є) засування значення незнайомих слів за допомогою довідкових матеріалів (тлумачний словник, виноски в читанках).
Пояснення значення одного й того самого слова можна здійснити різними способами і прийомами. Так, значення слова панчохи пояснюється або за допомогою демонстрації предмета чи малюнка, або підведенням часткових понять під загальні (панчохи - це частина одягу), або внаслідок перекладу (панчохи - чулки), чи розгорнутим описом (панчохи - це виріб машинного або ручного в'язання, що одягається на ноги за коліна).
Класовод обирає той спосіб, який найбільше підходить до кожного випадку пояснення слова.
Учні часто плутають пряме і переносне значення слова і тому роблять помилки, вживаючи слова з переносним значенням. Завдання класовода - навчити школярів:
розрізняти пряме і переносне значення слів;
уживати слова з переносним значенням у мовленні.
Щоб упоратися з цими завданнями, вчитель має відвести вправам на спостереження за прямим і переносним значенням слів належне місце у загальній системі вправ з граматики.
З терміном "пряме і переносне значення слова" учні познайомляться в 3 класі. У 1-2 класах вони спостерігають за вживанням у текстах слів з переносним значенням.
Для організації спостереження школярів за вживанням слів із переносним значенням учитель може використовувати той лексичний матеріал, який є у вправах підручників з української мови і пов'язаний із вивченням частин мови (іменника, прикметника, дієслова), а також зустрічається в текстах читанок та дидактичних посібниках.
Ознайомлення школярів із прямим і переносним значенням слова починається із спостереження над спеціально дібраними реченнями чи текстом, яке організовує вчитель.
Зручними у роботі є ті тексти, до складу лексичного матеріалу яких входять прикметники, бо саме вони нерідко вживаються в переносному значенні, виконуючи роль епітетів.
Виділяючи з тексту такі прикметники у сполученні з іменниками, вчитель звертає увагу дітей на переносне значення прикметника, показує на конкретному прикладі вживання цього прикметника і в прямому значенні зіставляє пряме і. переносне значення. Таке зіставлення дає можливість практично показати учням засоби виразності прикметників. Так, пояснюючи переносне значення прикметника шовковий, вчитель пропонує для спостереження за значенням цього прикметника такі речення: Вітер колише управи шовкові (П. Тичина) та У нашої Оксаночки таке хороше вбраннячко: шовкова спідничка, білі черевички (Н. Забіла), Учні виписують словосполучення, до складу яких входить прикметник шовковий. Зіставляючи значення цього прикметника в обох словосполученнях (шовкові трави і шовкова спідничка), учні доходять висновку, що в першому випадку прикметник ужитий не в своєму звичайному значенні, а в переносному. Щоб школярі переконалися в тому, наскільки виразнішим стає мовлення від використання того чи іншого слова, вжитого в переносному значенні, вчитель вдається до порівняння двох речень із нейтральними в одному і образними в другому синонімами: У моєї мами працьовиті руки і У моєї мами золоті руки.
Поряд із вправами, які виконуються під керівництвом учителя, слід пропонувати дітям також завдання на самостійне відшукування у реченнях чи текстах слів - різних частин мови із переносним значенням. Наприклад: спишіть речення, підкресліть слова, вжиті в переносному значенні: Кожна гілка на світанку дзвонить срібною росою. (В. Скомаровський).
З метою формування навичок самостійного вживання дітьми слів із переносним значенням слід пропонувати вправи на заміну прямого значення слів синонімічними словами або виразами, що мають переносне значення (замініть виділене слово словосполученням із дужок: Настала весна (прийшла, стала на порозі, прилетіла на власних крилах), а також вправи на самостійне складання речень із словами у переносному значенні (складіть і запишіть речення із словом сміятися, щоб воно було вжите у прямому і переносному значенні). Такі вправи не тільки збагачують, словниковий запас дітей, а й виховують у них уважив ставлення до слова, розвивають мовне чуття.
Розширенню й активізації словника учнів, розвитку їх мислення сприяють і спостереження за багатозначністю слів.
Робота над вивченням багатозначності слів передбачає: а) усвідомлення учнями того, що слово може мати не одне, а кілька значень; б) точність уживання багатозначних слів у мовленні.
Розпочинаючи опрацювання матеріалу про багатозначні слова, вчитель пропонує дітям для аналізу речення із багатозначними словами. Діти з'ясовують, про які предмети, названі однаковими словами, йде мова. Іншим варіантом такої роботи може бути вивішена таблиця, на якій зображені журавель - птах і журавель - пристрій для набирання води з колодязя, груша - плід і груша - спортивний інвентар, спечений хліб і лан пшениці чи жита. Учні розглядають перші дві пари малюнків і усвідомлюють: назви виникли на основі подібності предметів. Учитель запитує, чи можна до наступної пари малюнків дібрати одну назву. Учні мають записати як спільну назву слово хліб (між цими словами існує внутрішній зв'язок: із жита і пшениці печуть хліб). Отже, в основі багатозначності лежить якийсь зовнішній або внутрішній зв'язок предметів.
