмінь у нову ситуацію;
- знаходження оригінального розв’язання проблеми в умовах, коли відомі інші;
- виділення нової проблеми в знайомій ситуації або нової функції об’єкта. Вважається, що найбільша трудність відкриття полягає не стільки у проведенні необхідних спостережень, експериментів для одержання нових фактів, скільки у зміні традиційних підходів до їх тлумачення;
- бачення альтернативних варіантів вирішення проблем;
- комбінування раніше відомих способів у новий.
Слід відзначити відносну незалежність змісту третього компонента від перших двох, тому що наявність знань і засвоєних за зразком умінь не забезпечує творчих потенцій школяра. Вони можуть проявлятися і при досить обмежених за обсягом знаннях. Але одночасно І.Я.Лернер, І.К.Журавльов зазначають, що вирішальною передумовою творчого виховання в сучасних умовах є інтелектуальний розвиток особистості: розвиненість пам’яті, уваги, здатність до знаходження чисельних видів зв’язків, процесуальних якостей, регулювання своєї пізнавальної діяльності.
Американські педагоги П.Барнс і Т.Брукс визначили 12 інтелектуальних процесів, котрі необхідні кожному: абстрагування, аналіз, класифікація, складання рівняння, оцінка, узагальнення, висновки, складання послідовності, імітація, синтез, теоретичне міркування, переклад або трансформація думки.
Оволодіння досвідом творчої діяльності передбачає не тільки інтелектуальний аспект особистості, а і її психологічні, характерологічні риси, до яких відносяться: настирливість у досягненні мети, незалежність, почуття гідність, чесність у пошуках істини, в спілкуванні, а також активність духовного потенціалу людини, її внутрішній діалог, самоаналіз, саморефлексію, перегляд особистісних ціннісних орієнтацій, процес самопізнання, саморозвитку. Отже, творчість вимагає інтелектуального, емоційного і вольового напруження.
4.Досвід емоційно-ціннісного ставлення, який передбачає наявність знань, умінь, але не зводиться до них і полягає у формуванні ставлення школярів до світу, діяльності, наукових знань, моральних норм, ідеалів. І доки таке ставлення не сформульоване, немає можливості говорити про вихованість. Єдиним способом і умовою засвоєння емоційного відношення, сприйняття об’єкта як цінності є переживання, що сприяє виникненню інтересу до предмета, окремого явища і потреби і діяльності.
Емоційно-ціннісне ставлення виконує регулюючу функцію у формуванні соціального досвіду, регулює вибіркове ставлення до об’єктів і діяльності, визначає відповідність діяльності і об’єктів до потреб особистості, виробляє оцінку імовірності задоволення потреб, створює імпульс до діяльності, відбивається на її темпі, якості й рівні.
1.2.Особливості формування ціннісних орієнтацій в структурі виховання особистості школяра.
Риси духовного світу дитини найбільш інтенсивно формуються у молодшому шкільному віці, що доведено у працях багатьох вчених, педагогів та психологів: Н.Ветлупної, М.Басова, Л.Виготського, А.Запорожця, Н.Луйтеса, Т.Гуменикової, О.Дем’янчука та інших. Саме у цей період життя дитина засвоює основи систематичних знань, формується фундамент її характеру, волі, світогляду, ідеалів, моральних поглядів та переконань. Для морального виховання дитини, її нормального соціального розвитку важливе значення має формування у неї емоційного позитивного ставлення до дійсності. Позитивний емоційний стан основа приязного, доброзичливого ставлення до людей, готовності до продуктивного спілкування. Негативні емоційні стани можуть бути чинниками озлобленості, страху, відчуження, заздрощів.
Поява в житті суспільства системи загальної обов’язкової середньої освіти зумовила виділення особливого періоду в розвитку дитини – молодшого шкільного віку. Він відсутній у дітей, які взагалі не вчилися у школі або ж освіта яких завершилася на цій початковій ланці. І цей період відбувається активне анатоміко-фізіологічне дозрівання організму.
