Одній Роксолані наказав Сулейман збудувати величний мавзолей, наче самому султану. Їх, султанів, було 36, але, жодна з безлічі султанських жінок за всю тисячолітню історію імперії не була похована так пишно, як 56-річна жінка - українка.
Слухаємо поезію.
У турецькій неволі доля рабинь
Усміхалася Насті Лісовській:
Недольна, бездольна, гірка, як полин,
Потоптана доля жіноцька,
Узяв полонянку султан в свій гарем,
У ній він знайшов своє щастя.
Минали роки, як ішов день за днем –
І Державою правила Настя.
Гляділа на море, за море - імла.
А в душу свою як загляне:
В одній половині Настуся була.
У другій - уже Роксолана.
Отак в чужині українка жила.
З роздвоєним серцем, дволико.
Краса їй із мудрістю силу дала,
В легенді лишивши навіки.
Світлана Кузьменко
(Онтаріо, Канада)
Маруся Чурай — українська Сафо
А зараз, діти, перенесемось на 376 років назад до Полтави.
Козацькі часи на Україні сприяли також поетичному, пісенному пробудженню українського народу. Вважають, що тільки записано українських пісень понад 200 тисяч. Серед їх творців крізь тумани часу окреслюються схожі на легенду жіночі постаті. До таких легендарних постатей належить і народна поетеса Маруся Чурай.
Українською Сафо (давньогрецька поетеса) називають Марусю Чурай, бо вважають її автором багатьох народних пісень (понад 200 тисяч), зокрема: "Засвіт встали козаченьки", "Віють вітри, віють буйні", "Ой не ходи, Грицю", "В кінці греблі шумлять верби" та ін.
За історичними переказами, народна поетеса і співачка народилась у 1625 р. у Полтаві, в козацькій родині. її батько, Гордій Чурай, був соратником Павлюка, керівника козацько-селянського повстання 1637 р. проти шляхетської Польщі. Після поразки повстанських війск під Кумейками він разом з Павлюком був страчений у Варшаві. Після смерті Гордія Чурая його дружина, Горпина, залишилась удвох із донькою. Пам'ятаючи про героїчну загибель її чоловіка, народ оточив літню жінку і її дочку теплотою й увагою. Цьому в значній мірі сприяла й обдарованість Марусі, дівчини з чарівною зовнішністю й добрим серцем. Маруся мала чудовий голос і майстерно співала пісні, які складала з різних приводів, і часто навіть у звичайній розмові викладала свої думки віршами.
Навесні 1648 року почалася визвольна війна українського народу проти польської шляхти. Піднявся на боротьбу і Полтавський полк, в якому був і коханий Марусі Грицько Бобренко. Для дівчини розлука з коханим була тяжким ударом. Саме тоді вона склала чудову пісню, сповнену глибокого болю і страху перед невідомим. Ця пісня в наші дні співається в маршовому темпі і починається словами "Засвіт встали козаченьки".
Зовсім не так співала цю пісню Маруся. Вона співала її повільно, виповнюючи кожний рядок глибоким сумом і печаллю. Проникливо звучали перші початкові рядки:
Засвіт встали козаченьки
В похід з полуночі,
Заплакала Марусенька
Свої ясні очі...
Особисті переживання Марусі Чурай, її туга за коханим перетворювалися у нові і нові поетичні рядки, в нові й нові пісні й думи. Очевидно, саме на цей час припадає створення Марусею таких пісень: "В огороді хмелинонька грядки устилає", "Шумить, гуде дібровонька" та інші.
Скориставшись перемир'ям між Україною і Польщею, козаки почали повертатися додому. Маруся нетерпляче чекала Гриця, але він не з'явився. Сумнів закрався в її душу і вилився в нові пісні. Справжній зойк душі вчувається у пісні, створеній у години розлуки:
Ой боже ж мій, боже, милий покидає,
Милий покидає, іншої шукає!
До іншої ходить, з іншою говорить.
Мене молодую до славоньки вводить.
А в глибині душі ще живе маленький вогник надії на одруження з коханим:
Коли б мені, боже, неділі діждати,
Неділі діждати, на рушничку стати.
Тоді не розлучать ні батько, ні мати,
Ні батько, ні мати, ні суд, ні громада.
Ця дума - переконливий доказ про важкий душевний стан Марусі Чурай після зради коханого. І тому таким природним докором звучить створена дума "Стелися, стелися, зелений гороше", в якій Маруся звертається до Гриця з гіркими, але суворими словами:
Гей, ти молоденький голубе сизенький,
Не в правді живеш;
Минуєш мою хату і мої ворота,
До іншої ідеш.
Тут, крім суворого докору, вже помітний трохи завуальований (прихований) мотив фатальної приреченості, який згодом, у наступних піснях Марусі, стане досить виразним.
"Гей, ви не тіштесь, вороженьки, моїй пригоді", - звертається Маруся до громади і пояснює:
Бо моя пригода, бо моя пригода,
Як літня роса:
Як вітер повіє і сонце пригріє,
Спаде вона вся.
