Смекни!
smekni.com

Теоретичні основи формування ціннісних орієнтацій молодших школярів (стр. 6 из 15)

Загалом тематика колискових пісень широка. Крім зрозумілих дитині образів і сюжетів, використовуються в ролі колискових і інші – в тому числі ліричні, баладні, навіть жартівливі пісні із «дорослого» репертуару.

Спів над колисковою впливає на дитину мелодією, тембром, розміреною ритмікою. Але з півтора-двох років дитина починає цікавитися і змістом пісень. З цього віку особливо зростає роль близьких дитячому сприйманню образів, в тому числі фантастичних і казкових.

Усі колискові пісні виконуються у повільному або помірному темпі, при основному нюансі піано. Співають неопереним, фальцетного тембру звуком. Висотне положення наспіву може змінюватися: одну пісню жінка співає в низькому регістрі, іншу – в високому; сьогодні вона співає у м’якій грудній манері, а завтра – у фальцетній. Така особливість не властива «дорослим жанрам». При колисці ж манера співу залежить від втоми матері, настрою або й виконуваної у цей час роботи. Наприклад, заколисуючи дитину і співаючи їй колискової, жінка в колисковій селянській родині одночасно ще й пряла або вишивала(ст.12-13).

Трудові пісні. Трудовими піснями вважаються пісні, що виконуються під час роботи з метою організації трудового ритму або задля полегшення процесу праці. Ці дуже давні за походженням пісні (їх ще називали власне трудовими) збереглися в невеликій кількості у російському фольклорі. На Україні вони зникли ще до того часу, як розпочався систематичний запис фольклору.

Під рубрикою «трудових» розглядаються також, приурочені до певного виду робіт. Такі пісні виконуються не під час праці, а перед роботою чи після неї, або в перепочинку. Їх називають умовно-трудовими. Невелика кількість умовно-трудових пісень зустрічається у фольклорі і зараз.

Одна з характерних ознак трудових (і певною мірою умовно-трудових пісень) та, що вони, крім основної ритміко-організуючої, виконують також комунікативну і сигнальну функції. Їх комунікативна спрямованість полягає у придатності тексту і мелодики для потреб спілкування, для передачі якоїсь інформації. Наявна в трудових піснях сигнальність покликана привернути увагу чи спонукати до певної реакції. Збереглося не так багато комунікативних і сигнальних пісень (в Карпатах), проте вони становлять надзвичайно яскраву і цінну сторінку фольклору.

Трудові співи назвати «піснями» у власному розуміння цього слова можна лиш до певної міри. Серед співу, що лунів під час роботи, переважали не так завершені мелодії, як сигнали – команди. Вони мають форму коротких поспівок, за мелодичним контуром близьких до вигуків чи звертально-мовних конструкцій.

Трудові пісні, мабуть, найменше відповідають поняттю «мистецтво» і є найбільш утилітарними з усіх жанрів фольклору. Вони виникли на зорі людства, ще в палеоліті. Ритміко-інтонаційний фонд трудових операцій накопичувався протягом сотень тисяч років. В міру прискорення розвитку виробництва, виникнення все нових і нових форм колективної праці, відбувалося накопичення, відбір та «омузикалення» ритмів та інтонацій, що супроводили різні трудові операції.

Крім подібних чисто функціональних команд-наспівів є й інший – пісенний тип. В них розвинена мелодика, а сигнально-командна сторона виражається не так яскраво. Здебільшого це трудові пісні вторинного значення і походження. Вони не створюються спеціально під час праці, а беруться з різних жанрів, переважно ліричних, і співають в ритмі праці.

Умовно-трудові пісні. Якщо найголовніша особливість трудових пісень – це їх невіддільність від ритмів і характеру трудових рухів, то умовно – трудові пісні виконуються з іншою метою: вони впливають на настрій, створюють певний психологічний клімат у гурті працюючих.

Умовно-трудові пісні є двох видів: ті, що містять хоч мінімальні морфологічні ознаки жанру трудових співів, і ті, що цих ознак позбавлення. В останньому випадку це звичайні ліричні пісні (як, наприклад сучасна, що співається «на буряках» - «Удень я працюю, буряк обробляю»).

В розряд умовно-трудових ліричні пісні потрапляють виключно тому, що в їх тексті згадується певна робота. Приурочені до сезону і виду праці, вони зберігають пізнавальне значення з огляду на зміст текстів. Що ж до ритмомелодики, то вона або обрядова, або лірична (ст.19).

Танки. Танки (інакше – хороводи, кара годи) – це, в основному, дівочі рухливі ігри, що складаються з різного роду фігур та перестроювань у нешвидкому темпі. Супроводжуються співом і мають здебільшого обрядове призначення, виконуються навесні (веснянки, гаївка, постові) та влітку (на Трійцю, Купала, у жнива).

Остаточної класифікації танків ще немає В інтересах найбільш узагальненої класифікації танки зручніше поділити на групи не за конкретними рухами чи змістом, а за головними прикметами утворюваних фігур: кругові, лінійні та ключові.

