Ігри, які використовуються на уроках «Я і Україна», класифікують за дидактичними навантаженнями:
1) ігри, які сприяють формуванню вміння класифікувати;
2) ігри, мета яких перевірка правильності сформованих уявлень;
3) ігри, спрямовані на виявлення природних зв’язків, сутність явищ;
4) ігри, спрямовані на формування вміння орієнтуватися на місцевості.
Навчальні дидактичні ігри, що застосовуються у навчальному процесі під керівництвом учителя (настільні ігри, ребуси, кросворди тощо), використовуються для перевірки знань, розвитку кмітливості, формування творчого мислення (див. додаток А)
Крім словесних методів навчання, на уроках природознавства широко використовуються практичні методи. До них належать практичні роботи, досліди і спостереження.
Практична робота – це навчально-пізнавальна діяльність, у процесі якої учні виконують практичні дії з об’єктами в матеріальній або матеріалізованій формі. При цьому тіла і явища або умови їх існування в природі не змінюються, вважає Савченко О.Я. [56].
У ході виконання практичних робіт учні оволодівають практичними уміннями. Отже, їх основною метою є формування практичних умінь і навичок. Крім того, внаслідок виконання дій з об’єктами в одних випадках здобуваються факти, які є основою формування нових уявлень, понять і встановлення зв’язків, а в інших – засвоєні знання виступають засобом здійснення практичної діяльності, тобто знання засвоюються на рівні застосування за зразком і в новій ситуації.
Практична робота, як метод навчання, є способом цілеспрямованої організації практичної навчально-пізнавальної діяльності учнів та керування нею учителем.
Засобом організації практичної роботи є практичне завдання. На думку О.А. Біди, ефективність його виконання учнями залежить від:
а) чіткого визначення конкретних цілей практичної діяльності;
б) відбору необхідних матеріальних об’єктів або їх матеріалізованих форм, приладів чи їх моделей;
в) розробки прийомів виконання завдання [10,70].
Практичні завдання виконуються на різних етапах уроку, а отже, миють різні дидактичні цілі. Так, на етапі засвоєння вони використовуються для актуалізації опорних знань та умінь, постановки проблеми, як джерело нових знань; на етапі застосування засвоєних знань і умінь – для їх закріплення; на відповідних етапах – для систематизації, узагальнення, а також перевірки засвоєних знань та умінь.
Практичні роботи виконуються не тільки на уроці, а й у позаурочний час, зокрема під час виконання домашніх завдань.
Важливим практичним методом навчання природознавства є організація і проведення дослідів. Навчальний дослід – це елементарний навчальний експеримент. Він є одним із важливих методів пізнання природи, накопичення чуттєвого досвіду, зазначає Варзацька Я.О. [13,59].
Дослід, як метод навчання, є способом взаємозв’язаної діяльності вчителя і учнів: учитель керує діяльністю учнів (організовує, планує, контролює, стимулює, коригує, аналізує й оцінює), спрямовує на вивчення тіл і явищ природи у спеціально створених умовах шляхом зміни об’єктів або умов їх існування (протікання) з використанням відповідних приладів і матеріалів.
Дослід дає змогу відтворити явище або процес у спеціально створених умовах, простежити за його ходом, побачити ті ознаки, які у природі сприйняти безпосередньо неможливо. Специфіка досліду полягає в тому, що він дозволяє отримати явище в «чистому вигляді», а саме: уникнути впливу побічних факторів. Дозволяє досліджувати його в різних умовах, припиняти дослідний процес на будь-якій стадії і повторювати необхідну кількість разів, вивчати предмет більш ретельно, ділити його на частини, виділяти те, що цікавить. Таким чином досягається глибина дослідження суті явищ і законів природи, підвищується обґрунтованість висновків.
Необхідність проведення дослідів у початковій школі зумовлена насамперед тим, що діти мають недостатній чуттєвий досвід, а більшість природознавчих уявлень і понять формується тільки на його основі. Це стосується тієї частини змісту, засвоєння якої іншими методами буде неефективним. Під час навчання досліди необхідні і в тих випадках, коли процес у природі триває довго, і діти не можуть спостерігати за ним від початку до кінця, або виникає потреба в детальному вивченні чи загостренні уваги дітей на частині такого процесу.
Обов’язковим елементом досліду є створення спеціальних умов для проходження явищ, процесів та добір засобів для цілеспрямованої зміни об’єктів або середовища їх існування. Тому виконання дослідів вимагає певного обладнання (приладів і матеріалів).
У процесі використання досліду молодші школярі повинні оволодіти не тільки знаннями про тіла і явища природи, їх взаємозв’язки і залежності, а й про спосіб його виконання (які практичні дії і в якій послідовності здійснюються), про прилади, матеріали та їх призначення.
