В.А.Сухомлинський підкреслював необхідність формування емоцій у цьому віці, тому що недоліки емоційного виховання ще більш важко заповнити, чим недоліки в розумовому розвитку.
Емоційно-вольова сфера. Діти цього віку вкрай емоційні, але поступово вони оволодівають уміннями керувати своїми емоційними станами, стають стриманішими, врівноваженішими.
Основним джерелом емоцій є учбова та ігрова діяльність (успіхи і невдачі в навчанні, взаємини в колективі, читання літератури, сприймання телепередач, фільмів, участь в іграх тощо).
Емоційну сферу молодших школярів складають переживання нового, здивування, сумніву, радощів пізнання, які, у свою чергу, є базою розвитку допитливості та формування пізнавальних інтересів.
Поступово розвивається усвідомлення своїх почуттів і розуміння їх виявлення в інших людей (Н.С.Лейтес, П.М.Якобсон). Для молодших школярів загалом характерний життєрадісний, бадьорий настрій. Причиною афектних станів, які трапляються, є передусім розходження між домаганнями і можливостями їх задовольнити, прагненням більш високої оцінки своїх особистісних якостей і реальними взаємостосунками з людьми тощо. Як наслідок, дитина може виявляти грубість, запальність, забіякуватість та інші форми емоційної неврівноваженості.
Молодші школярі емоційно вразливі. У них розвивається почуття самолюбства, зовнішнім вираженням якого є гнівне реагування на будь-які приниження їх особистості та позитивне переживання визнання їх якостей.
Розвивається почуття, відіграючи важливу роль у формуванні малих груп у класі та стихійних компаній. Життя в класі виступає як фактор формування у дітей моральних почуттів, зокрема почуття дружби, товариськості, обов’язку гуманності. При цьому першокласники схильні переоцінювати власні моральні якості і недооцінювати їх у своїх однолітків. Проте з віком вони стають більш самокритичними.
Шкільне навчання сприяє розвитку вольових якостей молодших школярів, вимагаючи від них усвідомлення і виконання обов’язкових завдань, підпорядкування їм своєї активності, довільного регулювання поведінки, вміння активно керувати увагою, слухати, думати, запам’ятовувати, узгоджувати власні потреби з вимогами вчителя тощо.
Поступове обмеження дитини як суб’єкта імпульсивної поведінки відкриває можливості її розвитку як суб’єкта вольової поведінки, здатного довільно регулювати власні психічні процеси та поведінку.
Зростає вимогливість до себе та інших, розширюється сфера усвідомлення обов’язків, розуміння необхідність їх виконання.
Воля в цьому віці характеризується нестійкістю в часі. Молодші школярі легко піддаються навіюванню. В цей період у дітей формуються такі вольові риси характеру, як самостійність, впевненість у своїх силах, витримка, наполегливість тощо.
Ефективність формування вольових якостей залежить передусім від методів навчально-виховної роботи.
Характерологічні особливості. Характер у цьому віці щойно формується. Через недостатню сформованість вольових процесів спостерігаються імпульсивність поведінки, капризність, упертість. У поведінці дітей чітко виявляється особливості їхнього темпераменту, зумовлені властивостями нервової системи.
Однак більшість молодших школярів чуйні, допитливі та безпосередні у вираженні своїх почуттів та ставлень.
Самооцінка. Самооцінка молодших школярів конкретна, ситуативна, багато в чому визначається оцінкою вчителя. Рівень домагань формується насамперед внаслідок досягнутих успіхів і невдач у попередній діяльності. Коли в учбовій діяльності дитини невдач більше ніж успіхів і цю ситуацію вчитель ще й постійно підкріплює низькими оцінками, то результатом стає розвиток почуття невпевненості в собі та неповноцінності, які мають тенденцію поширюватися й на інші види діяльності.
Музика, безпосередньо впливаючи на почуття дитини, формує його естетично-моральний вигляд. Вплив музики буває часом більш сильним, чим домовленості або вказівки. Знайомлячи дітей з добутками різного емоційно-образного змісту, ми спонукуємо них до співпереживання.
Хороводи, пісні, танці різних народів викликає інтерес до їх звичаїв, виховують інтернаціональні почуття. Жанрове багатство музики допомагає сприйняти героїчні образи і ліричний настрій, веселий гумор і задерикуваті танечні мелодії. Різноманітні почуття, що виникають при сприйнятті музики, збагачують переживання дітей, їхній духовний світ.
Рішенню виховних задач багато в чому сприяють колективний спів, танці, ігри, коли діти охоплені загальними переживаннями. Спів жадає від учасників єдиних зусиль. Співаючий неточно заважає гарному звучанню, виконанню, і це сприймається усіма як невдача. Загальні переживання створюють доброчинний ґрунт для індивідуального розвитку. Приклад товаришів, загальна наснага, радість виконання активізують боязких, нерішучих. Для розпещеного увагою дитини, зайво самовпевненого успішний виступ інших дітей служить відомим гальмом негативних проявів. Такій дитині можна запропонувати зробити допомога товаришам, виховуючи тим самим скромність і одночасно розвиваючи його індивідуальні здібності.