До шести-семи років зростає рухливість нервових процесів, дещо збільшується врівноваженість процесів збудження і гальмування.
У цьому віці також відбуваються істотні зміни в органах і тканинах тіла, що підвищує фізичну витривалість дитини. Основною особливістю цього віку є зміна соціальної позиції особистості: вчорашній дошкільник стає учнем, членом шкільного і класного колективів, де слід дотримуватися нових норм поведінки, вміти підпорядковувати свої бажання новому розпорядку тощо. Все це сприймається дитиною як певний переломний момент у житті, який супроводжується ще й перебудовою системи взаємостосунків з дорослими, найавторитетнішою фігурою серед яких стає вчитель.
Характерною віковою особливістю є нерозвинута довільна увага молодших школярів. У них домінує увага мимовільна, спрямована на нові, яскраві, несподівані та захоплюючі об’єкти. З віком у дітей зростає обсяг і стійкість уваги. Увага в молодших школярів тісно пов’язана зі значущістю для них навчального матеріалу. Усвідомлення необхідності важливості матеріалу. На початок шкільного періоду розвитку дитини вже володіє певним словниковим запасом і мовною граматикою. Новим у формуванні мовлення є свідоме вживання різних форм слова, оволодіння письмовим мовленням. Пам'ять молодших школярів розвивається передусім у напрямку посилення її довільності, зростання можливостей свідомого управління нею та збільшення обсягу смислової, словесно логічної пам’яті.
Під впливом навчання у молодших школярів формується логічна пам’ять, внаслідок чого суттєво змінюється співвідношення образної та словесно-логічної пам’яті. Уява в цьому віці надзвичайно бурхлива, яскрава, з характерними рисами некерованості. У процесі учення вона поступово розвивається, зокрема вдосконалюється відтворююча уява , стаючи дедалі реалістичнішою і керованішою.
Як сприятливі риси відзначається загально-позитивне відношення дитини, широта його інтересів, допитливість. Широта інтересів молодших школярів виявляється в тому, що їх цікавлять багато явищ навколишнього життя, що не входять у програму навіть середньої школи. Широта цих інтересів виявляється не тільки у потребі молодших школярів, що враховується завжди, у творчих іграх, особливо на героїко-романтичні сюжети, на сюжети з книг, кінофільмів. У програванні цих сюжетів реалізуються соціальні інтереси молодших школярів, їхня емоційність, колективні ігрові співпереживання. Допитливість є формою прояву широкої розумової активності молодших школярів. Безпосередність, відкритість, довірливість молодших школярів, їхня віра в незаперечний авторитет вчителя і готовність виконувати будь-які його завдання є сприятливими умовами для зміцнення в цьому віці широких соціальних мотивів боргу, відповідальності, розуміння.
Пізнавальні мотиви змінюються в такий спосіб: молодші школярі від інтересу до окремих фактів переходять до інтересу до закономірностей, принципам. В останні роки психологічні дослідження показали, що вже в середині молодшого віку може закладатися й інтерес до способів придбання знань. У молодшому шкільному віці виникають і мотиви самоосвіти, але вони представлені найпростішою формою – інтересом до додаткових джерел знань, епізодичним читанням додаткових книг.
Своєрідність емоції в молодшому шкільному віці полягає в тому, що учні цього віку все-таки відрізняються емоційною вразливістю, безпосередністю проявів і зовнішньою виразністю емоцій. Ці діти характеризуються піддатливістю до вселянь і «поглинанням» емоційних впливів (тому цей період шкільного дитинства називають іноді віком «губки»). Для молодшого школяра властива надзвичайна широта емоцій і реактивність, легкість переключення від однієї емоції до іншої. В міру становлення пізнавальних інтересів у ході молодшого шкільного віку емоції в ході навчання змінюються вбік їхньої змістовності, стійкості.