Важливе значення у формуванні природничих знань має метод спостереження. У працях відомих педагогів Я.А. Коменського, В.О. Сухомлинського, К.Д. Ушинського, психологів Л.С. Виготського, Л.В. Занкова та інших показано, що природа своєю різноманітністю, яскравістю фарб приваблює увагу дітей і позитивно впливає на їхній розвиток. Ось чому правильній організації спостережень у природі вчитель має приділяти велику увагу [38,64,67,68].
Спостереження – це цілеспрямоване, планомірне сприймання об'єктів навколишньої дійсності, яке підпорядковане конкретно-визначеним цілям й вимагає вольових зусиль, вказує Гончарова К.Д. [3, 49]. Спостереження спрямоване на виявлення істотних ознак, причинно-наслідкових зв’язків у природі. За допомогою спостережень виявляються певні закономірності в навколишній дійсності.
У процесі навчання спостереження виступає одним із методів його організації. Спостереження є способом організації взаємозв'язаної діяльності учителя й учнів і полягає у тому, що вчитель організовує, стимулює, здійснює поточний контроль, аналізує, коригує й оцінює цілеспрямоване, планомірне сприймання учнями об’єктів природи.
Під час спостереження учні оволодівають уміннями виділяти в предметах їх ознаки, порівнювати групи предметів за однією ознакою, помічати зміни у спостережуваних об’єктах, робити висновки за допомогою вчителя. У молодших школярів нестійка увага, погано розвинута спостережливість. Тому робота вчителя повинна бути спрямована на розвиток уваги і спостережливості, доповнює Кузнєцова В.І. [19,50].
З перших уроків з курсу «Я і Україна» вчитель навчає учнів спостерігати за навколишньою природою. Він дає їм детальний план спостережень, одночасно показуючи, як ним користуватись та як краще висловити наслідки спостережень.
Спостереження у процесі навчання може виступати методом і прийомом. Методом воно є тоді, коли в результаті його проведення досягається дидактична ціль, а прийомом – дидактична підціль. Від цього залежать співвідношення спостереження з іншими методами, які можуть входити до нього прийомами або включати його прийомом у свою структуру. Наприклад, у процесі спостережень бесіда буває прийомом актуалізації опорних знань про об’єкт і способи діяльності; прийомом мотивації й стимулювання та ін.; розповідь – прийомом додаткового інформування; дослід – прийомом виявлення певної внутрішньої ознаки або властивості об’єкта і т. ін. І навпаки – спостереження входить прийомом в інші методи, зокрема в дослід, в практичну роботу, в розповідь для сприймання наочних ілюстрацій до неї.
У дітей молодшого шкільного віку довільна увага розвинена слабо. Як показали дослідження психологів, вона розсіюється через 4–5 хвилин, тому виникає постійна потреба в активізації навчально-пізнавальної діяльності. Для цього слід готувати до уроку різні наочні посібники, які активізують пізнавальні можливості учнів.
На сучасному етапі розвитку дидактики наочність можна визначити як принцип навчання, який ґрунтується на показуванні конкретних предметів, явищ, процесів, моделей або їх образних відтворень. За допомогою пояснень, прикладів можна створити уявлення про той чи інший об’єкт чи явище природи, тобто можна навчати наочно, спиратись на ті ж образи, уявлення, дії, які є в особистому досвіді учнів.
Під час вивчення природознавства використовують такі способи подачі наочних посібників: безпосередня демонстрація, опосередкована демонстрація (за допомогою ТЗН), створені в процесі навчання таблиці, схеми, за словами Байбари Т.М. [4].
У процесі навчання засоби наочності можуть виступати як:
1)джерело нових знань і уявлень про об’єкти, події, явища;
2)ілюстрація, яка служить опорою теоретичних положень;
3)спосіб розвитку мислення, що забезпечує міцність засвоєння знань, розвиток уваги, спостережливості, уяви;
4)посібник для самостійної пізнавальної діяльності;
5)спосіб інструктажу;
6)спосіб повторення, повідомлення, систематизації;
7)спосіб контролю.
Реалізація вказаних функцій вимагає поєднання слова і наочності. Саме за допомогою слова вчитель керує сприйманням, яке здійснюється учнями, призводить до осмислення зв’язків явищ.
До використання наочних посібників на уроках природознавства в початковій школі існує ряд вимог, а саме:
1) використання наочних посібників повинне відповідати в цілому меті навчання і меті уроку зокрема;
2) поєднання слова і наочності;
3) врахування рівня підготовки школярів. Якщо в учнів немає уявлень, які необхідні і достатні для утворення нових, то використання наочних посібників не є необхідністю. Зовсім недоцільно показувати наочно предмети і явища, добре відомі учням із їх щоденних спостережень або попередніх навчальних демонстрацій, достатньо тільки нагадати про них.
4) оптимальність використання: не перевантажувати наочними посібниками, бо надмірна наочність призводить до труднощів сприйняття, осмислення; забезпечити можливість розгляду, що потребує обліку формату, величини знаків, цифр, букв, як зазначає Біда О.А. [10,11].