2. Точність слововживання. Для того, щоб мова була ясною і зрозумілою, а співбесідник чи читач розумів вас саме так, як ви того хочете, необхідно висловлюватися точно. Що означає точність висловлювання? Це відповідність слова тому предметові чи явищу, яке воно називає. Таким чином той, хто говорить, повинен добре знати предмет, про який він повідомляє, і його назву. Нечітке, неясне уявлення про предмет, відсутність чітко сформульованої думки спричиняє помилки у виборі слів в усному і писемному мовленні. Для того, щоб їх уникнути, слід знати про деякі властивості слів, про способи їх. організації в словниковому складі, роль у їх творенні словотвірних частин слова - префіксів, суфіксів, про стилістичні відтінки та ін. Насамперед слід пам'ятати про таку властивість слова, як багатозначність. Під нею розуміють здатність слова одночасно вживатися з кількома значеннями. Наприклад: слово лагідний може означати внутрішні риси людини: "спокійний, сумирний, тихий" (лагідний характер, вдача), "ніжний, ласкавий" (лагідний до дітей), людські стосунки, риси, ставлення тощо: "дружній, пройнятий доброзичливістю" (лагідне життя, лагідні взаємини, лагідне запрошення). Водночас лагідний уживається із значенням "приємний для сприймання, нерізкий, м'який, ніжний", але властиве предметам, явищам природи: лагідне світло, лагідна осінь, лагідні хвилі, лагідний берег ("рівний, нестрімкий"). Якщо мовцеві відоме лише перше значення - стосовно людини, то таким чином він позбавлений можливості використати це слово для характеристики різних явищ природи, а це збіднює мову. Довідатися ж про інші значення слів можна лише читаючи художню літературу, слухаючи живе усне мовлення, використовуючи словники.
Явище багатозначності - природний засіб економії мови, зусиль мовця: обмежена кількість слів допомагає відтворити різноманітність природи, наслідки розумової діяльності людини, її складний психічний світ. Однак приблизне або неточне уявлення про різні значення полісемічного (тобто багатозначного) слова може спричинити помилки, порушення норм слововживання. Так, наприклад, в усному мовленні, у текстах наукового або публіцистичного характеру помічаємо вживання слова зустрічатися щодо явищ абстрактного характеру: зустрічаються помилки, зустрічаються факти, зустрічаються труднощі. Чи правильно це? Звернімося до тлумачного Словника української мови. Він фіксує такі значення цього слова:
1) Зближатися, сходитися один з одним, рухаючись назустріч: "Ми на вулиці зустрілись - Лена з татусем і я" (П. Тичина).
2) Сходитися разом, бачитися де-небудь: "Сказать їй хочу так багато, а як зустрінуся - мовчу..." (В. Сосюра). Ці значення мають цілий ряд відтінків, серед них і такий, як "траплятися на шляху, десь, у якомусь місці, що передбачає стосунок до конкретного предмета, який справді трапляється на шляху того, хто рухається": "До самого села не зустрілося жодної живої душі..." (О. Гончар) [60]. Однак наявність такого відтінку не дає підстав використовувати слово зустрічатися в сполученні з словами факти, помилки тощо. Краще використати синонім траплятися. Отже, недостатнє знання значень слова зустрічатися призводить до порушення норм українського слововживання.
Від багатозначності слід відрізняти омоніми - слова, однакові за звучанням, але різні за значенням. Уживання їх не становить труднощів, оскільки омонімія легко усувається контекстом, тобто в реченні завжди можна встановити значення того чи іншого омонімічного слова. Наприклад: "М'яке вечірнє світло вливалося у вікна" і "У хатині чисто, охайно, світло". Значення омонімів світло (іменник) і світло (прислівник) не потребує якихось додаткових роз'яснень. Складнішими є випадки, коли маємо справу з словами іншомовного походження. Без знання їх значень контекст не завжди дає точне уявлення про зміст слова. Пор.: "Кораблі стоять на рейді" - тільки з словника можемо довідатись, що рейд означає зручну для стоянки судів частину моря біля берега. Інший приклад: "Ліс - найнадійніший друг партизанів. Звідси вони щодня робили рейди, підстерігаючи на шляхах обози, нападали на французів" (Кочура). Контекст дає досить приблизне уявлення про значення слова, точніше визначення знайдемо в словнику: "несподіване проникнення в глибину території ворога, щоб завдати йому удару". До різновидів омонімів належать омоформи - збіг у звучанні певних форм різних частин мови: три (друга особа наказового способу дієслова), три - числівник; омофони - слова, що мають однакове звучання, але різне написання: "Ну й охочий брат мій Ігор До усяких жвавих ігор. Де яка у світі гра є, Залюбки у неї грає"; омографи - слова, що однаково пишуться, але вимовляються по-різному: тепло і тепло, приклад і приклад тощо.
