дерева і криці
старовинная криниця.
(Діти підходять до криниці. Вихователь розповідає).
– А ось перед вами старовинна українська криниця. А ви знаєте, які за формою бувають криниці? Так, круглі, квадратні.
– А з чого вони бувають зроблені? Вірно, з каміння, і дерева. А хто мені скаже, як називається ця криниця? Правильно, криниця-журавель. А чому саме так називається, не знаєте? Ось послухайте, що я вам розповім. Між людей ходить така легенда. Колись у сиву давнину мале хлоп’я загубилось у лісі. Воно заблукало і захотіло пити. Хлопчик натрапив у лісі на глибоку криницю. Він зовсім знесилився і не зміг дістати з криниці води. Де не візьмись, в небі з’явився журавель. Він спустився біля криниці і, нагнувши свою довгу шию, дістав води з криниці. Хлопчик напився і подякував журавлеві. У дитини прибуло сили, і він знайшов стежку додому. Після того випадку люди в пам’ять про доброго птаха стали робити криниці, схожі на журавлів. А назвали криницю Журавель. Подивіться ще раз уважно на криницю. Всі розглянули її? Ось ця кам’яна частина називається цямриння, а верхня дерев’яна – журавель. Каміння для криниці беруть не просте, що лежить під ногами будь-де, а возять його з річки. Воно повинно бути гладеньке, шліфоване. А самого журавля роблять з дуба, щоб він був міцний. Прикрашають різьбою.
– Діти, а як ви думаєте, зруб криниці або цямриння, роблять лише з каменю? Правильно, ще цямриння буває дерев’яне, його викладають з колод, ось таких, що лежать збоку криниці. Тоді криниця-журавель виглядає ось так. (Показує картинку).
– То як називається нижня частина криниці? Якою вона буває?
– Як називається верхня частина криниці? З чого її роблять? Чим прикрашають?
– Діти, а чи хочете ви себе відчувати хоч трішки маленькими журавлями? Журавлі найбільше люблять ті місця, де трава висока, густа. Ось давайте і ми з вами відшукаємо тут найзеленішу, найгустішу. (Діти ходять по подвір’ю і знаходять найгустішу траву біля криниці.).
– Відшукали? Де вона росте? Так, біля криниці. Дуже добре ви шукали. А тепер сядьте, спочиньте і послухайте мене.
У народі кажуть: де вода, там і життя. То ж недарма з давніх-давен зберігся звичай, що криницю копати в будь-якому місці не можна. В кожному селі шукають місце криниці по-своєму. Ось у цьому селі колись жив дід, який ходив по селі і шукав місце, де можна копати криницю. Там, де густа і зелена трава, він прикладав вухо до землі і слухав, чи шумить вода. Там, де він чув шум води, копали криницю. Вода в ній була чиста, холодна і смачна. Воду з криниці п’ють, нею миються, в ній перуть одяг. Раніше не могли в кожному дворі поставити криницю. Могла бути одна-дві криниці на все село, тому люди ходили по воду далеко, взявши коромисла і відра.
Ось подивіться, як наша господиня йде по воду. Через плече у неї коромисло. На ньому два дерев’яних відра, їх називали в давнину коновками. Господиня начеплює коновку на журавель і дістає воду. (Частує нею дітей і примовляє:
Із криниці-студениці,
Що під вишнями в саду,
Я водиці-льодяниці
У відерці наберу.
Дам напитися, освіжитися
я малятам в холодку,
їм водиця-льодяниця
Буде завжди до смаку.
Діти дякують. Вчитель запитує у дітей.
– Чи смачна вода? А яка ще вода буває? А ви знаєте:, чому вона холодна і чиста? Тому, що в криниці б’є джерело. А джерельна вода дуже холодна і смачна. Смачнішої від джерельної немає ніде. А чи бачили ви ще де-небудь джерела? Так, у лісі.
Учень розповідає вірш М. Чумарної «Лісове джерельце».
Лісове джерельце,
Добре в нього серце,
Всім дає водиці,
І звірятку, й птиці,
Дереву й травиці, Квітці і людині,
Тому не міліє,
Дзюркотить, радіє,
Із лісів дзвінкою
Витіка водою.
Вчитель разом з учнями дякує господині за гостину.
Підсумок заняття.
Запропонована форма роботи забезпечує розвиток спостережливості школярів, їх моральних почуттів, щодо збереження природи, захисту її, любові до неї. Разом з тим, такий урок-екскурсія забезпечує розвиток естетичних почуттів, довільної уваги, вміння конкретизувати та класифікувати об’єкти та явища оточуючого світу.
БРАТИ НАШІ МЕНШІ
Гра-драматизація
Програмові завдання: закріпити знання про єдність усіх живих істот на Землі, розвивати допитливість, виховувати гуманне ставлення до тварин.
Головні дійові особи: казкар, хлопчик, дівчинка, чоловік, птах, риба, бджола.
В епізодах: птахи (не більше трьох), комахи (бабка, метелик), морські тварини (мушля, морський коник).
Декорація: хатинка, біля хатинки лавка.
Входить казкар
Казкар. Любі друзі, сьогодні ви почуєте чудову казку про те, як хлопчик та дівчинка мріяли політати в небі, потрапити на морське дно та зазирнути у самісіньке осердя квітки. А чи здійснилася їхня мрія – зараз дізнаєтеся.
