2.3 Методика обстеження сформованості лексико-граматичної сторони мовлення у дітей із ЗНМ старшого дошкільного віку
Правильно організоване корекційне навчання і виховання дітей дошкільного віку в умовах логопедичної групи потребує обстеження мовних та немовних процесів, сенсомоторної сфери, інтелектуальнго розвитку. При вивченні мовлення дітей дошкільного віку повинні бути враховані, визначені в логопедії, такі принципи: онтогенетичний, етіопатогенетичний (урахування симптоматики мовної аномалії), діяльнісний (врахування провідної діяльності), взаємозв’язок мовленнєвого та загальнопсихічного розвитку [29, c.36]. Оскільки, подолання ЗНМ є комплексною медико-педагогічною проблемою, тознання логопедом психолого-педагогічних та лінгво-дидактичних основ подолання ЗНМ у поєднанні з медикаментозним лікуванням безсумнівно буде сприяти підвищенню ефективності логопедичної роботи. Завданнями логопеда є кваліфікована логопедична діагностика рівня мовленневого розвитку та його компонентів, зокрема словникового запасу і граматичної будови й розробка методики поетапного логопедичного впливу на подолання лексико-граматичної сторони.Однак, виявлення відхилень у мовленневому розвитку, їхня правильна діагностика й подолання у віці, коли мовленневий розвиток дитини далеко не завершено, є досить складним. В спеціальній літературі представлено цілий арсенал методик і систематизацій обстеження експресивного та імпресивного мовлення дітей. В 60-70-тих роках XXст. методики обстеження мовлення дітей базувались на врахуванні сформованості всіх мовленнєвих засобів. На основі отриманих при обстеженні даних послідовно аналізувався фонетико-фонематичний, лексико-граматичний розвиток дитини та стан її зв'язного мовлення (Г. Каше. Р. Левіна. Н. Нікашина, О. Правдіна, Н. Сєреброва, А.Ястребова та ін.) [50].
В 70-90-ті роки в дослідженнях мовлення аномальних дітей провідну роль отримав напрямок, що передбачав урахування не лише сформованості мовленнєвих засобів, але й зрілість функцій мовлення. Логопедичні методики передбачали проведення якісного і кількісного аналізу мовленнєвих порушень, що давало можливість диференціювати мовленнєві вади за характером і ступенем вираженості. Зазначені методики можна використовувати також і з метою оцінювання динаміки спонтанного або спрямованого, керованого мовленнєвого розвитку дитини (Г. Волкова, Н.Жукова, К. Мастюкова, Л. Спірова, Є. Соботович, В. Тарасун, О.Усанова, Т. Філічсва, Г. Чиркіна, Л. Цвєткова). В останні роки при вивченні мовленнєвих порушень враховуються дані психології, нейро- і психолінгвістики про структуру мовленнєвої діяльності. Цілеспрямовано розглядаються питання, пов’язані з вивченням психічного розвитку дітей із патологією мовлення з позицій системного аналізу психіки [41].
У зв’язку з цим, логопед повинен знати і розуміти закономірності процесу становлення усного мовлення в нормі йпатології. Щоб виявити конкретні факти спільності й розходжень нормального і порушеного мовленневого розвитку, необхідно простежити процес послідовного засвоєння лексико-граматичних одиниць, їх форми, операцій з ними. Відомо, що діти не відразу й не раптово опановують правильнє мовлення, що одні явища рідної мови (типи речень, довжина слів, звуки мовлення та ін.) засвоюються дитиною раніше, інші — набагато пізніше. Природна послідовність засвоєння мовленневих елементів спрямовується різними факторами. Чим простіше по звучанню й структурі слово, тим швидше і легше воно запам’ятовуються [9].
Логопедичне обстеження проводиться в перші два тижні перебування дитини в логопедичній групі ДНЗ. Основними завданнями обстеження є:
— вивчення умов виховання й розвитку дитини (спілкування з дорослими й однолітками) на основі бесіди з батьками й аналізу документів;
— виявлення рівня розвитку провідної діяльності (гри, малювання, конструювання, елементів праці) і оцінити відповідно до вікових норм (разом з вихователем);
— виявлення характерних рис емоційно-особистісної й пізнавальної сфери загального психічного розвитку дитини;
— оцінка стану зв’язного мовлення з погляду лексико-синтаксичного його оформлення;
— визначити ступінь оволодіння компонентами мовленнєвої системи.
При всіх порушеннях мовлення необхідно з’ясувати: чи знає дитина про свій дефект, як на нього реагує; чи переживає труднощі в спілкуванні з оточуючими; як вступає в контакт із близькими, знайомими й незнайомими дорослими, з товаришами в дитячому садку, у дворі; поведінка дитини вдома. З'ясувати, у чому полягають скарги самих батьків: чи турбує неправильна вимова окремих звуків, граматичне оформлення мовлення, недостатність словника, помилки в побудові речень, темп мовлення та ін. [21].
У процесі логопедичного обстеження логопед виявляє об’єм мовленнєвих навичок, порівнює його з віковими нормами, з рівнем психічного розвитку, виявляє співвідношення дефекту та компенсаторних можливостей, мовленнєвої та пізнавальної активності.
