Таким чином, ми спробували описати, як може здійснюватися підготовка до ведення реально-інформативних групових бесід, що лежить за межами самих бесід, організаційно з ними не зв'язана. Тепер ми переходимо до опису підготовки, або безпосередньо попереднім інформативним бесідам, або здійснюваної в ході самих бесід, тобто прямо зв'язаної з їх проведенням. Перший з цих двох видів підготовки носить відкритий, експліцитний характер: учні в кожнім випадку чітко усвідомлюють спрямованість такої підготовки, націленість її на наступну участь у груповій бесіді. Вона здійснюється головним чином через домашнє завдання на складання монологічних повідомлень про останні події в житті учнів по окремих темах з використанням різних опор, у тому числі вихідного мікротексту-зращка, призначеного для наступної актуалізації.
Підготовка, здійснювана в ході інформативних бесід, навпроти, може мати схований, імпліцитний характер і не сприйматися тими, яких навчають, як підготовка, хоча по суті бути такий. Цей вид підготовки значною мірою тотожний прийомам керування груповою бесідою з боку вчителя, хоча повного збігу не відбувається. Так, якщо групова бесіда передбачає розгорнуті монологічні повідомлення, їх можна підготувати в ході бесіди серією питань учителі з наступним спеціальним питанням узагальнюючого характеру, Для підготовки наступного етапу бесіди може використовуватися симультанно-парна робота з тієї або іншої підтеми як компонент групової бесіди як з опорами, так і без них.
Для підготовки до бесід не виключені й аспектно спрямовані вправи, відносно ізольовані від загального процесу навчання проведенню групових бесід. Вони проводяться на розсуд вчителя, що вважає потрібним повторити той або інший погано засвоєний або що давно не зустрічався мовний матеріал. Сюди відноситься повторення в різних вправах якого-небудь граматичного явища або його частини, а також лексичних одиниць. У цілому при організації такого повторення необхідно дотримувати наступного принципу: якщо на уроці передбачається повторення лексики, не випливає в цей же урок включати повторення граматичного матеріалу, і навпаки.
Істотне значення має також уміле застосування вчителем спеціальних прийомів керування груповою бесідою. Вище вже говорилося про способи словесного керування мовною діяльністю тих, яких навчають, у підготовчих вправах до групових бесід. Усі вони залишаються в арсеналі вчителя і при проведенні групових бесід. Однак особливо необхідно відзначити всі зростаючу роль паралінгвістичних засобів керування, тобто конвенціональних сигналів, вироблення системи яких починається вже на етапі підготовчих вправ з навчання умінням діалогічного мовлення. Сигнали стають найбільше часто використовуваним способом керування через те, що вони усе більш заміняють собою пряме словесне втручання вчителя в хід бесіди, стаючи звичних і природним для учнів явищем. З їхньою допомогою вчитель може керувати ходом бесіди: вказівки рукою, очима, кивок голови можуть означати сигнал до початку мовленнєвої діяльності, адресат висловлення, необхідність повідомлення додаткової інформації тощо. Використовуючи інші умовні знаки, учитель може вказати на характер очікуваної репліки (питання, розгорнутий відповідь і т.д.). Не слід думати, що система умовних сигналів повинна бути настільки ж розгалуженої, як і набір очікуваних реакцій: той самий сигнал можна використовувати в різних цілях, оскільки його значення стає зрозумілим із загального контексту що відбуває. Розумне сполучення умовних сигналів по включенню комунікантів у бесіду і, якщо необхідно, словесного втручання є ефективним засобом керування груповою бесідою.
Передача інформації під час спілкування йде через вербальні (слово, мова) і невербальні (одяг, поза, міміка) канали зв’язку. Основний засіб спілкування - мова. У розмовах з учнями потрібно намагатися, щоб мова була достатньо голосна, але не переходила на крик, в жодному разі не монотонна. Можна виділити такі основні умови успішного мовлення:
Не слід засмічувати мовлення словами-паразитами, які не несуть ніякої інформації;
Не треба вживати не літературні елементи: жаргонні, вульгарні, діалектні, просторічні слова;
Не варто зловживати запозиченими, іноземними словами, канцеляризмами;
Доцільно постійно стежити за нормами орфоепії та зловживання.
У спілкуванні з класом вчитель повинен насамперед захопити увагу дітей і виявити свою доброзичливість, проявляти такт і любов до дітей.
Вибір кожної лексичної одиниці для вивчення потрібен відповідати таким критеріям:
необхідність та важливість цієї одиниці;
її типовість;
доречність одиниці в даному класі;
які почуття вона може викликати в учнів.
Можна визначити, що в загальному контексті прямого методу через відсутність у ньому принципів, що забезпечують необхідну міцність засвоєння, спроба здійснення реально-інформативної комунікації апріорно приречена на неуспіх.
