Зміст
Вступ
Розділ 1
1.1Науково-методичне обґрунтування необхідності краєзнавчої роботи в загальноосвітній школі на прикладі історичного розвитку
1.2 Значення факультативних занять з краєзнавства
1.3 Система методичної роботи з краєзнавства
1.4 Етапи, форми і методи краєзнавчої роботи
1.5 Значення етнографічних досліджень у краєзнавчій роботі
Розділ 2
2.1 Практичне використання краєзнавчої роботи в загальноосвітній школі
2.2 Приклади та можливості використання краєзнавства в загальноосвітній школі
2.3 Урок з краєзнавства
Висновок
Список літератури
Вступ
Актуальність теми. Значення краєзнавчої роботи в школі не тільки в тому, що вона сприяє всебічному вивченню природноекономічних та соціально-історичних умов розвитку рідного краю, а й у тому, що дає вчителю можливість вивчити психолого-педагогічні особливості учнів, виявити їхні інтереси. участь у суспільно-корисній роботі, виконання індивідуальних завдань краєзнавчого змісту формує в школярів пізнавальний інтерес до краєзнавчих знань, а через них – і до історії. Краєзнавство це одне з видів науково-освітньої діяльності, якому властиві свій зміст, техніка, функції, етапи, методи і форми.
Отже актуальність теми дослідження полягає в необхідності емпіричного та теоретичного вивчення проблеми використання краєзнавчої роботи в школі.
Об’єкт дослідження. Об’єктом дослідження даної курсової роботи виступає дослідження форм та методів краєзнавчої роботи в школі.
Предмет дослідження. Предметом дослідження даної курсової роботи є можливості використання краєзнавчої роботи в школі.
Мета дослідження. Мета дослідження полягає в теоретичному та емпіричному розгляді проблеми використання краєзнавчої роботи в школі
Мета роботи передбачає виконання таких завдань:
· Дослідити значення краєзнавчої роботи в загальноосвітній школі;
· Визначити методичні основи краєзнавчої роботи в школі;
· Визначити і дослідити форми краєзнавчої роботи в школі та краєзнавчих досліджень учнів в позанавчальний час;
· Дослідити практику використання краєзнавчого матеріалу в загальноосвітній школі;
Практичне значення. Практичне значення курсової роботи полягає у визначенні форм і методів краєзнавчої роботи в загальноосвітній школі, в тому числі на різних етапах розвитку педагогічної думки в Україні; визначенні структури і змісту організації навчального процесу засобами теоретичного моделювання; обґрунтуванні поняття “готовність до краєзнавчої роботи”, що виходить з загального поняття “готовність до професійної діяльності”; визначенні змісту знань, умінь і навичок з краєзнавчої роботи та показників їх сформованості в учителів.
Краєзнавство в школі є одним із джерел виховання гідних громадян України, формування справжніх будівельників свого майбутнього. Воно допомагає дітям усвідомити нерозривний зв’язок, єдність історії свого села чи міста з історією та сьогоденням країни; відчути причетність до них кожної людини, кожної родини; визнати своїм найпершим обов’язком, честю стати гідним послідовником кращих традицій рідного краю. Через призму дослідження подій в окремих місцевостях краєзнавство сприяє глибокому і всебічному вивченню яскравої, але непростої історії нашої Батьківщини, осмисленню її ролі на тлі європейської і світової культури, прилученню підростаючого покоління до духовної та історичної скарбниці свого народу.
Краєзнавство належить до нового типу міждисциплінарного знання, що складається у сучасній науці, і включає в себе географічні, історичні, економічні, демографічні, біографічні, фольклорні, літературознавчі, соціологічні, екологічні, музеєзнавчі, бібліографічні аспекти. Об’єднуючим компонентом є те, що вся ця інформація стосується однієї місцевості. Взаємодія у краєзнавчій роботі різноманітних видів людського знання і діяльності сприяє поступовому формуванню науково – теоретичного ядра краєзнавства у тісному зв’язку із загальнокультурною просвітницькою роботою. До напрямків такої роботи можна віднести збереження матеріальних пам’яток, збір аудіо – та відео – спогадів, складання родоводів тощо. Активним учасником цієї роботи повинна бути учнівська молодь.
Для ефективної краєзнавчої роботи необхідно керуватися:
- способами активізації учнів у цій роботі;
- можливостями педагогічних технологій, групових методів та
індивідуальних форм навчання;
- дослідницькими краєзнавчими уроками, які мають суттєві переваги над традиційними;
- існуючими технологіями моделювання наукового краєзнавчого дослідження;
- можливостями для формування в учнів дослідницьких вмінь;
- установкою на кінцевий результат залучення учнів до краєзнавчої роботи – цілеспрямований розвиток їх особистості.
Таким чином, історичні події, факти, біографії видатних земляків розглядаються як призма, через яку можна найповніше відтворити картини життя людей певної епохи; урок перетворюється на спільне з учнями краєзнавче дослідження.