При виявленні мовленнєвих дефектів принципове значення має застосуваннясистемного підходу до аналізу мовленнєвих порушень. Саме цьому, при діагностиці мовленнєвих порушень необхідно з’ясувати не тільки, який компонент мовленнєвої діяльності виявляється порушенним, але і його взаємозв’язок з іншими компонентами мовлення. Це передбачає різнобічне обстеження всієї мовленнєвої системи: фонетики, лексики, граматики. Важливо виявити співвідношення розвитку імпресивного та експресивного мовлення дитини; виявити компенсуючу роль активних мовленнєвих можливостей; співвіднести рівень розвитку мовленнєвих засобів з актуальним їх використанням в мовленнєвому спілкуванні.
Визначають кілька етапів обстеження дитини:
І. Орієнтовний. Цілеспрямоване опитування батьків, вивчення спеціальної документації та бесіда з дитиною. На підставі отриманих даних заздалегідь визначається мовний дефект.
ІІ. Диференційний. Обстеження інтелекту і слуху з метою відмежування дітей з первинною мовленнєвою патологією від схожого стану. Де основним є порушення слуху та інтелекту.
ІІІ. Обстеження мовленнєвих і немовленнєвих процесів, тісно пов’язаних з мовленнєвим розвитком.
IV. Ретельне обстеження компонентів (словника, граматичної будови, вимови та ін.) мовленнєвої системи на основі отриманих даних заповнюється логопедична картка та робиться логопедичний висновок.
V. Заключний, уточнювальний. Динамічне спостереження за дитиною в умовах спеціального навчання та виховання [40].
Під час бесіди з батьками з’ясовується анамнез розвитку мовлення, визначаються домовленнєві реакції дитини на ранніх етапах розвитку, в тому числі гуління, лепет (модульований лепет). Важливо виявити в якому віці з’явилися перші слова та співвідношення пасивного і активного словника у процесі розвитку мовлення. Важливо з’ясувати, коли з’явилися двослівні та багатослівні речення, чи не переривався мовленнєвий розвиток (якщо переривався, то за яких причин), яка мовленнєва активність дитини, як вона йде на контакт, в якому віці було виявлено відставання в розвитку мовлення, яке мовленнєве оточення було на ранніх етапах розвитку дитини та до тепер. В процесі бесіди з дитиною логопед встановлює контакт з нею, націлює на спілкування. Дитині задаються питання які виявляють її світогляд, інтереси, стосунки з оточуючими, чи орієнтується дитина в часі та просторі. Питання задаються в такий спосіб, щоб відповіді були розгорнутими. Ця бесіда дає перші висновки про мовлення дитини, виявляє напрямок подальшого обстеження різних сторін мовлення [50].
Особливо детально досліджується словниковий запас, граматична будова, зв’язне мовлення та ін. При обстеженні зв’язного мовлення досліджують як дитина самостійно може скласти розповідь за малюнком, серією сюжетних малюнків, переказ, розповідь-опис, розповідь з особистого досвіду, переказ. Складанню розповіді по картині й по серії картин передує вступна бесіда, у ході якої з’ясовується, чи зрозуміло дитині зміст картини, уточнюється значення окремих слів. Потім дитині дається невеличкий план за яким вона повинна скласти розповідь. Якщо дитині пропонується скласти розповідь по серії картин, то ведеться спостереження й за тим, як вона їх розкладає (самостійно, після пояснення й показу, за допомогою логопеда). При завданні скласти розповідь із особистого досвіду проводиться вступна бесіда й задається ряд питань: «Що тобі подарували на день народження? Як називається ця машина? Якого вона кольору і розміру?». При оцінці стану зв’язного мовлення варто мати на увазі, що в нормі до трьох років життя діти опановують простими поширеними реченнями. Досить рано, приблизно до трьох-чотирьох років, діти починають уживати складнопідрядні й складносурядні речення. На п’ятому році життя кількість складних речень, що зустрічаються в мовленні, уже становить 11% відносно загального числа речень. Після чотирьох років діти можуть переказати знайому казку, охоче розповідають вірша, до п’яти років переказують тільки що прочитані короткі тексти, прослухавши їхній два рази. Після п’яти років діти здатні досить докладно й послідовно розповісти про побачене або почуте, пояснити причину й наслідок, скласти розповідь по картині, відрізнити фантастичний зміст казки від розповіді [36].
При обстеженні словникового запасу досліджують вміння дитини співвіднести слово з предметом, дією і правильно використовувати його в мовленні. Обстеження словникового запасу проводиться в обсязі тем з довкілля: наприклад “Одяг”, “Транспорт”, “Дикі і свійські тварини” тощо. Логопед одержує інформацію про обсяг словникового запасу та його якісний склад. При цьому потрібно проаналізувати, які заміни лексичних значень, порушення лексичного змісту, невиправдані контекстом уживання слів мають місце в обстежуваної дитини. При оцінці лексичних можливостей варто пам'ятати, що при нормальному розвитку мовлення активний словник дитини збільшується дуже швидко. Словник п’ятирічної дитини коливається в межах 2000 слів і розподіляється між різними граматичними категоріями в такий спосіб: переважають іменники — 50,2% і дієслова — 27,4% [31].