З метою активізації пізнавальної діяльності учнів учитель використовує репродуктивні, пошукові і творчі завдання.
На першому етапі роботи ставляться репродуктивні запитання, спрямовані на відтворення знань. Такими запитаннями при вивченні біології рослин можуть бути: «Яку роль відіграли вищі спорові рослини в утворенні кам’яного вугілля?», «Які хвойні рослини поширені у вашій місцевості?», «Які дерева найчастіше зустрічаються в лісах України?», «Що вам відомо про бук і дуб? До якої родини вони належать?». Такі запитання сприяють становленню рівня запам’ятовування та механічного відтворення засвоєних фактів.
На другому етапі екологічного навчання переважають запитання пошукового характеру. Вони здебільшого починаються словами: чому, для чого, навіщо. Мета таких завдань – встановлення взаємозв’язків між явищами, фактами та процесами. Наприклад: «Чому космічна біологія цікавиться одноклітинними водоростями? Що вам про це відомо?», «Чому там, де з’являється сфагнум, ґрунт заболочується?», «Чому деякі рослини вимирали, інші давали початок новим групам, а треті залишалися незмінними? Чи відбуваються зміни рослин у наш час? Якщо так, то як і чому?».
Аналіз зв’язків – це джерело становлення учнями нових, доти невідомих істин, і спрямований він на глибше і краще пізнання об’єктивної дійсності. Становлення та формування взаємозв’язків ставить високі вимоги до інтелектуальних можливостей учнів особливо тоді, коли йдеться про самостійний аналіз явищ, фактів, процесів, між якими існує даний взаємозв’язок [7].
Інші завдання сприяють формуванню критичного і функціонального мислення учнів і скеровують їх на діалектичне пізнання природної дійсності, її причинної зумовленості. Наприклад: «Рослини можуть діяти одна на одну. Яким чином?», «Відомо, що єгипетських фараонів ховали в тисових саркофагах? Як ви думаєте, чому?». Значення цих завдань у психологічному плані полягає передусім у тому, що завдяки своєму формулюванню вонидають учням можливість самостійно і до певної міри творчо розкривати взаємозв’язки і взаємовідносини. Оскільки у відповідях учні здебільшого користуються поясненнями, з якими їх у свій час ознайомив учитель, таке формулювання завдання змушує їх зосередити мислительні та інші психічні процеси на даній проблемі у зв’язку з рівнем її складності, порівняно із завданнями, які вимагають лише простого відтворення матеріалу. На третьому етапі варто ставити творчі завдання, які містять у собі проблемність. Наприклад, учитель зачитує рядки вірша, на які учні повинні дати відповідь.
Пекучий жаль серця людські бере, коли безвинно падають берізки, коли на чорнім цвинтарі дерев жовтіють пнів загнилі обеліски.
Та б’ється під корою дух творця, сліди дерев ніщо не може стерти.
Дерева не вмирають до кінця, вони, як люди, входять у безсмертя.
Або:
У лузі калина
Як пісня свободи.
Не руш? Ти ж людина….
Живи для природи.
Вчитель, зачитуючи ці рядки, створює проблемну ситуацію про взаємозв’язки всього живого на Землі. Ці рядки вказують на нерозривний віковічний зв’язок природи і людини, сприяють формуванню в учнів усвідомлення, що наш рідний край потребує справжніх друзів-охоронців.
Велике значення для екологічного виховання мають завдання, які спонукають учнів працювати з іншими логічними прийомами, і ставиться вимога зробити висновки. Наприклад: «Уявімо, що на Землі зникли усі живі організми, крім вищих рослин. Опишіть подальший розвиток подій». Під час обгрунтування цього завдання учень має включитися в такі ситуації, в яких він діятиме як у реальному житті. Це допоможе викликати у школярів співпереживання до всього живого, сприятиме реалізації набутих екологічних знань, спонукатиме до самовиховання, виховуватиме в них наполегливість дослідників.
Під час опанування таких прийомів нестандартного мислення необхідно, щоб учень самостійно переніс знання та вміння в нові умови, побачив нові проблеми у знайомих ситуаціях.
Осмислюючи такі завдання, учні закладатимуть підвалини обережного, дбайливого ставлення до природи, породжуватимуть неприйняття психологіїнасильництва над нею. Саме так школярі будуть усвідомлювати закони розвитку природи, відчувати свою відповідальність за все живе на Землі.
1.3Методи формування екологічної культури
Виховання – процес творчий. О. Вишневський мав рацію, порівнюючи процес виховання з роботою художника, який малює всю картину одночасно – спочатку весь сюжет штрихами, а відтак через деталізацію домагається очікуваного результату. Зусилля вихователя завжди зорієнтовані на всю систему цінностей. Можливо, саме тому, спрямовуючи їх на «систему екологічних цінностей, ми автоматично впливаємо на моральні пріоритети учнів. Одним із загальних методів виховання є визначення цінностей. Серед кодексу цінностей сучасного українського виховання ми не знайдемо окремо екологічних, але, якщо добре поміркувати, екологічність в широкому розумінні цього слова є в будь-якій цінності сучасного виховання.