Омоніми здебільшого використовують із спеціальними завданнями: здивувати, розсмішити несподіваною грою слів, наприклад: "їжте, гості, борщ - пироги несуть". Слово несуть на слух можна розуміти подвійно: "подають" і "нема" (при написанні не окремо - не суть, тобто "не є" - суть - стара форма дієвідмінювання дієслова бути, означає множину). У літературній мові омоніми часто є основою пародій, каламбурів, засобом для створення певного смислового і звукового ефекту.
У плані культури мови щодо вживання омонімів слід зробити таке застереження: треба складати речення з ними настільки повно, щоб виключити можливість двозначного тлумачення. Наприклад: "Мені дуже сподобався "Спартак" (балет, команда, роман?). Обсяг речення недостатній для розуміння назви "Спартак". Омофони можуть створювати неясності в усному мовленні. Тому, готуючи текст для виступу, а вчителеві - до читання на радіо, телебаченні, слід уважно його переглянути, щоб уникнути звукових збігів, які допускають подвійне тлумачення значення слова. Наприклад, у реченні "Це не мене" слово мене можна тлумачити подвійно: як займенник першої особи і як форму майбутнього часу дієслова минати - мине. Отже, слід розширити речення: "Це не мене кличуть" або "Це порушення так просто не мине".
Близькими до омонімів є слова, схожі за звучанням, але різні за значеннями. Такі слова називаються паронімами. Відрізняються вони одне від одного здебільшого кількома звуками, які належать до суфіксів або префіксів, інколи також і наголосом. Наприклад: дослідний і дослідницький. Перше означає "який стосується досліду, пов'язаний з ним" - дослідна ділянка, дослідна лабораторія. Друге має значення "який стосується дослідника, належить йому": "це явище має дослідницький інтерес" (тобто становить інтерес для дослідника); "У своїй дипломній роботі Іван Петренко виявив неабиякі дослідницькі здібності" (тобто здібності дослідника). Інший приклад: зарозумілий зрозумілий. Перше означає "який поводиться гордовито, самопевнено, пихато": "Не знаю тільки, в кого вона вдалася така горда,. така неприступна... Така вона якась зарозуміла, так дивиться згори на всіх" (І. Вільде). Друге - "Доступний для сприймання": зрозуміле завдання, зрозуміла мова. Особливо багато паронімічних зближень спостерігається серед іншомовних слів. Порівняймо, наприклад, слова фігурний і фігуральний. Перше означає "який має складну форму, що нагадує контур (фігуру) якогось предмета чи істоти: дерева, його частини, птаха, геометричної фігури тощо, наприклад, фігурні ніжки стола, фігурна нарізка овочів і под. Друге має значення "насичений стилістичними фігурами (виразами, конструкціями речень)" - фігуральна мова, "переносний, образний" - фігуральний зворот, фігуральне значення слова. Близькість, але не тотожність звучання слів-паронімів становить велику небезпеку для правильного їх уживання: часто можна спостерігати використання одного слова замість іншого у невідповідному контексті, наприклад: "Я про це не маю ніякої уяви" (треба уявлення), бо перше означає "здатність змальовувати, створювати або відтворювати що-небудь у думках, свідомості; фантазію", а друге - "відомості про що-небудь, поняття, образ". Допомогти в розрізненні значень слів-паронімів можуть спеціальні посібники, такі як книга Є.Д. Чак "Складні випадки українського слововживання" [72] та "Словник паронімів української мови" Д. Гринчишина і О. Сербенської [62].