• раціональність вибору загальної та окремих цілей, інтерактивність
цілей;
• реалістичність планів, забезпеченість ресурсами (матеріальними,
фінансовими, кадровими, часу тощо), збалансованість, розподіл функцій,
обов'язків, надання прав відповідно до мети розвитку;
• зацікавленість всіх учасників навчально-виховного процесу, удосконалення діяльності, підвищення професіоналізму педагогів, тобто мотивація всіх виконавців програми розвитку освітньої установи;
• можливість здійснювати аналіз, контроль та корекцію впровадження
новацій, реалізації програми розвитку закладу освіти.
Виховна система – це комплекс взаємозалежних компонентів, що розвиваються в часі і просторі: цілей, заради яких система створюється; спільної діяльності людей, що її реалізують; самих людей як суб'єктів цієї діяльності; освоєного ними середовища; відносин, що виникають між учасниками діяльності; керування, що забезпечує життєздатність і розвиток системи.
Виховна система проходить у своєму розвитку чотири етапи:
1. Етап становлення.
2. Етап стабільного розвитку.
3. Етап завершальний.
4. Етап відновлення і перебудови системи.
Для кожного етапу характерні специфічні задачі, види діяльності, організаційні форми, системостворюючі зв'язки.
Особливе значення зовнішнього управління складається у створенні умов для реалізації розробленої моделі.
Виховна система не може існувати постійно. У більшості випадків виховна система розвивається швидше, ніж інші соціальні системи. Це природно, тому що в будь-якому виховному закладі іде достатньо швидка зміна поколінь. Кожне покоління повинно відчувати себе суб'єктом розвитку системи, повинно вносити в неї щось нове, своє. Тому, розвиток виховної системи детермінується не стільки об'єктивними, скільки суб'єктивними факторами.
Таким чином, управління виховною системою можна розглядати як трьох аспектний процес:
1. Управління створенням цілісної системи.
2. Укріплення її цілісності.
3. Корегуюче управління із включенням кожної дитини й дорослого в
систему колективних справ і відношень.
Розвиток виховної системи здійснюється через:
• зацікавленість вищих органів освіти діяльністю педагогічних колективів по створенню виховної системи;
• вивчення досвіду діяльності педагогічного колективу;
• залучення зацікавлених осіб до вивчення досвіду з метою формування позиції громадського прийняття нової ідеї;
• моральне заохочування та матеріальна винагорода за успішні ефективні результати діяльності.
Створення виховної системи повинно супроводжуватися прогнозуванням розширення виховного простору, засвоєнням соціального, природного, естетичного середовища. Значущу роль у створенні та розвитку системи грає студентське самоврядування і колективне творче виховання.
«Виховна система є цілісний соціальний організм, що виникає в процесі взаємодії основних компонентів виховання (цілі, суб'єкти, їх діяльність, спілкування, стосунки, матеріальна база) і володіє такими інтеграційними характеристиками, як спосіб життя колективу, його психологічний клімат».
Виховна система – це комплекс взаємозв'язаних компонентів: цілей, що розвивається в часі і просторі заради яких система створюється; спільній діяльності людей, що її реалізовують; самих людей як суб'єктів цієї діяльності; освоєного ними середовища; стосунків, що виникають між учасниками діяльності; управління, що забезпечує життєздатність і розвиток системи.
Петербурзькі дослідники І.А. Колесникова і Е.Н. Баришників вважають, що «виховна система відображає специфічний спосіб організації виховного процесу на рівні конкретної установи»
Е.Н. Степанов вважає, що головне призначення виховної системи полягає в педагогічному забезпеченні і сприянні розвитку особи дитяти, тому виділяє в дефініції дане призначення разом з іншими сутнісними характеристиками виховної системи. [86]. На його думку «виховна система – це впорядкована цілісна сукупність компонентів, взаємодія і інтеграція яких зумовлює наявність у освітньої установи або його структурного підрозділу здатності цілеспрямовано і ефективно сприяти розвитку особи. Загальна здатність сприяти розвитку особи уявляється досліднику як ціле, таке, що складається з окремих здібностей, таких як:
• здатність діагностувати розвиток особистості студента, студентського і педагогічного колективів;
• здатність висунути і обґрунтувати мету виховного процесу;
• здатність організувати життєдіяльність співтовариства дітей і дорослих у максимальній мірі сприятливу для самореалізації і самоствердження особи молодої людини, викладача, батьків;
• здатність інтегрувати зусилля суб'єктів виховного процесу, зробити їх найбільш ефективними;
• здатність створити у освітній установі і за його межами розвиваюче середовище, етично сприятливе і емоційно насичене;
• здатність здійснити науково обґрунтований аналіз соціально-педагогічної ситуації, що склалася, підучених результатів виховної діяльності, тощо;
Вчені називають також риси виховної системи, характерні для даного соціально-педагогічного явища:
• Виховна система – це система соціальна. Її ядро – люди і їх потреби, мотиви, інтереси, ціннісні орієнтації, дії, стосунки. Функціонування виховної системи здійснюється відповідно до законів суспільного розвитку.