Отже, представимо основні форми, методи та засоби екологічного виховання з огляду на концепцію демократизації українського виховання.
Серед засобів екологічного виховання учнів слід назвати структурні вправи тренінгу як самостійні одиниці, що можуть бути використані в структурі інших форм екологічного виховання, зазначених вище.
Прикладом тренінгових вправ є екологічні казки. Учням пропонують згадати в своєму житті якісь факти або події, пов’язані з природою (асоціації можуть бути як позитивні, так і негативні), які вразили їх настільки, що залишились у пам’яті. Приблизно через 10 хв. роздумів можна починати слухати «екологічні казки». Для допомоги учням можна запропонувати папір, олівці або фломастери [9].
Заняття, присвячені темам про біосферу, слід проводити на відкритому повітрі, в мальовничому природному куточку (бажано неподалік від школи). Це дає можливість учням глибше відчути свій зв’язок з живою природою. Крім того, вправи та режими, передбачені тренінговою формою роботи, найвдаліше реалізуються саме в природі. Особливого значення при проведенні таких занять набуває робота з відчуттями, коли учні після відповідного завдання обмінюються своїм почуттєвим досвідом перебування в природі.
Наприклад, мотивацією до діяльності може слугувати такий аргумент: з усіх відчуттів людина частіше і більшою мірою використовує зір для ознайомлення з довкіллям. Але при цьому значно менше уваги приділено відчуттям звуку, дотику. Учням пропонують розійтися на невелику відстань один від одного (так, щоб всі були в полі зору вчителя), влаштуватись зручніше і спробувати змалювати «звукову малу» на аркуші паперу акварельними фарбами (інтерпретація може бути іншою: учням зав’язують очі і вони малюють фломастерами або кольоровими олівцями).
Серед інших дієвих засобів екологічного виховання можна виділити такі:
Творча «терапія» – відображення людиною довкілля та почуттів, викликаних ним, засобами мистецтва. Досить широко можуть бути використані засоби образотворчого мистецтва, ліплення (глина, пластилін), моделювання природними матеріалами, музика. Доцільно використовувати творчу «терапію» в структурі екопсихологічного тренінгу після вправ на емпатію (співпереживання) та ідентифікацію з природними об’єктами. В структурі уроку творча «терапія» вдало інтегрується на будь-якому етапі його залежно від інформації, яку подає вчитель.
Імітаційне моделювання – прогнозування та демонстрація природних процесів і фрагментів екологічної реальності шляхом відбиття створеної моделі через особистісну включеність у неї.
На основі міждисциплінарного підходу до вирішення екологічних проблем рядом дослідників було розроблено та апробовано імітаційні екологічні ігри, спрямовані на моделювання предметного змісту екологічної діяльності. Але слід відзначити той факт, що більшою мірою імітаційні екологічні ігри досить успішно використовують у процесі екологічної освіти і мають на меті вдосконалення практичних навичок застосовувати знання в конкретній ситуації. Ми пропонуємо суттєво відмінний шлях моделювання через призму особистісного ставлення та почуттів, що стимулює екоатрибутивну поведінку особистості та є ефективнішим засобом у формуванні екологічного типу мислення учнів у процесі екологічного виховання їх на уроках або позакласних заходах з біології та екології. В процесі імітаційного моделювання беруть участь не один чи декілька, а всі учні класу. Прикладами можуть бути: імітація дощу (в структурі пояснення кругообігу води), складання листів-описів за слідами тварин та птахів на снігу (під час екскурсії в природу), імітація дерева, його росту та розвитку. Особливого сенсу тут набувають почуття, які посідають дуже важливе місце в екологічному вихованні учнів [11].
Пошук відповіді на питання – як вчити – виводить на категорію методів навчання. Без методів неможливо досягти мети, реалізувати зміст, наповнити навчально-виховний процес пізнавальною діяльністю. Роль методу в системі мета – зміст – методи – форми – засоби навчання є визначальною.
Метод навчання та виховання – це впорядкована діяльність педагога та учнів, спрямована на досягнення поставленої мети навчання та виховання.
В екологічному вихованні та освіті діють, зокрема, загальноприйняті методи виховання і методи екологічного виховання.
Розглянемо психолого-педагогічні методи екологічного виховання, запропоновані В.А. Ясвіним та С.Д. Дерябо [8].
Метод екологічних асоціацій (від лат. з’єднання) полягає в педагогічній актуалізації асоціативних зв’язків між різними психічними образами у контексті порушеної перед учнями проблеми. Цей метод часто використовують для встановлення певної аналогії між будь-якими проявами природних об’єктів і відповідними соціальними проявами. Уявлення, що виникає при цьому, сприяє розвитку суб’єктивного ставлення учнів до феномена, що вивчається. Прикладами реалізації цього методу у процесі розвитку ставлення до природи можуть бути використані вчителем або керівником гуртка такі асоціативні образи, як «танці» бджіл, «шлюбний» сезон у тварин, екологічна «піраміда» тощо.