Заняття музикою впливають на загальну культуру поводження дошкільника. Чергування різних завдань, видів діяльності (співу, слухання музики, гри на дитячих інструментах, руху під музику) жадає від дітей уваги, кмітливості, швидкості реакції, організованості, прояву вольових зусиль: виконуючи пісню, вчасно почати і закінчити неї: у танцях, іграх уміти діяти, підкоряючи музиці, утримуючись від імпульсивного бажання швидше побігти, когось перегнати. Усе це удосконалює гальмові процеси, виховує волю.
Таким чином, музична діяльність створює необхідні умови для формування ціннісних орієнтирів особистості дитини, закладає первісні основи загальної культури майбутньої людини.
Сприйняття музики тісно зв'язано з розумовими процесами, тобто вимагає уваги, спостережливості, кмітливості. Діти прислухаються до звучання, порівнюють звуки подібним і різні, знайомляться з їхнім виразним значенням, відзначають характерні значеннєві риси художніх образів, учаться розбиратися в структурі добутку. Відповідаючи на питання, після того як відзвучав добуток, дитина робить перші узагальнення і порівняння; визначає загальний характер п'єси, зауважує, що літературний текст пісні яскраво виражений музичними засобами. Ці перші спроби естетичної оцінки вимагають активної, розумової діяльності направляється педагогом.
Розвиваючи дитину естетично і розумово, необхідно всіляко підтримувати навіть ще незначні творчі прояви, що активізують сприйняття і представлення, будять фантазію й уяву.
Заняття музикою сприяють загальному розвиткові особистості дитини. Взаємозв'язок між усіма сторонами виховання складається в процесі розмаїтості видів і форм музичної діяльності. Емоційна чуйність і розвитий музичний слух дозволяє дітям у доступних формах відгукнутися на добрі почуття і вчинки, допоможуть активізувати розумову діяльність і, постійно удосконалюючи рухи, розів'ють дошкільників фізично.
У системі музичного виховання молодших школярів проблема спілкування ціннісних орієнтацій зумовлена особливостями сприйняття дітьми закономірностей музичного мистецтва, його інтонаційної природи. Представляючи діалектичну єдність конкретно-почуттєвого й художньо-узагальненого, музичні інтонації мають життєве походження, виражають основні сфери життєдіяльності – природу, людину, її почуття, дії, фантастичний світ – і безпосередньо впливають на смислові утворення свідомості, що обумовлює освоєння молодшими школярами художньо-естетичних цінностей музичних образів природи, людини, і забезпечує специфіку формування художньо-естетичних ціннісних орієнтацій молодших школярів у процесі сприйняття музики.
Формування ціннісних орієнтацій тісно пов’язані з цінностями суспільства. Їх втіленням часто бувають конкретні мистецькі образи, наприклад, народних пісень, моральний потенціал яких близький світосприйманню учнів молодших класів. Дитина цього віку може відчути і замислитися над тим, що у повсякденному житті ще мало доступно їй. Музика поступово підводить учня до прийняття більш високої системи цінностей, які засвоюються переживанням, а не логічним розумінням та запам’ятовуванням. Цю ідею розробляють у своїх роботах вчені – спеціалісти у галузі естетичного виховування В.Шацька, Д.Кабалевський, Н.Ветлугіна, А.Кенеман, А.Хрипкова. Їх думку поділяють також і психологи: А.Гуссейнов, О.Дробницький, А.Зосимовський, І.Кон, П.Сімонов та інші. Загальна музикальність розглядається як механізм зв’язку моральних та естетичних впливів, а музична культура особистості – як перетин морального та естетичного розвитку, який породжує цілісні морально-естетичні якості. А це дає змогу дитині відчувати свою причетність до музики як до частини життя народу.
1.3.Жанри української народної музики.
Колискові пісні. Колискові пісні починають співати дитині з перших днів її життя. За часів язичництва співові над колисковою надавалося значення оберегу вважалося, що певні інтонації і «магічні» слова можуть вберегти немовля від хвороби та інших нещасть. Підтвердження «магічної» дії співу над колисковою давні люди бачили в тому, що материнська пісня справді впливає на немовля заспокійливо. Згодом первісні уявлення вивітрилися і спів – оберег перетворився на колискову пісню.
Колискова пісня – термін фольклористичний. У народі ще й зараз вживають дієслівних форм: співати при колисці або співати кота. Вислів «співати кота» виник із звичаю, коли у нову колиску клали кота, гойдали його і наспівували колискові пісні. А після цього ритуалу клали до колиски дитину і співали їй, доки вона не засипала. Тому в колискових піснях часто згада дується кіт.