Якось восени приятелька Марусі влаштувала вечорниці. Маруся пішла туди мабуть з таємною надією побачити Гриця. Він справді прийшов на вечорниці, та ще й не сам, а з своєю молодою дружиною. Там вони й зустрілися. Саме ця зустріч привела до рішучого зламу в настрої Марусі. Вона сколихнула її палку натуру. Ревнощі, ображене жіноче самолюбство, згадки про нещасливе кохання, про нездійснені дівочі мрії - все це завирувало в її душі і породило страшний план помсти.
Маруся була сильною, вольовою натурою. Жодним натяком вона не розкрила внутрішнього стану, свого наміру. Зовні вона була чарівною, колишньою веселою Марусею і знову полонила Гриця.
Про подальший хід подій ми дізнаємося з Марусиної пісні, в якій вона детально розповіла про те, як здійснювала свою помсту. Пісня починається зверненням до Гриця, ніби попередженням йому, щоб він не ходив на вечорниці, бо це приведе до фатального кінця:
Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці,
Бо на вечорницях дівки-чарівниці.
Вражає в цій пісні послідовність, з якою Маруся здійснювала свою помсту. В тексті пісні ми не знаходимо й натяку на каяття або жаль з приводу заподіяного. Це дає підставу вважати, що пісню створено до отруєння. Що саме так, видно з того, що коли померлого Гриця принесли до церкви, туди прибігла сповнена відчаю Маруся. Вона кинулась до труни, цілувала небіжчика і, обливаючись сльозами, розповіла про свій злочин.
Суд полтавського полку засудив влітку 1652 р. Марусю Чурай до смертної кари. У день страти, вдосвіта, коли на центральному майдані Полтави на помості стояла закута в кайдани Маруся і писар читав смертний вирок, через натовп прорвався на змиленому коні вершник. Іменем гетьмана Богдана Хмельницького він припинив читання вироку і вручив писарю гетьманський наказ про помилування Марусі Чурай. Життя було їй даровано в пам'ять героїчної загибелі батька та за чудові пісні, які вона склала. Маруся недовго жила на світі після помилування і померла в каятті у квітні 1653 року.
Послухаємо поезію.
Марусі Чурай
Чом тобі, рідна, -
Печаллю в очах...
День продзвенів серед літа.
Чом тобі місяць
В медових ночах
Видавсь отруєним цвітом?
Вернеться ранок
(Ти віриш мені?) -
Рани загоїть та болі
Грянуть ясою
Козацькі пісні,
Зіткані з правди й любові.
О, Чураївно,
Голубко моя...
Горда козацька яксине!
Спів незвичайний -
Віків течія...
В серце твоє українне.
Ніна Півторацька
Прим. Перлини укр. нар. пісні. К. 1989. "Засвистали козаченьки", с. 60, "В кінці греблі...", с. 175, "Ой не ходи, Грицю",с. 344, "Віють вітри...", с. 350.
Яничарська балада
Встала курява стовпами,
Багряніли хмари.
Приазовськими степами
Гнались яничари.
І летіла перед ними
Звістка невесела,
Що пускають вони з димом
Українські села.
Що старих людей вбивають
Тих, хто уже сивий,
Малих діток забирають
В неволю - ясир.
Забігає яничарин
У біленьку хату,
Стала жінка у відчаї -
Нікуди тікати.
Хіба в очі подивиться?
В нього ж очі сині!
Раптом зойкнула вдовиця:
- Сину ти мій! Сину!
Простягає вона руки,
Обійняти хоче,
А він стоїть, клятий турок,
Стоїть та регоче.
Звідки йому пам'ятати
Українську мову,
Як малим украли з хати,
З батьківського дому,
Від матері відірвали,
Від рідної суті
Та молоком напували
Скаженої суки.
Постаралися немало
Вчителі незлецькі,
Щоб не знав він слова "мамо"
Навіть по-турецьки.
То ж була наука люта:
Як зброю тримати.
От і блиснула шаблюка!
От і впала мати...
З того часу промайнули
Не літа - століття.
Дай Бог, щоб вас обминули
Такі лихоліття.
А щоб ми це, люди милі,
Могли пам'ятати,
Не спочили у могилі
А ні син, ні мати...
Бога мудрість незвичайна
І велика сила:
Він з матері зробив чайку,
Зробив вовком сина.
І чаєчка все кличе
На ковилу сиву,
А прислухаєшся - кличе:
- Сину ти мій! Сину!
А він виє вовком клятий,
Темними лісами,
Ніби вчиться вимовляти:
- Мамо моя! Мамо!
Галина Гордасевич
VI. Узагальнення і систематизація навчального матеріалу.
Отже, давайте підсумуємо, що ви відкрили для себе на уроці.
Як бачить Катерина Мотрич особливе призначення жінки у формуванні національної свідомості народу? Розкажіть про Марусю Богуславку, Настю Лісовську (Роксолану), Марусю Чурай.
VII. Підведення підсумків навчальної діяльності. Оцінювання відповідей учнів.
Швидко сплинув наш урок. Чого ви навчились на уроці?
Найактивніші учні отримують оцінки за свої відповіді.
VIII. Повідомлення домашнього завдання.
Ознайомтеся краще з відомими історичними постаттями жіночої статі та підготуйте невелику доповідь про одну з них.