Наступна робота над багатозначністю слів передбачає самостійне з'ясування учнями значення слів, ужитих в окремих словосполученнях і реченнях. Наприклад, учитель пропонує пояснити значення слова іде в таких реченнях: Людина іде (пересувається). Літак іде на посадку (летить). Урок іде (триває). Дощ іде (ллє) і под.
Для розширення словника дітей вчитель передбачає і вправи творчого характеру, як-от: скласти речення, у яких слово носик було б ужите в різних значеннях; описати предмети, назвою яких є багатозначне слово (земля, клас, голова та ін).
Усвідомлення природи багатозначних слів готує учнів до засвоєння явища омонімії. Із словами-омонімами учні практично знайомляться ще в період навчання грамоти (ключ, лист та ін.). У наступних класах учні продовжують спостерігати за новими для них словами-омонімами (без термінів). Робота над вивченням омонімів має на меті:
усвідомлення учнями того, що окремі слова, які однаково звучать, мають їїрізне значення;
точне вживання однозвучних слів у мовленні.
Ознайомлення учнів із словами, які однаково звучать, але мають різне значення, починається в період навчання грамоти. Вчитель може використати малюнки букваря,. на яких зображені, наприклад, коса (дівоча і знаряддя праці), котики (на вербі і кошенята) чи лист (дерева і поштовий). Називаючи зображені предмети одним і тим же словом, діти переконуються в тому, що різні предмети можуть мати однакову назву.
Активізація словника - це використання нових слів, висловів у власному мовленні дітей. Активізація словника може здійснюватися шляхом пояснення значення слова учнями, введення слова у словосполучення і речення в усному і писемному мовленні.
Активний, словник людини завжди вужче загального обсягу слів, що розуміються, і різниця між другим і першим складає словник пасивний. Активізацією в методиці називають переклад слів з пасивного словника в активний, тобто вживання нових слів у власній мовній практиці - у бесіді, у реченнях, що складаються, у переказі і розповіді, у письмовому викладі і творі. Кінцева мета словникової роботи в тім і складається, щоб активізувати максимальна кількість засвою вальних слів, навчити використовувати їхній правильно, доречно, навчити вибирати єдино необхідне слово. Відомі наступні форми активізації словника:
1. Складання словосполучень з потрібними словами.
Наприклад, вивчаючи звуки [с] [с’] і букву с, в межах цього завдання доцільно провести таку вправу:
Доберіть слова ознаки до поданих слів.
Сонце - ясне (тепле, привітне, модне).
Стежка - вузька (довга, звивиста, польова).
Струмок - дзвінкий (веселий, холодний, чистий).
Як бачимо, в такій вправі нове слово, що ми активізуємо виступає в різних сполученнях, у різних варіантах. Така робота не тільки активізує слово, але і поглиблює його розуміння.
2. Складання речень із заданими словами або з одним заданим словом. Учня пропонується скласти речення зі словом колектив; зі словами могутній і прекрасний після читання розповіді зі словом посміхнувся. Складається по кілька варіантів речень із заданими словами, до того ж можливі елементи змагання.
Активізація слів способом складання речень практикується як на уроках читання, так і на уроках мови, а також у процесі інших робіт, включаючи позаурочні. На уроках мови з задачею активізації словника сполучаться задачі активізації граматичних форм: наприклад, складається речення, де потрібно ужити слово в заданому відмінку, якщо цей іменник, у заданому часі й особі, якщо це дієслово. Таким самим способом активізуються слова з різними префіксами, суфіксами (наприклад, скласти речення зі словами висловити, пророчити, переказати, підказати, розповісти).
3. Близький до тексту переказ прочитаного з використанням найважливішої лексики і фразеології оригіналу. Переказ., з одного боку, повинний бути самостійним, у іншому випадку він перетвориться в механічне зазубрювання тексту. З іншого ж боку, переказ допомагає активізувати лексику; отже, у ньому повинні вживатися слова й звороти мови, ужиті автором. Перше завдання вирішується уведенням творчих завдань, вибіркового і стиснутого переказу. Що ж стосується другого завдання, то вчитель, готуючись до уроку, намічає ті слова і сполучення, відтворення яких він буде жадати від учнів. Природно, що в ході бесіди і роботи над текстом на ці слова і вираження звертається більша увага.
Практика показує, що достатня самостійність переказу забезпечується при відтворенні 40% лексики оригіналу. При цьому не слід забувати, що в чи тих значеннях, у чи тих сполученнях вони ужиті. Установлено, що найбільше важко відтворюються слова, що мають відтінки значень, емоційними фарбуваннями й іншими стилістичними характеристиками. Нейтральні, невиразні слова засвоюються і відтворюються школярами легше. Отже, у процесі підготовчої роботи до переказу варто готувати учнів до подолання типових утруднень.