• Виховна система – це система педагогічна. Її функціонування пов'язане з реалізацією цілого ряду педагогічних завдань, для вирішення яких використовуються всілякі форми, прийоми і методи педагогічної діяльності. Результати вирішення завдань свідчать про ефективність виховної системи.
• Виховна система – це система ціннісно-орієнтована. Будь-яка виховна система орієнтована на певні цінності. У сучасній педагогічній науці і практиці визнані педагогічно недоцільними ідеї побудови виховного процесу на основі антигуманних цінностей і авторитарного стилю стосунків між педагогом і дитям і узятий курс на моделювання, побудову і дослідження виховних систем гуманістичного типу.
• Виховна система – це система цілісна. Часто її називають організмом, як би підкреслюючи, що вона складається з органів-компонентів, взаємозв'язок і взаємодія яких дозволяє системі функціонувати як єдине ціле і володіти системними інтеграційними якостями.
• Виховна система – це система відкрита. Вона має безліч зв'язків і стосунків з соціальним і природним довкіллям, які забезпечують функціонування і розвиток системи.
• Виховна система – це система цілеспрямована. ЇЇ неможливо уявити без цілі. При відсутності цільових орієнтирів виховна діяльність втрачає свій сенс, так як її сутнісною характеристикою є цілеспрямованість.
• Виховна система – це система складна і імовірнісна
• Складність виховної системи обумовлена великою кількістю елементів і зв'язків між ними. Майбутнє складних систем важко передбачити, тому прогнози носять імовірнісний характер.
• Виховна система – це система саморозвиваюча і самокерована. В середині системи прихована здібність до подолання протиріч розвитку зусиллями самих учасників педагогічних процесів, здібність до самоуправління,: постановці цілей, проектуванню нового стану системи виховання і етапів його досягнення, коректуванню навчально-виховних процесів, об’єктивному аналізу їх ходу і результатів, висуненню нових перспектив, тощо.
Основою розвитку виховної системи навчального закладу є розробка концепції внутріучилищного управління. Сутність її полягає у підході до внутріучилищного управління як діяльності, спрямованої на створення цілісного комплексу умов – прогностичних, педагогічних, кадрових, психологічних, організаційних, правових, медичних, санітарно-гігієнічних, матеріально-фінансових, необхідних для функціонування і розвитку навчально-виховного процесу училища. Як ціль училища в концепції розглядається розвиток студента, а як ціль управління – створення перелічених вище умов.
1. Реалізовуючи національний зміст навчання та виховання, викладачі, куратори груп спрямовують свою діяльність на національно-патриотичне виховання студентів, основними завданнями якого є:
- формування патріотичних почуттів;
- формування рис громадянина;
- вивчення бойових традицій та героїчних сторінок українського народу, його Збройних сил;
- формування національної свідомості і людської гідності, любові до рідної землі, родини, готовності до захисту Батьківщини;
- дотримання мовної культури;
- пошукова робота;
- формування творчої, працелюбної особистості, вмілого господаря, що володіє відповідними навичками, вміннями та професійною майстернісю;
- Вміння самостійно на основі сучасних знань про ринкову економіку застосовувати власні здібності у системі виробництва, науки, освіти.
2. Прищеплення любові до обраної професії – основне завдання трудового виховання. Допомагають у трудовому вихованні молоді медичного училища наступні форми і методи роботи:
– чергування навчальних груп у відділеннях Старобільської лікарні;
– заняття у предметних гуртках, проведення дослідницьких робіт з актуальних медичних проблем сьогодення (туберкульоз, СНІД, шкірні захворювання, захворювання сердцево-судинної системи);
– робота волонтерського загону;
– участь у обласних конкурсах профмайстерності;
– участь у науково – теоретичних конференціях різного рівня;
– робота будівельної бригади з благоустрою училища, ремонту;
– в межах виконання комплексної регіональної програми «Сприяння працевлаштування та вторинної зайнятості молоді Луганщини (2005–2010 рр.) на базі училища сформований і діє трудовий загін, що виїжджають на роботу до Криму;
– на базі гуртожитку працює клуб «Господарочка».