У сиву давнину жили собі чоловік та жінка у маленькій хатинці біля моря, попід високою горою. Мали двоє діточок – хлопчика й дівчинку. І не було, крім них, на всій Землі анікогісінько. Якось діти почали із татом розмову…
Казкар іде геть. З’являється чоловік, сідає на лавку біля хатинки. До нього підбігають діти.
Хлопчик. Тату, ми щодня милуємось горою, як гордо вона здіймається аж до самого неба. Не можемо надивитися на красу моря – синього та безкрайого.
Дівчинка. Так, так, татусю, і ми дуже хочемо піднятися до неба та подивитися, чи справді море безкрає. А що ховається за горою? Але ж ми не можемо відірватися від землі. Як нам вчинити?
Чоловік(замислившись). Діточки мої, ви – люди, а людина не може літати, бо не має крил. Та мине час, і з’явиться у вас крилатий брат – ось він літатиме, побачить все з високого неба. І вам розповість. А зараз ходімо додому, бо вже сутеніє.
Виходять. З’являється казкар.
Казкар. Минув час, і з’явився у дітей брат – білокрилий птах. А згодом від нього пішли різні птахи – великі й маленькі, чорні й різнобарвні.
Під музику «влітає» білокрилий птах, а слідом – інші птахи виконують танок і «вилітають».
Казкар. Діти пишалися своїм меншим братом, бо він умів літати А той багато розповідав їм про свої враження від польотів. Хлопчик і дівчинка ніби на власні очі побачили зблизька кучеряві хмари, зелені ліси й рівнини за морем, стрімкі річки, що в горах, золотаві пустелі, що по той бік гори.
Полюбили діти свого меншого брата, піклувалися про нього. Взимку годували й захищали від негоди, змайструвавши йому на дереві невеличкий будиночок.
Одного разу брат і сестра знову прийшли до батька із запитаннями…
Казкар іде геть, з’являється чоловік. Він сідає на лавці, починає майструвати. Підбігають діти.
Дівчинка. Тату, ми дізналися від свого брата-птаха, що у заморських краях росте безліч чарівних квітів. Ми бачили тільки ті квітки, що ростуть на нашій горі, та й то здалека.
Хлопчик. А нам так хочеться роздивитися квіти зблизька й побачити, що є всередині квіточки. Але ж на гору не дістанешся, бо крута.
Чоловік. Любі мої, ось мине час, і з’явиться у вас сестра, яка дістанеться до тих квітів. А зараз ходімо додому.
Виходять. З’являється казкар.
Казкар. Довго чекали діти і ось з’явилася у них сестра-бджілка, а разом із нею й інші комахи – бабки, метелики, жуки.
Під музику «влітають» бджілка, бабка, метелик. Із квітками в руках, виконують танок, зникають.
Казкар. Бджілка літала далеко-далеко, де ростуть чудові запашні квіти, та збирала їх солодкий нектар. Вона багато розповідала дітям про різноманітний веселковий світ рослин, їх чарівний аромат. Діти любили свою меншу сестру, дбали про неї. Вони змайстрували їй теплого вулика, щоб було де сховатися від негоди та лютої зими. А бджілка дарувала їм духмяний мед.
Минув час. Якось брат і сестра знову звернулися до батька.
Казкар іде геть. Входить чоловік сідає на лавку. До нього підбігають діти.
Хлопчик. Тату, ми вже знаємо, що за морем та за горою є пустелі, ліси, рівнини й інші моря.
Дівчинка. Проте, татусю, хочеться дізнатися, яке море завглибшки і чи живе хтось у морській воді. Чи можна нам пірнути й подивитися?
Чоловік. Діточки мої, на жаль, людина не може довго знаходитися під водою. Проте не засмучуйтеся. Мине час, і з’явиться у вас менша сестра, яка зможе плавати глибоко в морі. Ось вона й розповість вам, чи є життя в морських глибинах. А зараз ходімо, допоможемо матусі у господарстві.
Виходять. З’являється казкар.
Казкар. Діти з нетерпінням чекали на сестру, яка вмітиме опускатися на дно морське. І ось одного дня…
Казкар іде геть. З’являється чоловік.
Чоловік. Гей, діти, біжіть мерщій до моря зустрітися з сестрою меншою.
Підбігають зраділі діти.
Чоловік. Ось вона, ваша сестра-рибка. Вона розповість вам про те, чим ви цікавилися.
Під тиху музику з’являється рибка.
Рибка. Любі мої братику й сестричко. Підводний світ дуже багатий. Там є безліч рослин казкової краси. Живуть там різноманітні риби й тварини, малесенькі та велетенські.
Музика звучить голосніше. З’являються інші мешканці моря й разом з рибкою виконують танок.
Рибка. Наші морські родичі не можуть жити без води. Тому, рідні мої, прошу вас, як побачите рибку чи якусь водяну істоту, яка випадково опинилася на березі – мерщій опустіть її у воду, щоб не загинула, врятуйте їй життя. Обіцяєте?
Чоловік і діти(разом). Обіцяємо.
Рибка. До побачення.
Морські істоти зникають.
Діти. До побачення.
Діти й чоловік ідуть геть. З’являється казкар.
Казкар. З того часу на землі з’явилося безліч пташок, комах, мешканців водойм. Брат і сестра стали дорослими. Вони все життя пам’ятали, що поряд з ними усюди – на землі, у повітрі, у воді – живуть їхні менші брати, і завжди приходили їм на допомогу в скрутну годину.
Любі діти, а чи піклуєтесь ви про братів ваших менших?
Звучить музика. Усі дійові особи з’являються на сцені, тримаючись за руки і всміхаючись одне одному.