Особливостями інноваційних технологій використання краєзнавства у навчально–виховному процесі є те, що:
- змінюється роль учителя, як керівника навчально – виховного процесу (учень сам стає керівником краєзнавчого пошуку);
- перевага надається дослідницьким комунікативно – діалогічним та моделюючим формам роботи;
- основою краєзнавчої роботи є не засвоєння певної суми знань, а розвиток особистості та опанування продуктивними способами діяльності;
- максимально використовується особистий досвід учня, розвивається його творче мислення, зростає його внутрішня мотивація отримання нових знань та навичок;
- зміст краєзнавчої роботи з прикладної площини переходить в більш теоретичну;
- визнається існування „ білих плям ” та „відкритих проблем”;
- домінує позитивний виклад матеріалу.
Гіпотеза. Краєзнавча робота в школі повинна забезпечити виховання національної свідомості, а також навчити дітей аналізувати отримані дані.
Розділ 1
1.1. Науково-методичне обґрунтування необхідності краєзнавчої роботи в загальноосвітній школі на прикладі історичного розвитку
Краєзнавче виховання в Україні велося ще за часів Київської Русі: підлітки залучались до ремесел і домашньої роботи, вивчали побут, культуру рідного краю, видовий склад та особливості місцевої флори і фауни. Навчальний і виховний вплив на дітей мали промови, написані монахами на честь князів, де звеличувались їхні воєнні перемоги, описувались найважливіші мандрівки землепрохідців і купців, усна народна творчість тощо. Формування краєзнавчих понять нерозривно пов’язувались з образним розкриттям історичних подій, географічних та етнографічних подій рідного краю.
У XVI-XVII ст. у братських школах південно-західної Русі широко пропагувались краєзнавчі ідеї. Навчальні посібники того часу були фактами про історичні події, етнографію, географічні особливості рідного краю. З метою засвоєння учнями, елементів природничих знань, проводилися спостереження за погодними умовами, сезонними змінами в природі. Усе це поєднувалося з дослідженнями навколишнього середовища.
Одне з чільних місць у краєзнавчо-педагогічній спадщині належить українській козацькій педагогіці, головна мета якої – формування козака-лицаря, мужнього громадянина, захисника рідної землі, з українською національною свідомістю, дійовим патріотизмом, високим рівнем духовності. У той час в Україні діяли різні типи навчально-виховних закладів (академії, колегіуми, братські, церковні школи, народні професійні школи мистецтв і ремесел, січові і козацькі школи). Головне місце у них відводилося ідеям і засобам народної педагогіки, українознавства і краєзнавства.
Подальшому розвитку краєзнавства сприяло запровадження викладання в школах географії (початок XVIIIст.). один із перших провінційних журналів – “Уединенный пешеходец”, був краєзнавчим. Він видавався в Ярославлі в 1786 р. Тоді ж в уставі перших російських шкіл, написаному під керівництвом Ф. Янковича, говорилось про необхідність збирання природних речей із всіх трьох царств природи, потрібних для пояснення і очевидного пізнання природної історії, особливо ж всіх домашніх, притаманних тій губернії виробів, в якій головне народне училище знаходиться[10:стр. 32].
Прогресивні педагоги і вчителі практики розглядали краєзнавство як одну з форм зв’язку навчання з навколишнім життям. М. Ломоносов у 1761 році організував наукове краєзнавче вивчення рідного краю. З цією метою в різні місця були розіслані анкети з 30 різними питаннями про особливості рідного краю. Це й стало першим програмовим краєзнавчим матеріалом для вивчення місцевості.
Ідею про необхідність дослідження учнями рідного краю підтримав А. Дістервег, який поставив в основу розвивального навчання три головних принципи:
1. природовідповідність;
2. культуровідповідність;
3. самодіяльність;
Розвиток краєзнавчої діяльності, на його думку, не можливий без їх обґрунтування.
У другій половині XIX століття важливу роль у поповненні даних про рідний край відіграло “Російське географічне товариство” (1845 р.) до якого залучалось і місцеве населення. Основними напрямами роботи цього товариства довелося і Т. Шевченку.
Інтенсивною розробкою питань з краєзнавства, яке в ті часи називались родинознавством і батьківщинознавством у 60-ті роки XIX століття займалися видатні педагоги К. Ушинський і Н. Вессель, які були авторами перших методичних посібників з предмета. Так К. Ушинський включив, наприклад, в “Рідне слово” (1861 р.) вказівки що до “вивчення околиць”. А в 1863 р. запропонував ввести в початковій школі “батьківщинознавство”, вказуючи, на те, скільки яскравих, правильних, дійсних образів зберігається в душі у дітей при вивченні цього курсу.
“Вітчизнознавством” називав краєзнавство Н. Вессель і вбачав у ньому основу всієї освіти, вказуючи на те, що “весь курс навчання потрібно будувати на грунті використання місцевого конкретного матеріалу, тобто на основі краєзнавчого підходу, тобто на основі краєзнавчого підходу, краєзнавчого принципу.”[10:стр. 37]