В танках досить помітно збереглися імітативні принципи створення фігур та рухів, які були властиві для первісного суспільства. Наприклад, гра «Мак». Дівчата утворюють коло, а одна чи дві всередині кола розігрують пантоміму. Коло рухається (фігури та пози урізноманітнюються, але так, щоб зберегти вид кола), дівчата співають текст про мак, а ті, що в центрі, показують, як він «росте», як «полють», «жнуть» тощо. Або «Зайчик». Так само утворюється коло, а одна, що всередині, показує усе, про що співають інші. Або «Ой як, як миленькому постіль слати». Дівчина, що перебуває в центрі кола, показує, як вона стелить постіль для милого – лагідно, з любов’ю. Потім дівчата співають «як нелюбому постіль слати» - і дівчина в колі показує свою відразу до нелюба.

Названі танки належать до кругових. В них головну зовнішню фігуру становить коло, в центрі якого відбувається пантомімічна сценка. В інших варіантах можуть бути лови, біганина. Загалом кругових хороводів багато і усі вони різні – як за змістом, так і, відповідно, за рухами.

Важливо відзначити: круговий танок повторюється доти, доки є бажаючі ставати в центр кола. Отже, танок з тими ж рухами і співом міг повторюватися по 5-10 разів. Сенс повторень у тому, що кожна нова дівчина («зайчик», «черчик» тощо) обіграє зміст по-своєму, з властивою їй пластикою, мімікою(ст.33-36).

Танці. На відміну від танків-хороводів, танці не пов’язані так жорстоко з обрядами і в переважній більшості належать до колективних розваг. В більшості танців (гопак, коломийка, полька, краков’як, метелиця, козачок) – швидкий темп та відпрацьовані й відібрані протягом тривалого часу різноманітні ритмічні рухи. На відміну від танків, де хода може не співпадати з ритмікою співу, у танцях відповідність танцювальних рухів ніг та ритміки мелодії є обов’язковою. У традиційному побуті танці звичайно виконуються під інструментальну музику. При цьому часто (хоча в принципі це й необов’язково) супроводжуються співом жартівливих куплетів. Танці розрізняються не так за ритмомелодикою (не завжди можна чітко сказати, що певна мелодія – дійсно гопак, а не козак), як за танцювальними рухами. Саме рисунок танцю і рухи ніг є підставою для виділення гопаків, козачків, коломийок, кадрилей та ін.

Різновидів танців надзвичайно багато, особливо якщо брати до уваги їх регіональні відміни. Загалом можна виділити три найбільші групи: (за рухами, фігурами, регіонами).

1.Коломийки, частівки та пісні з пританцівками. При усій їх несхожості (в тому числі і в побутуванні: коломийки – захід України, частівки – схід) спільне те, що ці танці значно більше пов’язані із звичками співу і рухової імпровізації, ніж танці козачково-гопакової групи.

2.Побутові танці порівняно недавнього походження (гопак, козачок, метелиця), вони часто супроводжуються співом жартівливих куплетів. Скоріш усього, їх фігури та танцювальні рухи остаточно склалися у 27 – 28 ст., а деякі – й пізніше.

3.Танці, запозичені з фольклору інших народів – іноді їх називають напливовими або міграційними.

Тепер дамо коротку характеристику танців трьох названих груп.

1.Коломийка танцюється в західних областях України по-різному – залежно від регіону. Це може бути круговий або парний танець. Цікавий прийом «хрещик», коли дівчата і хлопці почергово роблять крок назустріч, потім назад, знову назустріч, міняючись при цьому місцями. Виконується переважно в рухливому темпі. На відміну від коломийки, «Верховина» має повільний вступ, але далі переходить у власне коломийку.

«Гуцулку», також танець західних регіонів, поєднує в собі коломийку та козачок (за ритмікою – друга частина).

Частівки та пісні з вільними пританцівками поширені у Східній Україні. Для їх виконання показові імпровізовані рухи. За характером музичної ритміки вони наближаються до мелодії козачково-гопакової групи – можливо, саме цим можна пояснити поширення частівки на Сході і відсутності на Заході України (бо коломийка становить окрему ритмоструктурну групу мелодій).

2.Гопак вірогідно виник в чоловічому середовищі – серед козаків та чумаків, в розвагах на ярмарках та в корчмах. Колись це був танець, що вимагав сили, енергії та винахідливості. Не випадково й зараз саме для гопака показові присядки, стрибки, кружляння, на які здатні лише молоді та вправні. Нерідко учасники танцю наче змагаються між собою Зараз гопак танцюється разом і чоловіками й жінками, хоча ще півтора-два століття тому він був виключно чоловічим танцем.

Метелиця – швидкий танець, серед рухів якого – кружляння, часта зміна фігур – можливо, назва втілює враження від зимової завірюхи. Буває, танцюючі утворюють коло, тоді в центрі може витанцьовувати пара (чи більше), які переважно вдаються до гопакових рухів. Отже, в цих двох танцях спостерігається часткове переплітання фігур та рухів.

Козачок (або козак) на відміну від гопаків виконується за виробленою послідовністю фігур – тобто, для нього мало показова імпровізація. Характерні серед рухів присядки, голубці, колупалочки, доріжки та ін. Темп дуже швидкий, мелодії уквітчуються швидкими дрібними нотами. Важливе значення має жіноча партія, тому танець виглядає як спілкування в руках мужчин і жінок.