Щоб проведення інформативних бесід стало дійсно звичним, важливо наслідувати певну градацію в ускладненні їхньої структури: від підготовленої бесіди до експромтної, від однотематичної до багатотематичної, від переваги коротких монологічних повідомлень до діалогічної форми мовлення, а в її межах - від фронтальної бесіди “Вчитель - клас” через кероване та ініціативне взаємне розпитування і поширену відповідь до групової бесіди, від передбачення учасників бесіди до вільної участі в ній, від використання жорстких і повних опор до без опорної бесіди, від завчених реплік до все більш вільного їхнього варіювання, від словникових стимулів для управління бесідою до більш широкого застосування системи умовних сигналів тощо.
Говорячи про подальші перспективи інформативних бесід, можна виділити такі основні лінії їх ускладнення: розширення тематичного діапазону групових бесід; вдосконалення вмінь діалогічного та монологічного мовлення; органічний взаємозв’язок монологічних та діалогічних елементів, їх з’єднання і взаємодія; розвиток умінь ініціативного, асоціативно-органічного переключення з однієї теми на іншу; невпинне збільшення удільної ваги ініціативного мовлення учнів порівняно з реактивним; все більша натуральність їхнього самостійного включення у групову бесіду; скорочення дій з відкритої підготовки до участі у груповій бесіді, все більша заміна їх імпліцитною, закамуфльованою підготовкою; подальше збільшення ролі пара лінгвістичних засобів включення комуні кантів у бесіду під час одночасного скорочення вербального втручання вчителя.
Розвиток групових бесід по всіх вказаних лініях в їх взаємодії призводить до більш повної відповідності їх до подібних за змістом бесід рідною мовою учнів.
Таким чином здійснюється формування і розвиток комунікативно-мовленнєвих умінь учнів молодших класів.
1. Алексюк А.М. Загальні методи навчання в школі. - К.: Вища Школа, 1981. - 312 с.
2. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском воздасте. - М.: Просвещение, 1968. - 464 с.
3. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Видавничий центр “Академія", 2001. - 576 с.
4. Выготский Л.С. Проблема возраста. Собр. соч. Т.4. - М.: Высшая школа, 1984. - 426 с.
5. ГончаренкоC.У. Український педагогічний словник. - К.: Либідь, 1997. -376 с.
6. Гурвич П.Б. Программированные коммуникативные упражнения для развитие устной речи // ИЯШ. - 1967. - № 2. - С.56-62.
7. Державнанаціональна програма “Освіта" (“Україна ХХІ століття”) // Освіта. - 1993. - № 44, 45, 46. - 38с.
8. Загальна психологія. / За загальною редакцією академіка С.Д. Максименка. Підручник. - 2-ге вид., переробл. і доп. - Вінниця: Нова Книга, 2004. - 704 с.
9. Зимняя И.А. Речевая деятельность: язык и речь // Сб. науч. трудов МГПИИЯ им.М. Тореза. - Вып.170. - М. - 1981. - С.24-34.
10. Ильин Е.П. Мотивация и мотивы. - СПБ.: Питер, 2000. - 480 с.
11. Коваль А.П. Культура ділового мовлення. - К.: ВО Вища школа, 1977. - 232 с.
12. Коваль А.П. Культура української мови. - К.: Наукова думка, 1966. - 186 с.
13. Куписевич Ч. Основы общей дидактики. - М.: Просвещение, 1995. - 248 с.
14. Лингвистический энциклопедический словарь / Сост.В.Г. Рябов. -М.: Народное Образование, 1990. - 984 с.
15. Мойсеюк А. Є. Педагогіка. Навчальний посібник.3-є видання, доп. - К.: ВАТ КДНК, 2001. - 608 с.
16. Нісімчук А.С., Падалка О.С., Шпак О.Т. Сучасні педагогічні технології: Навчальний посібник. - К.: Просвіта, 2000. - 368 с.
17. Основыпедагогического мастерства: Учебное пособие для педагогических специальностей высших учебных заведений / Под ред. И.А. Зязюна. - М.: Педагогика, 1989. - 332с.
18. Подласый И.П. Педагогика: Новый курс: В 2 кн. Кн.1. - М.: Высшая школа, 1999. - 564 с.
19. Рогова Г.В. Повышение эффективности обучения иностранному языку за счет улучшения психологического климата на уроке. -ИЯШ. - 1977. - №5. - С.34-38.
20. Рубинштейн С.Л. Принципы и пути развития психологии. - М.: ВО Высшая школа, 1959. - 346 с.
21. Савчин М.В., Василенко Л.П. Вікова психологія. Навчальний посібник. - Дрогобич: Видавнича фірма “Відродження”, 2001. - 287 с.
22. Сагач Г.М. Золотослів. - К.: РЕА, 1993. - 578 с.
23. Сагач Г.М. Мистецтво ділової комунікації. - К.: А.С.К., 1995. - 312 с.
24. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. - К.: Видавничий центр “Академія", 2002. -528 с.
25. Харламов И.Ф. Педагогика: Учебное пособие.4-е изд. перераб. и доп. - М.: Гардарики, 1999. - 519 с.